Швеція (Королівство Швеція)

Прапор – прямокутне синє полотнище зі скандинавським жовтим хрестом, перші зображення якого датуються ХVІ століттям.

6 червня у країні святкується як День Шведського прапора. Саме на початку літа, у 1523 році, Густава Вазу обрали королем Швеції, і це започаткувало незалежну державу. Того ж дня, тільки вже 1809 року, країна прийняла нову Конс

Великий Герб – це герб монарха, що уряд і риксдаг використовують в особливих випадках. Перша згадка про його використання як печатки короля Карла Кнутссона Бонде стосується ХV століття. Щит на цьому гербі поділений на чотири частини. На ньому зображені три корони і «лев Фолькунґів» (династії, що правила в країні у ХІІІ-ХІV століттях). У центрі міститься герб нинішньої королівської династії, який складається з «мантії Вази», мосту, що символізує князівство Понте-Корво в Італії, Наполеонового орла та семи зірок.

Малий Герб, який використовують частіше, є синім щитом із трьома золотими коронами (дві вгорі, одна внизу). Зверху щит увінчує корона, іноді його облямовує золотий ланцюг Ордена Серафима – найпочесніша нагорода у Швеції. Зображення трьох корон – символ «Трьох мудрих королів» – використовувалося як емблема Швеції приблизно з 1336 року.

Символ – Далахест – конячка, яку вирізують із дерева і традиційно забарвлюють у червоний, синій або жовтий кольори. Такі конячки є предметом народного промислу провінції Даларна.

Цікаві факти. Швеція – холодна скандинавська країна з приголомшливою історією і культурою, одна з найбагатших і найрозвиненіших у світі. Разом із сусідами вона вважається однією з найбільш благополучних, і недарма – рівень життя тут дійсно дуже високий. Стабільність і впевненість у завтрашньому дні – ось що тягне сюди іммігрантів, які шукають кращого життя. Туристів же передусім приваблюють дбайливо збережена шведська природа й багата культурно-історична спадщина цієї країни.

Середня тривалість життя становить 80 років! У жінок – 83,4, а у чоловіків 78,7 років. Багато в чому це пов’язано з відмінною екологією і спокійним, розміреним життям. У Швеції більше 4 тисяч озер, нерідко спостерігається північне сяйво.

Фітнес й аматорські заняття спортом тут дуже популярні, тому багато мешканців країни виглядають куди молодшими за свої роки.

Предками сучасних шведів були вікінги – войовничий і хоробрий народ. Вони здійснювали морські походи в інші країни заради наживи та пошуку нових територій.

Цікавий факт: тут проживає понад 300 000 людей з прізвищем Карлсон.

У Швеції не прийнято після закінчення школи відразу вступати до вищих навчальних закладів. Як правило, випускники спочатку починають жити окремо від батьків, ідуть працювати, а через кілька років вступають в університет.

42% парламентаріїв Швеції – жінки. Це світовий рекорд за кількістю жінок-законодавців. З 1986 року шведам при народженні дають прізвище матері, а не батька.

Готувати вдома більшість шведів не люблять, тому кафе і фаст-фуди тут користуються величезною популярністю. Так званий «шведський стіл» почав активно використовуватися понад століття тому. Відомо, що шведи не дуже люблять церемонитися з оформленням і подаванням страв для своїх гостей, тому і придумали такий спосіб подачі їжі. До того ж такі «столи» істотно збільшили час для спілкування. Чай у цій країні не надто популярний, чого не скажеш про каву.

Іттербю – селище, розташоване за 20 кілометрів на північний схід від столиці Швеції. Відоме тим, що на території знайшли родовище рідкісних металів, тому на його честь названі одразу чотири хімічні елементи: Ітрій, Тербій, Ербій та Ітербій. Жоден материк, держава або місто не удостоїлися такої честі.

Найбільш популярним шведським сувеніром є дорожній знак, що попереджає про можливість зустрітися з лосем на дорозі. Щороку величезна кількість цих знаків крадеться зі шведських залізниць.

Країна має найвищий відсоток персональних комп’ютерів на душу населення у Європі.

Щороку, починаючи з 1901-го, у Стокгольмі вручають Нобелівську премію, лауреатами якої ставали аж 30 учених та письменників Швеції.

А швецькі винахідники отримали патентів більше, ніж винахідники будь-якої іншої країни Європи. Наприклад, автомобільні крісла для дітей уперше з’явилися в 60-х роках XX століття; тут винайшли кардіостимулятор, ультразвук, сірники, астрономічні лінзи для телескопу, холодильник, комп’ютерну мишу.

Перший у світі крижаний готель збудували в районі Кіруна. Це була одна з найбільш незвичайних пам’яток Швеції, на презентацію якої прибула рекордна кількість туристів.

Країна дала світові такі поп-групи, як-от The Cardigans, Roxette, Ace Of Base, а також безліч інших виконавців. АВВА є четвертими за рейтингом музикантами в історії (після Елвіса Преслі, Бітлз і Майкла Джексона) і за кількістю проданих дисків – більше 375 млн копій по всьому світу. На жаль, група розпалася в 1983 році.

А найбільш популярними видами спорту у Швеції є футбол і хокей.

Астрід Анна Емілія Ліндгрен

Шведська дитяча письменниця, автор улюблених казкових героїв Карлсона та Пеппі Довгапанчохи. Її книги перекладені 85-ма мовами та видані більше ніж у 100 країнах. Вдячні читачі називали Ліндгрен «Андерсеном наших днів», «Чарівницею із Швеції», «Чарівницею, яка живе повсюди».

Народилася Астрід 14 листопада 1907 року в містечку Віммербю, що на півдні Швеції, у сім’ї селянських фермерів.

Дитинство пройшло серед неповторної краси шведської природи, чарівних замків, що здаються перлинами на смарагдових пагорбах та скелях, укритих лісами.

У школі багато читала, була старанною ученицею. Особливо полюбляла писати твори. Після закінчення середньої школи працювала журналісткою в місцевій газеті, а у віці 18 років поїхала до Стокгольма, де вчилася на стенографістку (паралельно вона працювала за фахом).

Світ літератури так би й не дізнався про Астрід, якби не народження двох діток – хлопчика Ларса та дівчинки Карін. Сталося так, що вона зламала ногу й сиділа вдома, а маленька Карін попросила матусю розказати веселу історію про дівчинку, яку, наприклад, звуть… Пеппі Довгапанчоха. Так шведська література поповнилася книгою, що мала приголомшливий успіх.

Історія про Карлсона також з’явилася завдяки дочці, яка часто розповідала про загадкового чоловічка, який залітав у вікно.

І Ліндгрен зрозуміла, яке це щастя – творити. А всі її життєві негаразди та невдачі – по суті, дрібниці.

З того часу Астрід почала писати одну книгу за іншою. Якщо весь тираж поставити вертикально, то висота його у 175 разів перевищуватиме Ейфелеву вежу в Парижі.

Раз по раз письменниця стала отримувати премії та нагороди: орден Посмішки, медаль Нільса Хольгерсона, російську медаль ім. Лева Толстого, чілійську премію ім. Габріели Містраль, шведську премію Сельми Лаґерльоф, шведську Державну премію з літератури та головну відзнаку казкарів – золоту медаль Ганса Крістіана Андерсена. У вільний від письменства час Астрід вела різні ток-шоу та вікторини на шведському телебаченні й радіо.

Померла видатна письменниця 28 січня 2002 року в Стокгольмі, переживши чоловіка і сина.

• Пеппі Довга«Пеппі Довгапанчоха»
  Це дев’ятирічна весела дівчинка, яка живе разом із конем та мавпочкою на ім’я пан Нільсон у старому напіврозваленому будинку. Вона робить усе, що хоче: спить із ногами на подушці й головою під ковдрою; ідучи додому, всю дорогу задкує, тому що їй не хочеться розвертатися і йти прямо. Пеппі – сильна, моторна й добра. Вона може легко підняти на руках коня, перемагає знаменитого циркового силача, не боїться ані хуліганів, ані поліцейських, які прийшли, щоб насильно забрати її до дитячого будинку, та блискавично закидає на шафу двох хитрих злодіїв, які вирішили її пограбувати.
• «Малий та Карлсон, що живе на даху»
  У творі йдеться про хлопчика Свантесона, який почувався самотнім та нещасним. Але все в один момент змінилось: у нього з’явився забавний і добродушний, невичерпний на вигадки друг на ім’я Карлсон – товстий хлопчик, ласун, пустун, який живе на даху. А головне – у нього на спині був маленький пропелер.
• У казці-пов«Міо, мій Міо»
  йдеться про хлопчика-сироту Боссе. Він нічого не знає про своїх батьків. Хлопчику невідомо навіть своє справжнє ім’я. За деякий час він дізнається не лише про те, як його звати, а ще й про те, що є спадкоємцем престолу далекої, дивовижної країни, якою править його батько-король. Але жителям королівства загрожує страшна небезпека: злий лицар Като знищує все живе своєю ненавистю і викрадає дітей. Давнє пророцтво говорить, що саме принц Міо переможе головного ворога королівства. Незважаючи на свій юний вік, хлопчик приймає рішення відправитися в небезпечну подорож, щоб перемогти злого лицаря.

Свен Нордквіст

Шведський письменник, ілюстратор дитячих книг.

Свен Нордквіст народився 30 квітня 1946 року в місті Гельсінборґ, що на півдні Швеції. Дитячі та юнацькі роки пройшли в Хальмстадті. Як пізніше згадував письменник, з п’ятнадцяти років він мріяв про кар’єру художника, але, закінчивши школу, Свен неодноразово намагався вступати в різні художні заклади, проте щоразу провалювався на іспитах. У результаті він став вивчати архітектуру у вищій технічній школі в невеликому старовинному університетському містечку Лунде.

Згодом Свен читав лекції з архітектури в місцевому університеті, працював у рекламній компанії Хальмстадта, оформлював плакати, книжки та підручники. Але давня мрія стати професійним художником, як і раніше, володіла ним, і в 1983 році він узяв участь у конкурсі дитячої ілюстрації, що проводило видавництво «Опал».

Свен представив ілюстрації до написаної власної казки «Агатон Еман і алфавіт» і зайняв перше місце. Таким чином, його мрія здійснилася і перший твір наступного року вийшов окремою книгою. Незабаром, у 1984 році, світ побачила друга книга «Іменинний пиріг», якою Нурдквіст розпочав власну серію казок про дідуся Петсона та його розумного котика Фіндуса, що досить скоро набула широкої популярності у Швеції.

Відлюдько Петсон ззовні дещо схожий на Нордквіста. Він, як і його літературний батько, запеклий конструктор і винахідник. Разом із котом Фіндусом живе у шведській глибинці, але й там вони не сховалися від пригод.

З часом популярність казкових пригод переступила межі країни – книги Свена Нурдквіста, перекладені різними мовами, стали відомими в багатьох європейських країнах, насамперед у Німеччині. За його книгами зняті мультиплікаційні фільми, а також створена комп’ютерна гра.

Окрім книг про Петсона й Фіндуса, Нурдквіст також відомий як ілюстратор і співавтор серії казок шведських письменників Джуджи і Томаса Вісландерів про пригоди Мами My та її друга Ворона.

У 2003 році Свен Нурдквіст був нагороджений літературною премією Астрід Ліндгрен.

За книгу «Де моя сестра?» письменник 2007 року здобув премію Авґуста Стріндберґа. Крім того, що Свен заробив літературні премії, він ще й оздобив вирізьбленим деревом дитячі кімнати в кількох шведських лікарнях і школах.

Письменник одружений і має двох дорослих синів. Донедавна Нордквіст із родиною мешкав у віддаленому шведському селі, а сьогодні живе у Стокгольмі.

• «Петсон, Фіндус і торт на іменини»
  У цій неймовірно цікавій, теплій, життєрадісній казці розповідається про те, як на шведському сільському хуторі випікався торт для кота, який святкує день народження тричі на рік.
• «Петсон, Фіндус і переполох на городі»
  Ця цікава казка розпочинається погожого весняного ранку. На кожному кущику виспівували пташки, росла трава, вкривалися листям дерева й усюди літали, повзали й метушилися дрібні комашки. Кіт Фіндус гасав довкола й полохав жуків. Дідусь Петсон стояв на городі, розглядав землю та розминав її в долоні. Він вирішив, що вже сьогодні можна сіяти городину й садити картоплю. Проте котик Фіндус, курочки та корівки мали інші думки стосовно того, на що можна використати город.
• «Полювання на лиса»
  У цій надзвичайно веселій, повній вигадок казці йдеться про дідуся Петсона, його котика Фіндуса та кількох курочок, які живуть на сільському хуторі. Одного дня до них заходить сусід і каже, що збирається уполювати лиса.
• «Як Фіндус загубився»
  Герой цієї казки, дідусь Петсон, живе зі своїми курочками на сільському хуторі. Він почувається дуже самотньо. Одного дня до Петсона приходить сусідка Беда Андерсон із картонною коробкою. На ній великими літерами написано: «ФІНДУС ЗЕЛЕНИЙ ГОРОШОК». Але в коробці був не горошок, а маленький котик.
• «Коли Петсон сумує»
  У казці дідусь Петсон був у поганому гуморі. Таким сердитим котик Фіндус його ще ніколи не бачив. Він вирішив щось придумати, аби розважити дідуся. Може, піти ловити рибу? Та Петсон не хоче цим займатися. Надворі холодно й мокро, до того ж йому треба перекопати картоплище й нарубати дров. Але Фіндус знає, як зробити, щоб у дідуся з’явився добрий гумор, і, можливо, він його таки змусить гратися, а не перекопувати картоплище. Бо це ж вам не якийсь там кіт, а Фіндус ...
• «Різдво у Петсона»
  У казці розповідається про те, як дідусь Петсон і кіт Фіндус готуються до Різдва. І майже з усім упоралися. Лишилося тільки подбати про ялинку та святковий стіл. І саме тоді стається те, чого не мало статися. Петсон посковзнувся і так забив ногу, що не міг сходити у крамницю за продуктами до різдвяного столу, не кажучи вже про ялинку ... Так би їм і випало сумне Різдво, якби до Петсона не прийшли гості, про яких ані він сам, ані Фіндус не могли навіть мріяти.
• «Різдвяний гном»
  У казці розповідається про те, як дідусь Петсон пообіцяв котові Фіндусу, що до них на Святвечір прийде різдвяний гном. Але на світі немає ніяких гномів. Тоді, потай від кота, він вирішив змайструвати гнома, який міг би рухатися й говорити. Та невдовзі змушений був визнати, що взявся за непосильне завдання.
• «Фіндус іде з дому»
  У казці розповідається про те, як дідусь Петсон стомився прокидатися щоранку в четвертій годині, бо його будив Фіндус, коли заходжувався гарцювати на ліжку. Дідусь попередив кота, що перенесе ліжко кудись в інше місце. Фіндусові сподобалася така ідея. Адже там він зможе гарцювати на ліжку скільки заманеться. Але чи добре все-таки жити самому? Либонь, страшнувато, як уявити собі, що надворі скрадається лис ...
• У казці ««Петсон, Фіндус і намет»
  Фіндус знаходить на горищі намет, і дідусь Петсон пригадує, як колись напинав його біля озера, де водилася риба. І хоча друзям так і не пощастило по-справжньому помандрувати, Фіндус та Петсон разом із курочками напинають намет біля власної садиби ...

Сельма Оттілія Лувіса Лагерлеф

Шведська письменниця, перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з літератури (1909 рік).

Народилася 20 листопада 1858 року в багатодітній шведській сім’ї, що належала до древнього дворянського роду. Але до моменту народження Сельми від минулої величі Лагерлефів залишився тільки сімейний маєток та старовинні легенди – їх Сельмі розповідатимуть батько, відставний військовий, бабця й тітка.

Коли дівчинці виповнилося три роки, її розбив параліч. Вона вижила, але стала інвалідом. Поки інші діти пустували на вулиці, Сельма лежала в ліжку, переписуючи на свій лад чи то казкові, чи то реальні історії, що почула від дорослих.

Так пройшло шістнадцять років. А потім сталося те, про що дівчина вже майже не мріяла: стокгольмські лікарі змогли поставити Сельму на ноги. Спираючись на палицю, яка буде її супутницею до кінця життя, майбутня письменниця невпевнено зробила крок у великий світ. Кожен рух давався величезними зусиллями, а все навкруги було новим і незвичним. Значно пізніше за однолітків, у віці двадцяти трьох років, вона вступає до ліцею Стокгольма. Її однокласниці насміхаються над «переростком», та ще й калікою. Але всі злі язики зніяковіло замовкають, коли всього за рік Сельма стає студенткою Вищої королівської вчительської семінарії.

Через декілька років вона влаштовується вчителькою у школу для дівчаток, розташовану в маленькому містечку на півдні Швеції. Учениці її обожнюють. Молода викладачка разюче відрізняється від своїх колег: на уроках Сельми завжди цікаво. Замість того, щоб примушувати дітей зубрити нудний матеріал, вона перетворює кожне заняття на захоплюючий спектакль. Історичні персонажі стають казковими героями, які борються за справедливість із силами зла, нудні цифри «оживають» і творять чудеса, а географічні назви запам’ятовуються самі собою – адже вони означають дивовижні місця на карті чарівного світу.

Але... Помирає батько Сельми. За борги з аукціону йде сімейний маєток, що належав роду Лагерлеф з XVI століття. На мізерну платню провінційної вчительки фінансових чудес не вчиниш. І Сельма вирішує зберегти те єдине, що їй під силу, – сімейні легенди. Вечорами, таємно від усіх, вона пише роман «Сагу від Йєсте Берлінге» про подорожнього, який забрів у старовинну садибу та познайомився з її реальними мешканцями і давніми легендами. Відправляє рукопис на конкурс у популярну газету. І виграє! Журі особливо відмічає надзвичайну творчу фантазію письменниці, що миттєво окриляє її та примушує повірити в себе. У подальші чотирнадцять років вона стає широко відомою як автор історичних романів «Чудеса антихриста», «Єрусалим», отримує королівську стипендію.

«Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми» замислювалася зовсім не як дитяча казка, а як підручник, що мав би захоплююче розповісти дітям про Швецію, її географію та історію, легенди й культурні традиції. Але книга дала дітям набагато більше, ніж передбачено скупою шкільною програмою. Разом із головним героєм вони вчилися співпереживати чужим нещастям, радіти перемогам друзів, захищати слабких.

10 грудня 1909 року Нобелівський комітет присуджує Сельмі Лагерлеф премію «на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви і духовного сприйняття, що характеризують її праці». Так письменниця стає першою в історії жінкою, нагородженою найвищою премію з літератури.

Левову часту премії Сельма витратила на викуп родового маєтку.

Будучи вже немолодою, страждаючи від важкої хвороби, письменниця боролася, як могла, з бідами, що випадали на долю Європи. Під час радянсько-фінської війни вона пожертвувала свою золоту Нобелівську медаль Шведському національному фонду допомоги Фінляндії; у 30-ті роки допомагала рятувати німецьких письменників і діячів культури від переслідування нацистів; її стараннями був організований благодійний фонд (врятовано сотні людей від таборів і в’язниць).

16 березня 1940 року Сельма Лагерлеф померла. Але й сьогодні, через десятиліття після її смерті, мільйони хлопчиків і дівчаток, затамувавши подих, вдивляються в небеса. Адже десь там, під самими хмарами, хоробрий домашній гусак Мартін летить разом із крихітним Нільсом назустріч найдивовижнішим пригодам на світі.

• «Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»
  Казка розповідає про жорстокого й лінивого хлопчика Нільса Хольгерссона, який пожартував із гнома, і той зачаклував його – зробив крихітним чоловічком. Разом зі зграєю диких гусей на спині домашнього гусака Мартіна Нільс подорожує Швецією. Але це не просто мандрівка, під час якої хлопчик навчився розуміти мову тварин і птахів та дізнався багато цікавого про свою країну. Це ще й важливі життєві уроки Нільса, його перевиховання. Хлопчик починає розуміти справжні людські цінності: у нього з’являється здатність співпереживати. Захищаючи і рятуючи своїх казкових попутників, Нільс усвідомлює, що інакше він просто не може чинити, бо бачить до себе таке ж добре ставлення. А тому під час подорожі хлопчик не тільки знайшов нових друзів, але й випробував свій характер на міцність.