Великобританія (Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії)

Народився 30 грудня 1865 року в Бомбеї (Індія). Батько, фахівець з історії індійського мистецтва, був директором музею. Мати походила з відомої лондонської родини. Обидва діди були священниками.

Своє дитинство маленький Джозеф провів у Бомбеї, де відкрив для себе велику, прекрасну, таємничу, повну пригод і небезпек країну дикої природи. Тому й головними героями його казок стають дикі мешканці джунглів: пантери, тигри, ведмеді, удави, кобри, мангусти, вовки, слони тощо.

У віці 6-и років хлопчика відправили в Англію. У 1882 році 16-річний Редьярд повернувся в Індію і влаштувався помічником редактора в лахорській газеті. Працюючи журналістом, Кіплінг багато мандрував, переважно англійськими колоніями, виступав у місцевих газетах із нарисами, оповіданнями, віршами.

Редьярд одружився з американкою Керолайн Бейлстир. У подружжя народилися діти, а англійська дитяча література поповнилася неперевершеними творами – «Книга джунглів», «От так казки!», «Мауглі».

Незважаючи на екзотичний світ, ці казки – домашні, затишні, сімейні. Адже так добре сидіти в напівтемряві біля каміна і мріяти про далеку Амазонку з панцерниками та ягуарами, або, завмираючи від страху, уявляти ліси, якими блукають страшенні дикі звірі та жахливо-дика людина.

У відповідь на дитячі запитання «Як?» і «Чому?» батько-письменник, спираючись на народні легенди, вигадував несподівані й цікаві відповіді-книги «Чому в кита така горлянка», «Як у леопарда з’явилися плями», «Чому в носорога така шкура», «Як у верблюда виріс горб» тощо.

Потім з’являються «Казки Старої Англії». Це героїчні розповіді, покликані виховувати з маленьких хлопчиків справжніх чоловіків. Кіплінг знайомить дітей з історією Англії: видає казки-легенди, головними героями яких були духи, ельфи, історичні діячі та хлопчик з дівчинкою, які нещодавно переїхали в Англію.

З початком 1936 року письменника не стало. Та залишилися його чудові твори, що оспівують і звеличують мужність, відвагу, волю, дружбу, розкривають чарівний світ незайманої природи. Вони принесли Кіплінгові славу одного з найкращих у світовій літературі письменників.

Англійський письменник, лауреат премії імені Астрід Ліндгрен. Найбільш відомими з його творів є трилогія «Темні матерії» і тетралогія «Саллі Локхарт». Книги письменника відкрили читачам нові світи, ними зачитуються дорослі й діти в усьому світі.

Філіп Пулман народився 19 жовтня 1946 року в Норіджі, Норфолк, Великобританія, у сім’ї пілота Королівських ВВС Альфреда Отрама та Одрі Евелін Отрам (у дівоцтві Мерріфілд).

Родина часто переїжджала, і Філіпу довелося багато подорожувати світом. Частину свого дитинства він, зокрема, провів у Південній Родезії (зараз Зімбабве), де якийсь час навчався в школі.

У 1953 році, коли Пулману було сім років, його батько загинув в авіакатастрофі. Мати Пулмана знову вийшла заміж (також за військового пілота), та сім’я переїхала до Австралії. Саме тут хлопчик зрозумів, наскільки велика його любов до літератури.

Філіп був фанатом коміксів. Йому подобалися британські «Орел» і «Удача лігіону», а також американські комікси за участю Супермена і Бетмена.

Коли Філіпу виповнилося 11 років, сім’я повернулася в Англію та оселилася в Північному Уельсі. Тепер Пулман багато часу проводить у свого діда, який був священником. Великий вплив на Філіпа мала вчителька англійської мови міс Енід Джонсон (він завжди надсилав їй копії своїх книжок).

Закінчивши школу, майбутній письменник навчався в Оксфорді, в Ексетер-коледжі, де вивчав англійську філософію. Пізніше Пулман повернувся до Оксфорду, де 12 років працював учителем у різних школах, вів у Вестмінстер-коледжі курси з вікторіанського роману та фольклору.

З часом залишив викладацьку роботу й цілком присвятив себе літературі. Працюючи у школі, він написав книгу «Примарний шторм» (надрукована в 1972 році), за що отримав премію «Новий юний письменник англійської бібліотеки». Твір був розрахований на дорослу аудиторію й не приніс Пулману значного успіху.

Саме такий досвід надихнув письменника на написання першого юнацького твору «Граф Карлштайн».

Літературну славу Пулману приніс дитячий детективний цикл – «Рубін у млі», «Тінь «Полярної зірки», «Тигр у колодязі», «Олов’яна принцеса». Сюжет романів наповнений таємничими історіями шістнадцятирічної Саллі Локхарт, яка живе в ХІХ столітті в Лондоні.

Згодом Філіп Пулман залишає викладацьку діяльність і цілком присвячує себе дитячій літературі. У 1995 році вийшла друком перша книга циклу «Темні матерії» – «Північне сяйво», за яку автора нагородили медаллю Карнегі, Уїтбердською премією. Пізніше світ побачили друга і третя книги циклу – «Магічний ніж», «Янтарне скло», що отримали премію Вайтбреда як найкращі, опубліковані 2001 року. Вона стали першими дитячими книгами, що вибороли цю престижну нагороду.

У 2004 році Пулман став командором Ордена Британської імперії. А 23 листопада 2007 року Філіп Пулман – почесний професор Бангорського університету.

Англійський письменник, поет, сценарист. Народився Роальд 13 вересня 1916 року в містечку Лландаффі, Уельс.

Батьки, Харольд і Софі Дал, вихідці з Норвегії, дали ім’я своєму синові на честь легендарного норвезького полярного дослідника Амундсена, котрий здійснив подорожі на Південний і Північний полюси.

У 1920 році помирає сестра Роальда, а за декілька тижнів і батько. Софі Дал довелося самій виховувати шістьох дітей.

Коли хлопчику виповнилося 7 років, мати відправила його вчитися в Кафедральну школу Ллендаффі, де він і провів два роки. Однак жорстоке поводження з дітьми з боку директора змушує Софі перевести сина в інтернат Святого Петра в Уестон-сьюпер-Мері, де він навчався до 13-и років.

Роальд не був старанним учнем. Найважче йому давався правопис, проте, він мав успіхи в таких видах спорту, як хокей, крикет, плавання та бокс, був капітаном дитячої футбольної команди.

У 1929 році сім’я переїхала в Кент. Дал продовжив навчання в колі Рептоне (графство Дербішир). Порядки в навчальному закладі виявилися ще гіршими, ніж у школі Святого Петра.

Найкращими його шкільними спогадами були шоколадні плитки фабрики «Кедбері». Вони мали різний смак, і школярам пропонувалося дегустувати й записувати свої враження від солодощів. Під час таких дегустацій, до яких учні ставилися надто серйозно, у Роальда виникло бажання самому створювати нові види шоколаду. Ці дитячі розваги згодом знайшли художнє втілення в його повісті-казці «Чарлі і шоколадна фабрика».

Після завершення навчання Роальд Дал вирішив не вступати в університет і в 1933 році влаштувався на роботу в компанію «Шелл». У двадцять років він поїхав в якості фотокореспондента «Шелл» у Східну Африку, у Танганьїку (нині Танзанія), де й вивчив мову місцевих мешканців – суахілі.

Інтерес до вивчення мов Дал зберігав протягом усього життя. Де б не бував письменник, він неодмінно намагався пізнавати мову й культуру іншої країни.

Коли розпочалася Друга світова війна, Роальд пішов до національної армії добровольцем, навчився керувати літаками, був зарахований до Королівських повітряних військ. Нерідко майбутній письменник опинявся віч-на-віч із загибеллю: падав із літаком у пустелі, горів, був важко поранений, пережив тимчасову сліпоту, воював із фашистськими асами в небі над Лівією, Сирією, Грецією.

По закінченню війни Роальд мав чин полковника. За станом здоров’я не міг далі продовжувати воювати, але не залишив військової справи: був призначений військовим аташе в СИГА.

Усі пережиті враження Роальд переносив на папір. Перша його книга «Переходжу на прийом» – про власний досвід та військових льотчиків. Вона проста, страшна та неймовірно чесна.

Після війни, з початком 1950-х, Р. Дал перебирається в Нью-Йорк. Його запрошують на звані обіди, він знайомиться з елітою, зав’язує дружбу з автором романів про «Агента 007» Яном Флемінгом, з лауреатом Нобелівської премії Ернестом Хемінгуеєм і навіть має честь пограти в покер з Гаррі Труменом – 33-м президентом США.

Письменник одружився з відомою американською актрисою Патрісією Ніл. У них народилося п’ятеро дітей. Однак у 1983-му Роальд і Патрисія розлучилися. Пізніше, того ж року, Дал одружився на Фелісіті Д’Абро, з якою прожив до кінця життя.

Книгу «Джеймс і гігантський персик» Роальд писав для своїх дітей і не збирався публікувати. Саме родина вмовила його віднести рукопис до редакції. Після величезного успіху цієї книги Дал продовжив писати для дітей. Світ побачили «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда».

Дорослим читачам письменник відомий завдяки забавним, нерідко гротескним й незмінно моторошним розповідям, за що й був нагороджений премією Едгара По.

Також Роальд писав сценарії для Голлівуду, зокрема переробив для кінозйомки роман свого друга Яна Флемінга «Живеш тільки двічі».

Письменник колекціонував картини, вирощував троянди й овочі. Історії Дал писав у невеликому будиночку, який називав своєю «хатиною» або «гніздечком». У кабінеті Роальда досі зберігається немало улюблених речей: куля, згорнута з цукеркових обгорток, зігнуте крісло, лінійовані американські жовті блокноти. У приміщенні не було письмового стол й Дал писав олівцем, поклавши блокнот на коліна.

Роальд Дал помер у віці 74-х років в Оксфорді. Його поховали з улюбленими речами – більярдними киями, пляшкою бургундського, шоколадними цукерками й олівцями, якими він любив писати. Дев’ять книг письменника увійшли до списку 200-т кращих книг, складеного BBC у 2003 році.

Р. Дал був нагороджений преміями Великої Британії і міжнародної спільноти: 1983 рік – Уїтбредівською премією, Всесвітньою премією «Фентезі», 1988 рік – премією за найкращу дитячу книжку («Матильда»).

Твори письменника перекладено десятками мов світу, у тому числі українською.

У селищі Великий Міссенден (графство Бакінгемшир, Велика Британія), де Роальд жив і творив майже тридцять років, створено незвичайний музей. Крім будинку, де зібрано книжки, фільми, малюнки до творів автора, для відвідувачів відкрито великий сад із персиковими деревами, тунелями, золотими рибками в басейні. У Музеї Р. Дала дозволяється не лише роздивлятися експонати, але й грати, малювати, перевдягатися, бешкетувати. Тут грають у ті ігри, які письменник придумував для дітей.

Справжнє ім’я – Гелен Ліндон Гофф. Це англійська письменниця австралійського походження. Памела Треверс народилася 9 серпня 1899 року в місті Меріборо, в Австралії, у заможній родині. Батько – Треверс Роберт Гофф – очолював банк. Мати – Маргарет Агнес Морхед – племінниця прем’єр-міністра Квінсленда Бойда Данлопа Морхеда.

У 1905 році Треверси переїхали в сусіднє містечко Аллору, а за два роки батько майбутньої письменниці помер у віці 43-х років (за офіційною версією через епілептичний напад). Після похорону сім'я перебралася в Новий Південний Уельс, де проживала бабуся Гелен. У неї була своя цукрова плантація. Родина Гоффі прожила там десять років.

У дитинстві Гелен читала багато книг і вірила в казки, часто уявляла себе птахом, любила тварин, мала багату уяву, із задоволенням поралася в саду. Коли почалася Перша світова війна, Гелен Гофф училася в Ешвілдській школі Норманхерст для дівчаток. Саме тоді почав виявлятися її літературний талант: вона писала п’єси для шкільного театру, оповідання, вірші та казки. Твори Гофф друкуються в австралійському журналі «Бюлетень».

Але дівчина мріє про акторську кар’єру й у 1917 році, щоб виповнити своє бажання, перебирається в Сідней. Декілька років вона успішно виступала в театрі, граючи головні ролі у п’єсах Вільяма Шекспіра. Однак ця діяльність не приносила відчутного доходу, і, щоб якось існувати, Гелен доводилося підробляти журналістикою. Довгий час вона вела колонку в газеті. Тим часом її поеми набували все більшої популярності. Зрештою письменницька діяльність взяла гору, і Гелен вирішила присвятити своє життя літературі. Свої твори Гофф підписує псевдонімом «П. Л. Треверс», тобто Памела Ліндон Треверс (Памела – найпопулярніше ім’я тих років, а Треверс – у пам’ять про батька).

Поворотним моментом у долі письменниці став 1924 рік. Саме тоді вона переїхала в Англію, писала невеличкі замітки для австралійських видавництв, познайомилася з багатьма ірландськими поетами ХХ століття, які мали на неї великий вплив.

У 1934 році письменниця захворіла на плеврит і вирішила поїхати за межі Лондона, щоб на свіжому повітрі, за містом, набратися сил. Вона оселилася в старому будиночку в Сассексі й на деякий час відмовилася від літературної діяльності.

Але якось її попросили доглянути за двома дітьми, і Треверс погодилася. Щоб розважити малюків, вона придумала дивовижну історію про незвичайну няню, яка прилітала до дітей на парасольці. Саме так народилася знаменита Мері Поппінс, яка несподівано з’явилася в будинку №17 на Вишневій вулиці, аби подбати про сім’ю Бенкс та їх чотирьох дітей – Джейн, Майкла і близнюків Джоні й Барбарі.

Книга «Мері Поппінс» вийшла в тому ж 1934 році й мала неймовірний успіх – справжній тріумф. До 1989 року з-під пера Треверс виходили нові історії про няню – «Мері Поппінс повертається», «Мері Поппінс відкриває двері», «Мері Поппінс від А до Я» тощо.

Книги Памели Треверс екранізовані в Голлівуді в 1964 році. Студія Діснея зняла фільм, який у результаті був 13 разів номінований на «Оскар» та отримав 5 нагород.

Особисте життя письменниця не афішувала. За її словами, вона описала його у своїх книгах. Відомо лише те, що Памела не була одруженою, але вирішила усиновити хлопчика (одного з близнюків) із Дубліна з багатодітної родини. Її прийомного сина звали Джон Кемілус Гон.

Памела Треверс була дуже освіченою в багатьох напрямках літератури та мистецтва. Вона дуже цікавилася філософією, релігією, містикою. Ці теми висвітлювалися в журналі «Парабола», у редакції якого Треверс працювала з 1976 по 1996 роки.

Окрім повістей про Мері Поппінс, Гелен написала безліч статей та декілька дитячих казок і повістей, працювала викладачем у різних коледжах і навіть читала лекції в Гарвардському університеті.

У 1977 році Памелі Треверс було присуджено звання Офіцера Ордена Британської імперії.

Померла письменниця 23 квітня 1996 року.

Справжнє ім’я – Чарльз Лутвідж Доджсон, або Чарльз Латуідж. Англійський письменник, математик, логік, філософ, диякон, фотограф, професор математики Оксфордського університету (1855–1881 рр.).

Народився 27 січня 1832 року в сім’ї священника в селі Дерсбері поблизу Ворінгтона, у графстві Чешир.

Більшість предків Доджсонів були армійськими офіцерами або клериками англіканської церкви. Прадід Керролла, якого також звали Чарльз Доджсон, пройшов усі церковні ранги і став єпископом; дід, ще один Чарльз, був армійським капітаном і загинув під час бойових дій у 1803 році.

Майбутній письменник був третім та найстаршим з дванадцяти дітей. Родина виховувала семеро дівчат і четверо хлопців. Чарльз вигадував ігри, складав розповіді та віршики й малював картинки для молодших братів і сестер.

Коли йому виповнилося 11 років, сім’я переїхала в Крофт-на-Тіз у північному Йоркширі.

Початкову освіту юний Доджсон отримав удома (його навчав батько), багато читав. Чарльз був лівшею. За неперевіреними даними, йому забороняли писати лівою рукою, чим травмували молоду психіку (вірогідно, це призвело до заїкання). Заїкуватість багато разів впливала на стосунки Доджсона з соціумом протягом життя.

Коли письменнику виповнилося 12 років, його відправили до невеликої приватної школи біля Річмонду, але з 1845 до 1849 рік Чарльз навчається в Рагбі-Скул.

З початком 1851-го він переїхав до Оксфорда, де вступив до Крайст-Черч – одного з найбільш аристократичних коледжів при Оксфордському університеті. Виявив неабиякі математичні здібності, отримав першість у публічному екзамені на ступінь бакалавра в 1852 році, номінувався на студентську стипендію, виграв конкурс з читання математичних лекцій у Крайст-Черч.

Письменницьку кар’єру розпочав ще під час навчання в коледжі. Писав вірші та короткі оповідання, надсилаючи їх у різні журнали під псевдонімом Льюїс Керролл. Поступово набув популярності. З 1854 року його роботи почали публікуватися в серйозних англійських виданнях – The Comic Times, The Train. У 1856 в коледжі з’явився новий декан – Генрі Лідделл. З ним приїхали його дружина і п’ятеро дітей, серед яких була і чотирьохрічна Аліса. За декілька років ця дівчинка стане прототипом Аліси з найвідомішої книги Керролла.

У 1864 році світ побачив знаменитий твір «Аліса в Країні Чудес» («Пригоди Аліси в Країні чудес»), де головна героїня потрапляє крізь кролячу нору в уявний світ, населений дивними антропоморфними істотами. Казка користується стійкою популярністю як у дітей, так і дорослих. Книга вважається одним із кращих зразків літератури в жанрі абсурду; у ній використовуються численні математичні, лінгвістичні та філософські жарти й алюзії. Хід оповідання і його структура значно вплинули на мистецтво, особливо на жанр фентезі. «Аліса в Задзеркаллі» є сюжетним продовженням твору.

Льюїса Керролла називають найзагадковішим письменником Англії. В його особистості поєдналося непоєднуване: математик і письменник, священник і фотограф, філософ і великий друг дітей. Ніхто з сучасників Керрола не міг зрозуміти, чому цей дорослий чоловік у темній рясі священнослужителя завжди носив із собою фотокамеру? Чому він так багато часу проводив із дітьми, брав участь у їхніх забавках, вигадував для них цікаві ігри й головоломки?

Його псевдонім також загадковий. Своє справжнє ім’я Чарльз Лутвідж (прізвище Доджсон) письменник переклав латиною, а потім те, що вийшло (Carolus Ludovicus), знову переклав англійською й переставив слова місцями. Так з’явився його псевдонім Lewis Carroll.

Льюїс також публікував багато наукових праць з математики під власним ім’ям. Одним із його захоплень була фотографія. Нею він займався самозабутньо й досяг великих успіхів у цьому важкому мистецтві – став першим з портретистів, який зробив світлину природною та невимушеною. У знімках Джоджсона відбивався його власний погляд на красу, що він бачив у тямущих і безпосередніх маленьких дівчатках, з якими дружив і для яких писав.

Сьогодні письменник визнаний одним із кращих фотографів вікторіанської епохи.

Чарльз Джоджсон працював цілими днями, не відриваючись навіть на повноцінну їжу (протягом дня «всліпу» перекушував печивом) і часто просиджував довгі безсонні ночі за своїми дослідженнями.

Керролл, дійсно, працював, як божевільний, але в нього була мета – удосконалити свій розум.

Математика та лінгвістика – ось дві сфери, де Чарльз ставив свої езотеричні й водночас наукові експерименти.

Доджсон залишив у науці помітний слід: видав близько десятка книг з математики та логіки. Однак прагнув він набагато більшого. Гра словами й числами була для письменника війною з реальністю здорового глузду, війною, де він сподівався знайти вічний, нескінченний, неминущий мир.

Пізніше, у XX столітті, з’ясувалося, що у своїх математичних, логічних і лінгвістичних студіях професор Доджсон передбачив пізніші відкриття в математиці й логіці, зокрема, «теорію ігор» і діалектичну логіку сучасних наукових досліджень.

Помер Льюїс Керролл 14 січня 1898 році у Гілфорді, графстві Суррей.

Англійський письменник, драматург, романіст. Народився 9 травня 1860 року в шотландському місті Кіррімьюре.

Його батько – Девід Баррі – простий ткач, мати – Маргарет Огівлі – обдарована жінка, яка прекрасно співала пісні рідної Шотландії, пам’ятала численні легенди та народні сказання. Вона прищепила дітям любов до рідного фольклору й виховала в них почуття незалежності.

Джеймс був дев’ятою з десяти дитиною в родині. Сім’я Баррі жила бідно. Батькам доводилося багато в чому собі відмовляти, щоб здійснити заповітну мрію – дати освіту синам.

Старший брат Олександр, отримавши посаду викладача у Глазго, взяв на себе турботи про подальшу освіту Джеймса, який з його допомогою закінчив школу, прослухав підготовчий курс в академії Дамфріс, після чого був зарахований до Единбурзького університету, де завершив навчання в 1882 році та влаштувався в редакцію газети «Ноттінгем Джорнел».

Перша журналістська слава прийшла після публікації нарисів про життя маленького містечка в Шотландії, на основі яких Баррі видає свою першу книгу «Ідилія Старих Вогнів». Потім світ побачили повісті та романи письменника «Краще померти», «Маленький служитель», «Сентиментальний Томмі», автобіографічна книга про матір «Маргарет Огілві» тощо.

Відомим Баррі став завдяки комедії «Кволіті-стріт». «Мері Роуз» і «Чудовий Кріхтон» принесли йому славу, а казка «Пітер Пен» (1904) – почесті. Баррі возвели у баронети, нагородили орденом «За заслуги», у 1919 році обрали ректором університету в Сент-Ендрюсі, а в 1930-му – новим канцлером університету в Единбурзі. З 1928 року він займає пост президента Спілки літераторів країни.

Найвідоміший твір Джеймса Баррі – казкова історія про хлопчика Пітера Пена, дівчинку Венді, її братів Джона та Майкла, собаку-няньку Нану, чванькувату фею Дзиньку. Його головний ворог – лютий пірат Гак, у якого замість однієї руки стирчав залізний гак.

Письменник пожертвував авторське право на історію та персонажів казки Міській Лондонській лікарні, що знаходиться на вулиці Грейт Ормонд і яка використовує отримані кошти на медичні дослідження й устаткування. У 1987 році на знак поваги до видатного співвітчизника Британський Парламент пішов на безпрецедентний крок – спеціальним актом установив безстрокову дію цих авторських прав.

У Кенсінгтонських садах стоїть пам’ятник Пітеру Пену, котрий там поставив сам … Джеймс Баррі. Він зробив замовлення Джорджу Фремптону, і в ніч на 1 травня 1912 року звів скульптуру. Здійнявся шалений скандал, парламент звинуватив письменника в саморекламі, але пам’ятник казковому героєві й досі стоїть у саду.

У 1894 році Баррі одружився з молодою акторкою Мері Енселл, котра зіграла в одній із його п’єс. Шлюб виявився невдалим і був розірваний у 1909 році. Дітей у подружжя Баррі не було. Але 1887 року Девід познайомився з Сільвією і Артуром Девісами та їхніми п’ятьма дітьми і дуже зблизився з цією родиною.

Проводив з ними більшість вільного часу й захоплювався їхніми теплими стосунками. Однак 1906 року Артур помер, а за чотири роки пішла з життя його дружина. Недовго думаючи, Джеймс Баррі всиновив п’ятьох братів Девісів, перетворившись із бездітного чоловіка на багатодітного батька.

До початку ХХ століття Джеймс Баррі, високопорядна й добра людина, стає помітною фігурою в літературному житті Англії. Серед його друзів – письменники Томас Гарді, Джон Голсуорсі, Герберт Уеллс, Джером К. Джером; африканські дослідники Поль дю Шайлу і Джозей Томсон; полярник Роберт Скотт.

Справжнім другом письменника був літературний батько знаменитого детектива Шерлока Холмса Артур Конан Дойл. Разом вони грали в одній команді з крикету «АллахАкбаррі», де Баррі був капітаном, підтримували один одного до останньої хвилини життя.

Помер Джеймс Метью Баррі 19 червня 1937 року.

Англійський письменник, драматург, поет і публіцист. Народився Алан 18 січня 1882 року в Лондоні в районі Кілберн.

Навчався у приватній школі, що належала Джону Мілну, батькові хлопчика. Серед його наставників був відомий письменник-фантаст Герберт Уеллс, автор «Людини-невидимки».

Після Вестмінстерської школи Алан три роки вивчає математику в Трініті-коледжі, хоча з дитинства мріє стати письменником.

У студентські роки Александр разом із братом Кеннетом під псевдонімом АКМ пише невеликі замітки, вірші та казки у газеті «Grant». Праці братів виявилися настільки затребуваними, що незабаром Алан відчув упевненість у своїх силах і направив рукопис у популярне на Туманному Альбіоні гумористичне видання «Punch», але, на жаль, роботу не прийняли. Тоді Мілн надсилає другий твір – пародію на Шерлока Холмса – у журнал «Ярмарок марнославства», де його, на подив самого автора, надрукували.

У віці 24 роки Алан Мілн працює в журналі «Punch», на сторінках якого щотижня тепер з’являються вірші й оповідання молодого письменника, наповнені яскравим тонким гумором.

У 1913 році на одній із вечірок Александр знайомиться з Дороті де Селінкур, похресницею редактора «Punch». Молода дівчина так сподобалася Мілну, що вже наступного дня він запропонував їй одружитися й отримав згоду. Проте з часом з’ясується, що їхній шлюб далекий від досконалості. Складний і примхливий характер Дороті вкупі з її фанатичним захопленням садом, через який вона недостатньо приділяла уваги чоловікові, породили глибоку тріщину в їхніх стосунках. Однак, попри все, у 1920 році в пари народився син Крістофер Робін.

У 1914 році розпочалася Перша світова війна й Алан Мілн записується добровольцем на фронт. Саме тоді був написаний твір на воєнну тематику «Базікання Варцеля», а за 20 років – книга «Мир з честю», де письменник засуджував війну. Пізніше виходять друком п’єса «Містер Пін проходить мимо» і роман «Таємниця червоного дому».

У 1923 році сім’я Мілна на літо переїхала в Північний Уельс, але дощова погода змушує Алана увесь час проводити в альтанці й, удивляючись у небо, шукати натхнення. Так, народжується збірка дитячих віршів, написана для сина і про сина під назвою «Коли ми були зовсім маленькими». А вже у жовтні 1926 року у Британії вперше була видана книга про веселого ведмежатка з тирсою в голові. Казки про Вінні-Пуха і його друзів Мілн розповідав синові на ніч. Героями були іграшки хлопчика та він сам.

Твір мав шалений успіх, його переклали багатьма мовами, читачі вимагали продовження веселих історій. Алану Мілну потрібні були гроші для лікування брата Кена, який хворів на туберкульоз. Казка «Дім на Пуховому узліссі» стала останньою в циклі про Вінні-Пуха.

У 1929 році, після смерті улюбленого брата, Мілн пише нову п’єсу «Майкл і Мері», присвячену пам’яті Кена. Як виявилось, вона була останнім серйозним успішним твором письменника у його кар’єрі. І в особистому житті Алана насувалися хмари. У 1931 році його покинула дружина та переїхала жити до нового обранця, але за декілька років вона повертається до чоловіка, не зустрівши з його боку жодного докору.

У 1952 році в Алана Мілна стався важкий інсульт, він переніс невдалу операцію на мозку й останні 4 роки життя був інвалідом.

Помер письменник після тяжкої хвороби 31 січня 1956 року в Лондоні. У 1961 році на величезне розчарування Крістофера Робіна вдова письменника продала права на твори про Вінні-Пуха Уолту Діснею. Іграшки сина Алана Мілна, що стали прототипами героїв книги «Вінні-Пух» (окрім Крихти Ру) знаходяться з 1947 року в США. До 1969-го вони зберігалися у видавництві «Даттон», а нині виставлені в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Британці вважають, що ця найважливіша частина культурної спадщини країни повинна повернутися на батьківщину.

Англійська дитяча письменниця. Народилась Елінор 13 лютого 1881 року в Англії. Батько – Бенджамен Фарджон – англійський письменник. У юності він був бідний і зовсім не отримав систематичної освіти.

Бенджамен пристрасно любив книги і вже у тринадцять років вирішив стати письменником, зайнявся самоосвітою та перепробував безліч професій.

Б. Фарджон працював друкарським складачем в Англії, шукав золото в Австралії, видавав газету в Новій Зеландії, а, повернувшись в Англію, присвятив себе літературі.

Мати – Маргарет Джейн (Джеферсон) Фарджон – дочка американського актора Джозефа Джефферсона.

Неллі (так називали дівчинку вдома) виросла у дружній талановитій родині. Батько сам займався вихованням й освітою дітей (окрім Неллі, у сім’ї було троє хлопчиків – Херрі, Джо і Берті), піклувався, щоб вони відвідували театри й виставки, багато читали. Бенджамін Фарджон першим підтримав літературні спроби доньки, охоче читав її вірші, казки, перекази давньогрецьких міфів.

Писати Неллі почала дуже рано. У батька була перша в Англії модель друкарської машинки фірми «Ремінгтон», на якій семирічна дівчинка навчилася друкувати, а це вже було рідкісним явищем для дитини кінця ХІХ століття.

У 1903 році, коли Елінор виповнилося двадцять два роки, у сім’ї трапилось горе – помер Бенджамен Фарджон. Дівчина довго не могла оговтатися після тяжкої втрати. Врешті-решт дружба з братами, необхідність серйозно заробляти на прожиття, напружена літературна праця допомогли їй встати на ноги.

Під час Першої світової війни Елінор Фарджон публікує в журналі «Панч» серію поезій, присвячених улюбленому місту Лондону, а потім віршики виходять окремою книжкою під назвою «Дитячі пісеньки старого Лондона». Це була перша книга авторки для дітей.

Фарджон переїжджає з Лондона в маленьке село, що знаходилося у графстві Сассекс, й оселяється у крайньому котеджі по вулиці Бруд. Вона самостійно топила піч, приносила хмиз і займалася городом. Взагалі жила так само, як її сусіди – селяни, з дітьми яких письменниця подружилася. Про одну зі своїх сільських подружок Фарджон навіть написала казку «Елсі Піддок уві сні».

Після повернення в Лондон Елінор одну за одною випускає книги (за все життя вона їх написала близько 600). До того ж разом із братом Херрі, який став композитором, викладав у Королівській музичній академії, написали декілька опер для дітей.

У 19121 році з опублікуванням збірки «Мартін Пиппін в яблуневому саду» стає зрозуміло, що народилася яскрава казкарка.

За півстоліття Елінор написала стільки казок, що в 1955 році вона випустила збірку «Маленька бібліотека», яка принесла письменниці літературні нагороди. Саме тоді була заснована Міжнародна премія Ганса Крістіана Андерсена, що присуджується за кращу дитячу книгу.

І ось першою володаркою такої відзнаки стала Елінор Фарджон за збірку казок «Маленька бібліотека». Письменниця з вдячністю прийняла літературні премії, проте, коли королева Великобританії Єлизавета ІІ хотіла за заслуги перед англійською нацією подарувати їй дворянство, Фарджон скромно відмовилася, бо вважала свій поетичний дар найвищою нагородою, що може випасти людині.

Померла Елінор Фарджон на батьківщині 5 червня 1965 року на 85-му році життя.