Уругвай (Східна Республіка Уругвай)

Прапор – полотнище з чотирма блакитними і п’ятьма білими смугами. Дев’ять смуг символізують дев’ять перших регіонів (департаментів) Уругваю. Жовте «травневе сонце» – інкського бога сонця, іменоване так на честь Травневої революції 1810 року в Буенос-Айресі.

Герб. У верхній лівій чверті у блакитному полі зображені золоті ваги, що символізують рівність і справедливість. У верхній правій чверті у срібному полі – зелена гора Монтевідео з фортецею на її вершині і п’ятьма блакитними хвилями біля підніжжя, що символізує силу. У нижній правій чверті – чорний неприборканий кінь у срібному полі, як символ свободи. У нижній лівій чверті – золотий бик у блакитному полі, що символізує достаток.

Символ. Касапуебло – один із символів Уругваю, прекрасна будівля, створена уругвайським художником Карлосом Паесом Віларом на березі бухти в 12-и кілометрах від Пунтадель-Есте. Будинок, спроєктований у химерному стилі, поєднує елементи різних архітектурних шкіл, височіє над узбережжям у вигляді величезної білосніжної скелі. Художник-абстракціоніст створив цей пам’ятник власними силами в середині 60-х років XX століття, присвятивши його народу Уругваю. Сьогодні тут розміщуються Художня галерея, музей, а також готель.

Цікаві факти. Уругвай – одна з найбільш благополучних латиноамериканських країн, що нерідко називають латиноамериканською Швейцарією. Секрет благополуччя Уругваю простий: ця держава – центр банківських операцій у всьому своєму регіоні. Названа так на честь прилеглої річки. «Уругвай» перекладається з мови індіанців гуарані як «річка різнокольорових птахів». Девіз держави – «Свобода або смерть!». Чисельність жителів країни становить більше 3 млн людей.

Уругвай – одна з найспокійніших держав світу. Проте були часи, коли її територію нескінченно ділили португальці та іспанці. Відгомони цих завоювань збереглися в розвалинах декількох фортець. Одна з них – фортеця святої Терези, збудована у ХVІІІ столітті. Вона знаходиться зовсім неподалік від кордону з Бразилією. Має вигляд неправильного п’ятикутника, займає досить велику територію.

Розташований у безпосередній близькості від Атлантичного узбережжя національний парк «Санта Тереза» славиться красою та багатством флори і фауни. Парк об’єднує відразу декілька ландшафтів: виразні автентичні піщані пляжі, природні ліси, озеро. Для збереження екосистеми тут влаштовані заповідник для тварин і декілька теплиць для рослин. Різноманітність місцевого тваринного й рослинного світу вражає: у лісі, наприклад, налічується близько 2 мільйонів видів рослин – місцевих і завезених з інших регіонів.

Один із найвідоміших символів Уругваю – монумент «Пальці» – скульптура Маріо Іраррасабаля, установлена на пляжі Пунта-дель-Есте в 1982 році. Пам’ятник неофіційно називається Los Dedos, що в перекладі означає «Пальці». П’ять величезних пальців лівої руки заввишки більше 3-х метрів буквально вириваються назовні з-під шару піску пляжу Брава. Вони мають нагадувати про загиблих на узбережжі Пунта-дель-Есте.

Природний заповідник, де мешкає найбільша популяція південних морських левів на континенті, знаходиться на острові Лобос у 12-и кілометрах на південь від Пунтадель-Есте. Лобос відкрили іспанські мореплавці в 1516 році. Невеликий острів, площа якого не перевищує 40 гектарів, був важливою навігаційною точкою під час плавання вздовж берегів Уругваю. У 1910 році тут збудували перший у країні автоматизований маяк. Унікальні природні умови та ізольованість від великого світу дозволили зберегтися унікальним колоніям морських ссавців. Острів входить до складу національного парку Уругваю, на ньому мешкають 180 тисяч морських левів.

У країні є пагорб, що називається дель Торо, або пагорб бика, бичачий пагорб. Він славиться своїми термальними джерелами. Заввишки всього 250 метрів. Назва пагорбу походить від бронзової фігури бика, відлитого в натуральну величину. Статую привезли з Франції. Вона має вигляд фонтану: з рота тварини витікають струмені мінералізованої води, що вважається цілющою.

Велику увагу уругвайці приділяють популяризації національного мистецтва у світі. Музей Ралі, розташований у центрі Пунта-дель-Есте, присвячений сучасному мистецтву країн Південної Америки. Його було засновано в 1988 році на кошти уругвайського мецената Харрі Реканаті. У великому особняку з внутрішнім двором і парком розміщені роботи сучасних південноамериканських скульпторів, а також декілька робіт Сальвадора Далі. Мальовнича частина експозиції представлена роботами постмодерністів і сюрреалістів.

Орасіо Сильвестре Кірога Фортеса

Уругвайський письменник. Його називають «південноамериканським Едгаром Алланом По».

Народився майбутній письменник 31 грудня 1878 року, в місті Сальто.

Орасіо вчився в Монтевідео, проявляв схильність до літератури і точних наук (механіка, фізика, хімія). У 1899 році побував в Парижі, але не знайшов смаку у богемному житті. Повернувшись в Уругвай, викладав іспанську мову, займався журналістикою, захоплювався фотографією.

Орасіо Кірога прожив важке, на рідкість насичене трагічними подіями життя: його батько, віце-консул Аргентини в Уругваї, загинув (випадково потрапив у перестрілку), коли майбутньому письменникові не було і трьох місяців; вітчим наклав на себе руки, коли Кірозі було вже за двадцять; важкою душевною травмою обернулося перше велике кохання письменника – батьки нареченої розладнали весілля. У 1901 році два його брати померли під час епідемії тифу. Того ж року Орасіо, перевіряючи пістолет, випадково застрелив свого кращого друга. Деякий час він знаходився під слідством, але був повністю виправданий. Проте, охоплений відчуттям провини, Кірога покидає Уругвай і переїжджає в сусідню Аргентину.

Тут до нього приходить перша літературна слава, і на деякий час нещастя залишають його у спокої. Письменник купує велику ділянку землі в найдивовижнішому регіоні Аргентини – у провінції Місьйонес, майже повністю вкритою тропічними лісами (сельвою).

У ХVІІ-ХVІІІ століттях на території провінції розташовувалася загадкова держава католицького ордену єзуїтів. Її громадяни – здебільшого хрещені індіанці-гуарани, а суспільний устрій – близький до утопічного комунізму.

Прямо у джунглях Кірога збудував собі бунгало й оселився тут із молодою дружиною Анною Марією Сірес. В умовах постійної боротьби з жорстокою тропічною природою, милостей від якої чекати не доводиться, він не залишає і літературної праці: героями його творів усе частіше стають жителі сельви – індіанці, дослідники, люди, які приїхали в цей край «за довгим песо» або просто наймані робітники «менсу» (скорочене від «менсуалеро» – тобто робітники, що наймаються на місяць), фактично – напівраби, яких обманом змусили підписати кабальний контракт на найважчу роботу в джунглях.

Своїх дітей – хлопчика Даріо і дівчинку Еглє – Кірога виховував суворо, як маленьких тарзанят: з дитинства вчив стріляти з дробовика, управляти каное, залишав на ніч одних у джунглях. У цей час стосунки з дружиною все більше погіршувалися. Якщо спочатку їй здавалося, що «з милим рай і в бунгало», то після декількох років життя в сусідстві з отруйними зміями та малоприємними тропічними комахами їй все більше хотілося в Буенос-Айрес, де б ніщо не загрожувало її дітям. Постійні скандали закінчилися трагічно: нерви у дружини письменника здали, і вона наклала на себе руки (отруїлася). Тільки після цього Кірога з дітьми повертається в Буенос-Айрес.

Там упродовж декількох подальших років публікуються найвідоміші твори письменника, що перетворили його на живого класика латиноамериканської літератури, – збірка «Історії про любов, безумства і смерті», «Казки сельви» і казка «Анаконда». Чудові казкові історії про тварин сельви, написані з тонким знанням їх поведінки, принесли Орасіо Кірозі ще і славу «Кіплінга Південної Америки». У 1920-ті роки письменник працював у кіно як сценарист, займався кінокритикою, писав для газет і журналів.

У 1932 році невгамовний уругваєць повертається у джунглі провінції Місьйонес з молодою дружиною, яка годиться йому в дочки (вона – Марія Елена Браво – подруга дочки письменника). Але молодій жінці не подобається життя в джунглях, і через декілька років вона покидає письменника та забирає з собою їхню дочку.

У той час Кірога вже серйозно хворий, він теж не може більше жити в тропічному лісі й обходитися без лікарської допомоги. У Буенос-Айресі йому ставлять страшний діагноз – рак. Дізнавшись, що хворий невиліковно, втомившись від болю, Орасіо Кірога дозою ціаніду обриває своє 58-річне життя.

Орасіо Кірога помирає 19 лютого 1937 року в Буенос-Айресі.

• «Казки сельви»
  У казках, що входять до цієї книжки, переплелися між собою екзотика, етнографія, філософія, притча. Автор не просто описав життя в диких природних умовах, а відобразив усю його складність, іноді трагічність, де людині, як буває, відводиться зовсім не позитивна роль. Взаємовідносини між людиною і дикою природою завжди будили в дітей особливу фантазію. Кожен у дитинстві мріяв потрапити у «країну джунглів», як Мауглі.
• «Велетенська черепаха»
• «Панчохи фламінго»
• «Плішивий папуга»
• «Війна крокодилів»
• «Сліпа лань»
• «Переправа через Ябебірі»