Казка про Маленьку Дівчинку та золоту корону. Мрії збуваються!

Жила собі в одному царстві-королівстві Маленька Дівчинка. А оскільки була вона сиротою, то виховувалася у сиротинці.

І треба сказати, що те царство-королівство було погане-препогане, а сиротинець – ще гірший. Управителькою притулку була жорстока й жадібна пані, яка примушувала дітей жебракувати на вулицях міста. Зібрані гроші вона потім у них забирала і витрачала на власні забаганки.А хто не виконував її наказів – отримував доброго прочухана.

Бідолашні сироти були вкрай залякані й нещасні. Їх відкриті дитячі сердечка прагнули щирої любові та ласки, але натомість отримували грізну лайку і болючі стусани. Діти уже геть не мали сил опиратися свавіллю і примхам злючої управительки.

Та була у нестерпному житті знедолених дітей одна-єдина радість, яку ніхто й ніколи не зміг би відібрати у них, навіть бездушна пані управителька. Вони мріяли! І вечорами, коли у будинку гасло світло й усі влягалися спати у холодні ліжечка, загортаючись у старі благенькі ковдрочки, над голівками дітей спалахували осяйні віночки мрій.

Маленькій Дівчинці завжди снився один і той самий чарівний-пречарівний сон. Вона летить над квітучою смарагдовою країною. Яскраве тепле сонце світить-міниться у бездонній блакиті неба, пташки щебечуть-витьохкують на всі голоси, а пахощі небаченої краси квітів огортають усе навколо п’янким, духмяним серпанком.

«Невже я в раю?» – неймовірна думка промениться блаженною усмішкою на сонному личку Маленької Дівчинки ...