Головна / Цікві уроки / Зарубіжна література / Японія (Японська Держава)

Японія (Японська Держава)

Японія (Японська Держава)

понія (Японська Держава) — острівна країна, розташована на східному узбережжі Азії, у північно-західній частині Тихого океану, омивається водами Японського, Східнокитайського та Охотського морів, налічує чотири великих острови Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю і 6848 менших. Більшість Японських островів укрита горами, серед яких багато вулканів.

Столиця Японії – місто Токіо, найбільше й найдорожче для життя у світі. Інші великі міста – Осака, Нагоя і Саппоро.

Прапор – Японія є унітарною конституційною монархією. Голова держави – імператор, але виконавча влада країни зосереджена в руках прем’єр-міністра, а законодавча влада – Парламенту – одного з найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу, що пізнала жах ядерної війни, її нинішній уряд сприяє боротьбі за мир і рух роззброєння.

Герб – стилізована двошарова шістнадцятипелюсткова хризантема, особиста емблема Імператора Японії та його Імператорського дому. Офіційно використовується як замінник державного герба Японії. Хризантема була завезена до Японії з Китаю часів династії Тан (618–907 рр.). Спочатку її використовували як лікарську рослину, а з середньовіччя – як декоративну.

Дев’ятий місяць японського календаря, що відповідає українському жовтню, називався «хризантемовим місяцем», а дев’яте число дев’ятого місяця – «святом хризантем», що гучно відзначали в японському Імператорському палаці, завдяки чому й виникли хризантемові візерунки як прообраз хризантемової емблеми. Їх носили на одязі як щасливий оберіг. Потім цей знак успадкували монарші нащадки і в ХІІІ столітті перетворили його на емблему японських Імператорів.

Символ. Сакура – символ Японії та японської культури. Японці здавна шанують цю рослину, зображення якої містяться на головних уборах учнів і військових як показник рангу. Наразі використовується на гербах поліції та сил самооборони Японії. Крім того, сакура – традиційний символ жіночої молодості та краси.

Цікаві факти. Японія – країна, без перебільшення, унікальна. Нанотехнології тут дивовижним чином поєднуються зі стародавніми традиціями, деякі звичаї діють нарівні з сучасними законами.

У країні налічується більше 200 вулканів, а найвищим дієвим є гора Фудзі (3 776 м над рівнем моря), що знаходиться у приватному володінні храму Хонг Сен. Щороку реєструється понад 1500 землетрусів, хоча більшість із них незначні.

Японія – єдина країна в усьому світі, що зберегла Імперію, а династія імператорів ніколи не переривалася протягом усієї історії. На сьогодні править імператор Акіхіто, який є прямим нащадком першого імператора. Стародавні воїни Японії були відомі як самураї, досвідчені в бою, головною їхньою зброєю був катана – гострий меч із невеликим вигином.

Токіо – найбезпечніший мегаполіс у світі. Тут настільки безпечно, що навіть шестирічні діти самостійно користуються громадським транспортом. Методика виховання дітей у Японії є унікальною і не схожа на жодну з країн.

Держава налічує 18 лауреатів Нобелівської премії. Грамотність становить майже 100%. Навчальний рік починається 1 квітня та поділяється на триместри. Школярі вчаться з квітня по липень, потім з вересня по грудень і з січня по березень.

Японці дуже поважають тих, хто може сказати їхньою мовою хоча б дві фрази (вони вважають, що вивчити її нереально). У японській мові одночасно використовується три системи писемності: Хірагана (складова система для запису японських слів), Катакана (складова система для запису запозичених слів) та Канджі (ієрогліфічне письмо). А власне мова складається з декількох рівнів ввічливості: розмовний, шанобливий, ввічливий і дуже ввічливий. Жінки практично завжди говорять шанобливою формою мови, чоловіки – розмовною. Немає назв місяців – вони позначаються порядковими номерами. У японській мові відсутні лайливі слова. Найобразливіші – «дурень» або «ідіот». А потужність усіх емоцій виражається гучністю й інтонацією.

Народ країни надзвичайно чесний. Якщо людина забула у транспорті парасольку, вірогідність, що її повернуть власникові, становить 99%. Це якщо він звернеться до бюро знахідок.

Обмінюватися рукостисканням у Японії не прийнято. Їх замінюють поклони, які треба «повертати» з тією ж частотою і шанобливістю, що демонструє інша сторона. У деяких ситуаціях достатньо лише поклону голови.

На японських вулицях можна побачити вази з парасольками. Якщо починається дощ, можна взяти будь-яку, а потім, коли він закінчиться, поставити в найближчу вазу. У будинках немає центрального опалення, зате тротуари та дороги в зимовий час підігріваються, щоб не було ожеледиці.

Напевно, тільки правильним харчуванням можна пояснити той факт, що тут дуже рідко побачиш японку із зайвою вагою. Мешканці обожнюють рис та їдять його щодня, тричі на день. Щоб приготувати рибу-фугу, японським кухарям доводитися навчатися не менше 2-х років. Суші раніше використовувалася як вулична їжа. Найдорожчого тунця у світі продали саме в Японії за 735 000 USD.

Країна славиться кафе. Тут люди можуть відпочити й пограти з цуценятами та кошенятами. Ямайка виробляє каву здебільшого для Японії (85% усього виробництва).

Японці – божевільні трудоголіки. Вони можуть запросто працювати 15-18 годин на день без перерви на обід. А приходити на роботу вчасно вважається поганим тоном: на місці потрібно бути хоча б за півгодини до початку.

У японській мові навіть є слово «кароші», що буквально перекладається, як «смерть від перепрацювання». У середньому щороку з цим діагнозом помирає десять тисяч людей.

Японія є батьківщиною різних видів бойових мистецтв, як-от карате, дзюдо, сумо, ніндзюцу, Кендо, Дзю-дзюцу, айкідо та інших. Найвідоміші японські компанії – Toyota, Honda, Sony, Nintendo, Canon, Panasonic, Toshiba, Sharp та інші.

Мійоко Мацутані

Видатна японська письменниця, авторка багатьох прозових творів (оповідань і повістей) для дітей різного віку, а також літературних казок, лауреат Премії імені Андерсена та багатьох національних премій.

Народилася Мійоко 15 лютого 1926 року в Токіо в сім’ї адвоката. У дитинстві захоплювалася літературою, а у 18 років стала писати власні оповідання й казки.

У 1942 році Мійоко закінчила Вищу жіночу школу, а в 1945-му дівчина евакуювалася в Нагано, де познайомилася з одним із зачинателів японської дитячої літератури, який став літературним учителем молодої письменниці. Звали його – Дзьодзи Цубота. Саме за рекомендацією вчителя в 1948 році в дитячому журналі «Дова Кьосицу» відбувся дебют письменниці.

Мійоко Мацутані разом із чоловіком, фольклористом та керівником театру ляльок Такуо Сегава, мандрує країною, слухає та записує казки селян і рибалок, головним героєм яких є парубок Таро. Саме він «оселяється» у творах письменниці – «Пригоди Таро в країні гір», «Кінтабр», «Рибалка на дні моря», «Вдячний журавель», «Як розквітли всохлі дерева», «Лисяче весілля», «Карлик і його барабан», «Чарівне відьомське вбрання», «Песик Сіро» тощо.

Померла Мійоко Мацутані 28 лютого 2015 року у віці 89 років.

  • «Песик Сіро»
    У казці розповідається про песика Сіро, який з’явився на світ із сухого цурпалка на подвір’ї стареньких діда та баби. Ріс він, як на дріжджах, а за добре серце винагородив стареньких справжніми золотими та срібними монетами (тому що був не просто песиком, а чарівним песиком). Та заздрість сусідів згубила Сіро ...