США (Сполучені Штати Америки)

ША (Сполучені Штати Америки) — конституційна федеративна республіка в Північній Америці, що складається з 50-и штатів: Аляски, Гаваїв, 48-и штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами й між Канадою і Мексикою та федерального округу Колумбія. Окрім того, США належать частина Віргінських островів та Пуерто-Ріко у Вест-Індії, Східне Самоа, Гуам, Північні Маріанські Острови та інші острови в Океанії. Кожен із 50-и штатів має свою Конституцію, систему органів влади та управління (повторювалося двічі).

У 1507 році на картах з’являється назва країни «Америка», а з 1776-го «Об’єднані колонії» перейменовують на «Сполучені Штати Америки». Пізніше країні дали скорочену назву – «Сполучені Штати», а також «Штати». Абревіатура «U.S.A.» вперше використовується в 1795 році.

США є третьою за розміром країною у світі після Росії та Канади.

Столиця США – місто Вашингтон.

Прапор – полотнище, яке складається з 7-и червоних і 6-и білих горизонтальних смуг, що чергуються. Вони означають 13 колишніх колоній, що об’єдналися й утворили Сполучені Штати Америки. У лівому верхньому куті прапора розташований синій прямокутник із білими п’ятикутними зірками, кількість яких дорівнює кількості штатів – 50. Відомий у всьому світі прапор США неодноразово змінювали, оскільки з появою нового штату на стязі з’являлася нова зірка. Кожний колір на прапорі має свою символіку: червоний – героїзм та звитяжність, синій – сумлінність, справедливість та об’єктивність, а білий символізує чистоту та непорочність.

Герб - орел із розпростертими крилами, який тримає у лапах маслинову гілку і 13 стріл. На грудях птаха – щит, який повторює кольори державного прапора. У дзьобі орел тримає стрічку з написом «E pluribus unum», що в перекладі з латинської означає: «З багатьох один» (це символічно вказує на те, що багато американських штатів утворюють одну країну, багато народів – одну націю). Над головою орла розташована розетка з 13-тьма п’ятикутними зірками, що всі разом утворюють зірку Давида.

Символ країни – Статуя Свободи. Це подарунок французьких громадян до 100-річчя американської революції. Важить статуя 225 тонн.

Цікаві факти. Найбільша банкнота в США – 100 доларів. Американська валюта ніколи не знала, що таке деномінація: незважаючи на кризові часи в історії США, долар ніколи не знецінювався. Він зберігає свою номінальну вартість з 1861 року.

У Штатах протікає найкоротша річка на планеті. Має завдовжки всього 36 м і більше схожа на струмочок. Вона й коротко називається – Д. Так, усього лише 1 літера.

Практично всі озера штату Техас є штучними, а є й природна водойма – Каддо-Лейк.

Лаймен Френк Баум

Основоположник американської літературної казки. Народився в місті Чіттенанго (штат Нью-Йорк) 15 травня 1856 року в родині заможного бізнесмена-нафтовика. Він був сьомою дитиною в сім’ї. Мати Сінтія Енн і батько Бенджамін Уорд Баум назвали хлопчика Лайменом на честь родича, але він наполегливо вимагав іменувати його Френком.

Баум отримав домашню початкову освіту, навчався у військовій академії, звідки втік додому. Писати почав рано. Ще з дитячих років він так захопився колекціонуванням марок, що самостійно уклав і видав філателістичний довідник, а в 17 років заснував власний бізнес – торгівлю колекційними поштовими марками і випуск журналу.

Після банкрутства почав вирощувати елітних курей і видавав фаховий журнал «Записки птахівника».

Згодом він зацікавився театром. Ось тоді Бауму задумав спробувати писати для дітей. Так, у 1897 році з’явилася на світ перша книга «Розповіді Матінки Гуски в прозі», за нею – «Батько Гуски: його книга», що дуже швидко стала бестселером. Потім народилася казка про дівчинку Дороті та її песика Тото, Страшилу, Бляшаного Лісоруба, Лякливого Лева, Чарівника та їх дивовижні пригоди у вигаданому письменником Смарагдовому місті. Казка так сподобалася слухачам, що місто стало країною, а пригоди «розтяглися» аж на 14 окремих книг. Вигадана країна отримала назву Оз.

У 1900 році була опублікована найбільш відома книга Френка Баума «Чарівник країни Оз». Це розповідь про маленьку дівчинку, яку торнадо занесло на чарівну землю Оз. Книга два роки поспіль очолювала список бестселерів.

Френк Баум помер у 1919-му на 63-у році життя у власному маєтку Озкот. Поховали його в Каліфорнії.

Френк Баум написав понад 70 дитячих книг та 42 п’єси.

Мандрівка Країною Оз повна таємниць і небезпек. Лише дружба й доброта допоможуть дівчинці Дороті та її друзям – Страшилі, Бляшаному Лісорубу, Боязливому Леву та песику Тото – перемогти лиху чаклунку й розкрити таємницю дивовижного чарівника.

«Дивовижний чарівник країни Оз»
«Дивовижна країна Оз»
«Озма із країни Оз»
«Дороті і Чарівник у країні Оз»
«Подорож у країну Оз»
«Смарагдове місто країни Оз»
«Клаптикова дівчинка з країни Оз»
«Тік-так з країни Оз»
«Страшило з країни Оз»
«Ринкитинк із країни Оз»
«Зникла принцеса з країни Оз»
«Бляшаний Лісоруб із країни Оз»
«Магія країни Оз»
«Глінда з країни Оз»

У казках розповідається про неймовірні пригоди дівчинки Дороті та її песика Тото. Опинившись у казковій Країні Оз, вони потрапляють у вир карколомних подій і за допомогою своїх вірних друзів — Страшили, Лякливого Лева та Бляшаного Лісоруба — долають усі перешкоди на своєму шляху. Як у всякій чарівній казці, добро і правда перемагають тут зло й облуду, а головні герої стають для юних читачів взірцем для наслідування.

Кейт ДіКамілло

Американська письменниця, автор книг для дітей.

Народилася Кейт 25 березня 1964 року у Філадельфії (Пенсільванія, США) у родині італійського походження. Батько був зубним техніком (ортодонтом), а мати – вчителькою. З раннього дитинства дівчинка страждала від пневмонії. У віці 5-и років за медичними показаннями Кейт разом із матір’ю і старшим братом Куртом, який згодом став істориком архітектури, змушена була переїхати у Клермон, штат Флоріда. А батько залишився в Пенсільванії, щоб продати свою практику лікаря-ортодонта, але до сім’ї так і не приєднався.

Кейт навчалася в Університеті Флориди і в 1987 році отримала ступінь бакалавра за фахом «англійська мова», після чого на деякий час залишилася працювати в місті – продавала квитки в касі цирку, вирощувала рослини, але мріяла про літературну кар’єру.

У 1994 році ДіКамілло переїхала в Міннеаполіс та влаштувалася працювати на книжковий склад. Саме ця робота надихнула Кейт на написання книжок для дітей. Так, у видавництві Candlewick Press виходить перша книга молодої письменниці «Спасибі Вінн-Діксі». До ДіКамілло приходить слава, любов читачів, високе місце в рейтингу найкращих книжок року. Вона нагороджена золотою медаллю американської спілки «Вибір батьків».

Цікавий факт: до цього редактори різних видань приблизно 450 разів (!) відмовляли друкувати твір ДіКамілло. Шість років вона розсилала рукопис та отримувала відмови. Але Кейт це не зупинило – вона вірила в себе, бо усього досягала наполегливою працею. Письменниця живе за правилом: щодня писати по дві сторінки. І так п’ять днів на тиждень. Вдуматись тільки, дві сторінки…, але скільки цікавого вони розповідають читачам!

Наступна книга письменниці «Тигр у повітрі» (2001) увійшла до списку фіналістів Національної книжкової премії в молодіжній категорії.

Одного разу хлопчик, син друзів Кейт, попросив її написати казкову історію про героя з «виключно великими вухами». І ось у 2003 році світ побачила книга «Пригоди мишеняти Десперо», а слідом за нею, у 2004-му, – «Флора і Одіссей: блискучі пригоди». Творчість дитячої письменниці була високо відзначена: у 2014 році їй вручили Медаль Ньюбері, а Бібліотека Конгресу призначила Кейт ДіКамілло Національним послом дитячої літератури на 2014-2015 роки.

«Дивовижна подорож кролика Едварда»
Ця повчальна історія про те, як одного разу бабуся Пелегрина подарувала онучці Абілін дивного іграшкового кролика на ім’я Едвард Тюлейн, зробленого з найтоншої порцеляни. У нього був цілий гардероб вишуканих шовкових костюмчиків і навіть золотий годинник на ланцюжку. Абілін обожнювала свого кролика, цілувала його, наряджала та щоранку заводила його годинники. А кролик нікого, крім себе, не любив. Якось Абілін із батьками вирушила в подорож, і кролик Едвард, впавши за борт, опинився на самому дні океану. Старий рибалка виловив його та приніс дружині. Потім кролик потрапляв у руки різних людей – добрих і злих, шляхетних і підступних. На Едварда випало безліч випробувань, але чим важче йому доводилося, тим швидше м’якшало його черстве серце: він навчився відповідати любов’ю на любов.
«Тигр у повітрі»
Ця правдива й сумна історія про те, як одного дощового ранку шестикласник Роб Хортон знайшов біля старої бензоколонки справжнісінького тигра, якого жорстокий господар заховав у залізній клітці. Ця несподівана знахідка допомогла хлопчику повірити в себе і знайти відданого друга.
«Пригоди мишеняти Десперо»
Головний герой цієї дивовижної книжки – мишеня Десперо, який понад усе на світі любив слухати музику й читати книжки про лицарів у блискучих обладунках. Так би він і жив, мріючи, що і сам колись когось врятує, якщо б одного разу не дізнався, що хитрий щур на ім’я Роскуро заманив у глибоке похмуре підземелля прекрасну принцесу Горошинку. Ось тут і прийшов зоряний час хороброго та шляхетного Десперо. Наразі йому випало здійснити дивовижні та славні подвиги.
«Історії про свинку Мерсі»
У містера і місіс Уотсон живе чарівна витівниця, пустотлива свинка на ім’я Мерсі, яка більш за все любить кіно, гарячі грінки з маслом, обожнює кататися на автомобілі. Мерсі для своїх господарів – не просто свинка. Це їхня домашня улюблениця, до якої вони ставляться як до власної дитини. Свинка – дуже цікава особа. Вона скрізь пхає своє рильце. Жодна подія не відбувається без її втручання. То вона забажала сама керувати автомобілем, то спіймала справжнього злодюжку, то зчинила переполох у кінотеатрі. А на улюблене свято Хеллоуїн свинка не може вирішити, у кого їй перетворитися: у пірата, робота, відьму чи принцесу.
«Спасибі Вінн-Діксі»
Ця книга про десятирічну Індію Опал Булоні, яка приїздить разом із батьком у містечко Наомі та почуває себе страшенно самотньою доти, допоки одного чудового дня не зустрічає в супермаркеті «ВіннДіксі» безглуздого бездомного пса, який усміхається, як людина. Дівчинка взяла його з собою і назвала Вінн-Діксі. Смішний собака вчить свою маленьку хазяйку дивитися на світ іншими очима.
«Як слониха впала з неба»
У книзі розповідається про десятирічного хлопчика-сироту Пітера, який мріє знайти свою сестричку. Одного разу він дізнається, що йому допоможе... слониха. Пітер не може в це повірити, адже навколо ніяких слонів немає. Але незабаром у місті, де він живе, трапляються дивні, неймовірні події. І відбувається диво!

Джоель Чандлер Харріс

Американський журналіст, письменник і фольклорист.

Джоель Чандлер народився 9 грудня 1845 року в місті Ітонтон, штат Джорджія. Його мати – ірландська емігрантка. Батько покинув цивільну дружину незабаром після народження сина. Джоель був названий на честь лікаря матері, доктора Джоеля Бренема, а Чандлером звали дядечка матері.

Знаменитий лікар-терапевт Ендрю Рейд поселив сім’ю в невеликому будинку недалеко від свого маєтку. Щоб забезпечити себе й сина, Мері Харріс працювала швалею та допомагала сусідам у саду. Вона дуже любила читати і з дитинства заклала в сина любов до мови і книг.

Коли настав час віддавати хлопчика до школи, Ендрю Рейд знову виручив самотню матір, сплативши його освіту. У 1856 році Джо Харріс вступив в Академію Кейт Девідсон для хлопчиків і дівчаток, а через декілька місяців перейшов в Академію Ітонтон для хлопчиків. Один із викладачів згадував про його феноменальну пам’ять і здібності до письма. Юнак буквально поглинав газети і прочитав усі книги, що були в бібліотеці, або які він міг дістати.

У березні 1862 року Джозеф Едісон Тернер, власник плантації, що знаходилася в 9-и милях на північний схід від Ітонтона, найняв 16-річного Джо працювати за їжу, одяг і проживання «хлопчиком на посилках» для його газети «The Countryman». 4-річне перебування і робота в Тернволді стали підґрунтям для письменницької діяльності Харріса: юнак учився письменству, набираючи тексти газетних статей; на кухні слухав історії про тварин, які розповідали чорношкірі раби дядечко Джордж Террел, старий Харберт і тіточка Кріссі. Саме вони стали прототипами дядечка Римуса, матінки Мідоус та інших героїв афро-американських казок, яких Харріс почав писати лише через десятиліття. Люди, яких він зустрів, історії, які почув, літературна чуйність, що стала в ньому прокидатися, і взагалі все життя Джорджії тоді відбилися в майбутніх роботах Харріса.

Перші свої рядки він написав під керівництвом Тернера, який давав йому поради і продовжував його гуманітарну освіту, рекомендуючи книги для прочитання з власної бібліотеки. Харріс опублікував для «The Countryman» не менше 30-и віршів і нарисів, а також численні гумористичні замітки в рубриці «Сільський насмішник». Починаючи з 1866 року, Харріс працює складачем в «Macon Telegraph», особистим секретарем Уільяма Евеліна – видавця «New Orleans Crescent Monthly», редактором «Monroe Advertiser» у Форсайті. Нариси Джоеля Чандлера про сільське життя Джорджії та її жителів, огляди книг, каламбури та гумористичні замітки неодноразово передруковувалися в газетах і прославили його на весь штат.

Невдовзі Харріс закохався у франко-канадку Естер Ла-Роуз. Її батько був капітаном пароплава, який курсував між берегами Джорджії та Флориди, а в Атланту вона приїхала на відпочинок. У квітні 1873 року Джоель і Естер одружилися. У 1876-му, коли в Саванні почалася епідемія жовтої лихоманки, сім’я Харріса, в якій було вже двоє дітей, переїхала в Атланту, де Джоель став помічником редактора газети.

Коли Харріса попросили замінити тимчасово відсутнього письменника-фольклориста Сема Смола, він придумав привабливого чорношкірого на ім’я дядечко Римус, який любив потішити народ гумористичними історіями й нотатками про метушливе життя післявоєнної Атланти.

Наступні п’ятнадцять років Харріс вів подвійне професійне життя: він був одним із двох помічників головного редактора найвідомішої газети південного заходу Америки і письменником – плідним, відданим і цілеспрямованим відтворювачем народних оповідей, автором гумористичних, художніх і дитячих книг. Упродовж свого життя Джоель Чандлер видав 35 книг, тисячі статей. Найпопулярнішою збіркою є «Вечори з дядечком Римусом: міфи і легенди старої плантації». Професійні фольклористи вихваляли його роботу з популяризації фольклору чорношкірих. У 1888 році Джоель Харріс разом із Марком Твеном став почесним членом Американського Суспільства Фольклору.

Коли Джо Харріс працював журналістом, то активно просував тему расової терпимості, а також право афроамериканців на освіту, голос і рівність. У 1900 році письменник звільнився з газети та заснував «Журнал дядечка Римуса», був у почесті у президента Теодора Рузвельта, став членом Американської Академії мистецтв і літератури.

Джоель Харріс помер 3 липня 1908 року від гострого нефриту і був похований на західному кладовищі в Атланті.

Будинок Харріса в Атланті став музеєм дядечка Римуса. Інший такий заклад є в Ітонтоні.

«Казки дядечка Римуса»
У казці розповідається про хлопчика, якого звали Джоель. Щовечора він вирушав у гості до дядечка Римуса, щоб послухати захоплюючі історії з життя безжурного Братика Кролика, хитрого Братика Лиса, мудрого Братика Черепахи, а також їхніх численних друзів. Кумедні казки старого негра навчають дітей бути сильними й мудрими, порядними й добрими.
«Нові казки дядечка Римуса»
У цій збірці нестаріючий дядечко Римус розповідає свої алегоричні казки синові того маленького хлопчика, який слухав його перші історії. Цю хворобливу, міську «занадто тиху» дитину міс Саллі (його бабуся) направила до дядечка Римуса, щоб він навчив, як бути справжнім борцем в цьому складному, конкурентному та іноді хижацькому світі.