Казка про Маленьку Парасольку, Веселу Дівчинку і ясні зорі

Жила собі в одному царстві-королівстві Маленька Парасолька. Правду кажучи, була вона гордячкою, бо мала на це вагомі причини, принаймні так Маленька Парасолька собі думала.

По-перше, вона уявляла себе красунею. Її яскраве помаранчеве платтячко рясніло білими ромашками із жовтогарячими, як сонечко, серединками-монетками. Срібляста блискітка на голові кокетливо погойдувалася під час ходьби, а білосніжна рукавичка на ручці була дуже елегантна.

По-друге, була Маленька Парасолька багачкою. Їй належала окрема шухляда у великій просторій шафі й затишний м’якенький футляр, у якому вона лежала, коли надворі йшов дощ. А що таке дощ, Маленька Парасолька не знала, адже була новенькою. Її нещодавно подарували Веселій Дівчинці, яка проживала у старому будинку, де у темному передпокої стояла велика простора шафа. Тож Маленькій Парасольці було чим пишатися.

Усі інші Парасолі були чорні, сумні й заплакані, особливо, коли поверталися у дощову погоду додому. Після того вони ще довго стояли, похнюпившись у кутку, їхні рясні сльози скапували на долівку і розтікалися струмками-калабаньками обабіч шафи.

Маленька Парасолька не розуміла, чому вони плачуть, адже надворі так чудово. І хоча вона там ще ніколи не була, проте чула це від М’ячика і Тенісної Ракетки, які лежали у великій просторій шафі шухлядою нижче. А вона їм довіряла.

– На вулиці сяє ясне сонечко! У неозорій блакиті небес з вітром граються щебетливі пташки! А які там квіти... розкішні духмяні квіти! – голосно розповідала ...