Польща

Польський перекладач, поет і сатирик, за професією адвокат, спеціаліст з авторського права. Увійшов у літературу як автор творів для дітей.

Народився 15 серпня 1898 року у Жмеринці в польсько-єврейській сім’ї. Його батько, Олександр Лесман, працював інженером-залізничником у Росії. Майбутній казкар був онуком варшавського книготорговця та видавця Бернарда Лесмана і двоюрідним братом поета Болеслава Лесмана.

Своє справжнє ім’я Ян використовував тільки в адвокатських справах, а для літературної діяльності, аби їх із братом не плутали, він вигадав псевдонім «бжехва», що означало «оперення стріли», «жартівник», «балакун».

За освітою Ян Бжехва юрист, а під час польсько-радянської війни служив у 36 стрілковому полку Академічного Легіона. Тоді ж він почав активно писати. У 1920 році готував матеріали для кількох гумористичних журналів, хоча дебютував як письменник ще в підлітковому віці, коли опублікував свої перші вірші в петроградському «Штандарті» і київському виданні «Українське колосся».

У 1926 році вийшла перша збірка його віршів «Вигадані образи», а перша збірка віршів для дітей – десятьма роками пізніше (у 1937) і називалася «Танцювала голка з ниткою».

Одночасно Бжехва продовжував працювати юристом у Польській Спільноті Письменників і Композиторів, спеціалізувався на авторському праві, а під час Другої світової війни був юридичним радником видавництва «Читач».

Після Другої світової війни Ян Бжехва написав серію казок про Пана Ляксу –доктора філософії, хімії і медицини, професора математики та астрономії, знаменитого вченого й чарівника, який протягом дня міг влаштувати неймовірну кількість чудес, а ввечері зменшитися за розміром та влягтися спати в маленьке ліжечко.

До серії казок увійшли: «Академія пана Ляпки», «Мандри пана Ляпки» та «Тріумф пана Ляпки». Письменник збагатив жанрову особливість казки сатирою, пародією, гумором, привніс елементи байки, фантастики та магії.

У казковій трилогії про пана Ляксу на першому плані – пригодницькі, фантастичні, гротескні, сатиричні та філософські елементи. А праобразом головного героя твору був добре відомий у довоєнній Варшаві Францишек Фішер.

Прославився письменник і як автор одного з найскладніших для вимови віршів польською мовою. Перший рядок поезії став популярною польською скоромовкою.

Помер Ян Бжехва 12 липня 1966 року. Його поховали на військовому кладовищі у Варшаві.

Дівоче прізвище – Василовська. Польська поетеса, новелістка, письменниця, критик, публіцист, перекладач, автор творів для дітей та юнацтва. Народилася Марія 23 травня 1842 року в місті Сувалки.

Батько, Юзеф Василовський, був адвокатом. Після смерті дружини (у 1842 році) один виховував дітей. У сім’ї були майже монастирські порядки: тут не приймали гостей, не вели веселих розмов, на прогулянках із батьком діти завжди заходили на кладовище. Ця атмосфера серйозності, пристрасного патріотизму та суворих моральних правил сильно вплинули на Марію.

Юзеф Василовський знав і любив літературу, читав дітям твори Юліуша Словацького, Зигмунта Красиньського, Адама Міцкевича, Марка Туллія Цицерона, Блеза Паскаля. У 1855–1856 роках Марія разом із сестрою вчилася в сестер-сакраменток у Варшаві. Єдиний брат дівчини Ян, студент політехнічного інституту в Льєжі, загинув 19 лютого 1863 року в першому ж бою січневого повстання.

1862 року Марія вийшла заміж за Ярослава Конопницького, збіднілого поміщика, який був старший від неї на 12 років. Після весілля молодята оселилися в cелі Бронув поблизу містечка Поддембіце в низенькому будиночку під солом’яним дахом. Тут, на запорошеному горищі, Марія знайшла книги кращих польських авторів, а також французьких і німецьких класиків.

У будинку Конопницьких панували традиційні порядки польської шляхти, життя проходило у дружніх гуляннях, шумних застіллях, полюваннях. Марія успішно справлялася з обов’язками дружини свого товариського чоловіка. Проте їй випадала можливість втікати від гостей і мандрувати околицями. Марія познайомилася зі своїми сусідами-селянами, простими людьми, які живуть просто і, як правило, дуже бідно.

У 1863 році, побоюючись арешту Ярослава за причетність до повстання, Конопницькі разом зі своїм маленьким первістком Тадеушем покинули Польщу. Вони жили у Відні та Дрездені, але у другій половині 1864 року, ще до оголошення царської амністії, повернулися на батьківщину. За перші десять років заміжжя Марія народила восьмеро дітей, двоє з них померли відразу після народження. Виховання шістьох малюків не заважало їй займатися самоосвітою.

Першою спробою пера Марії Конопницької став вірш «Зимовий ранок», надрукований у 1870 році на сторінках журналу «Калішанин» під псевдонімом Марко. Твір прийняли добре.

У 1872 році Конопницькі продали свій розорений маєток й оселилися в невеликому фільварку в Гусині Калішської губернії (сьогодні Лодзинське воєводство). Тут була написана поема «У горах», доброзичливу рецензію на яку опублікував лауреат Нобелівської премії з літератури Генріх Сенкевич. Завдяки відгуку знаменитого письменника, поетеса повірила у свій талант і вирішила самостійно піклуватися про себе та дітей. У 1876 році вона розлучилася з чоловіком і через рік поїхала з дітьми у Варшаву.

У 1878 році несподівано помер батько Марії. Цього ж року вона стала брати участь у громадських акціях (легальних і нелегальних), а в 1882 році від’їжджає в Австрію, потім в Італію.

Поетична творчість Конопницької, що поєднує патріотизм і щирий ліризм, отримала широке визнання. Перший том «Поезії» вона видала в 1881 році, наступні виходили в 1883, 1886, 1896 роках.

З 1881 року Конопницька займалася літературною критикою на сторінках популярних періодичних видань. Окрім статей про літературу й сучасне мистецтво, Марія опублікувала багато значних робіт про поетів-романтиків: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Теофіла Ленартовича, Богдана Залеського. У 1884–1887 роках Конопницька працювала редактором жіночого журналу демократичної спрямованості «Світ» («Світанок»).

З 1884 року Конопницька пише вірші для дітей. Вони були позбавлені нав’язливого дидактизму та будили естетичний смак маленького читача, що було новиною в цьому жанрі. У таких творах, як «Янек-мандрівник», «Про гномів і сирітку Марисю», «По ягоди» та інших письменниця поєднувала реалізм і фантазію, жартівливий і серйозний тон.

У 1889 році в сім’ї Конопницьких розігрується скандал, який вплинув на все подальше життя Марії. Хелена, дочка поетеси, здійснює декілька крадіжок у будинках друзів, а будучи викритою, імітує самогубство, звинувачуючи в цій спробі власну матір. Відбувся гучний процес, справа потрапила в газети.

Хелену визнають неосудною – тільки це і рятує її від заслання в Сибір. Лікарі діагностували в неї істерику, що супроводжується клептоманією. Це, напевно, і стало однією з причин постійного прагнення Марії Конопницької втекти за кордон. Вона порвала стосунки з дочкою і навіть не читала її листів.

Молодша дочка, Лаура, стала актрисою і грала в театрі у кращих спектаклях. У неї була віддана публіка й доброзичливі критики.

На честь 25-річного ювілею творчої діяльності (у 1903 році) Конопницька отримала «в дарунок від народу» садибу в селі Жарновце, недалеко від містечка Кросно на Карпатському узгір’ї в Галіції. Там й оселилася.

Марія Конопницька померла від запалення легенів 8 жовтня 1910 року у Львові. Її поховали на Личаківському кладовищі в пантеоні великих львів’ян. Похорон перетворився на масштабну патріотичну маніфестацію: попрощатися з письменницею прийшли майже 50 тисяч чоловік.

Після її смерті громадськість міста Сувалки зібрала кошти на встановлення меморіальної дошки, але царська влада присікла цю ініціативу. Дошка з’явилася на стіні будинку, де народилася письменниця, лише за чверть століття.

У 1973 році в Сувалках відкрили музей імені Марії Конопницької, а у 2010-му в центрі міста з’явився пам’ятник письменниці.

Рішенням Міжнародного астрономічного союзу один із кратерів на далекій Венері названий ім’ям видатної доньки Польщі Марії Конопницької.