Литва (Литовська Республіка)
итва (Литовська Республіка) – держава в Північній Європі, одна з трьох країн Балтії, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря. Межує з Латвією, Білоруссю, Калінінградською областю Російської Федерації, Польщею. Омивається Балтійський морем. Столиця Литовської республіки – Вільнюс (раніше столицею було місто Каунас).
Прапор — прямокутне полотнище з трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхня – жовтого, середня – зеленого і нижня – червоного кольору. Жовтий символізує світло й сонце, зелений – траву, червоний – кров, пролиту за Литву.
Герб належить до найдавніших державних гербів Європи. Литовці називають його «Витіс», що в перекладі означає «погоня». На червоному щиті зображена фігура срібного литовського лицаря, який їде верхи на срібному коні та захищає батьківщину від ворогів. Інколи кажуть, що цей вершник – князь Ґедемін.
Символ — білий лелека, символ щастя. Його часто можна побачити на полях і в селах. Птахи мостять свої гнізда на дахах приватних будинків. Ще один символ країни – бурштин, що символізує Балтійське море та балтійські племена, які заселили береги тисячі років по тому.
Цікаві факти. Головним покровителем Литви, патроном молоді, оберегом цнотливого життя та опікуном ремісників вважають святого Казимира, на честь якого щороку в Старомісті Вільнюса відбувається ярмарок, куди з’їжджаються народні умільці зі всієї країни та поза її меж.
До цієї події вони інколи готуються й увесь рік. У Литві росте найстаріше дерево Європи – Стельмаський дуб віком більше ніж 2000 років. Його стовбур можуть охопити разом 8-9 чоловік. На честь дерева видаються поштові марки та карбуються монети.
У Вільнюсі є район Ужупіс. Іноді його порівнюють із паризьким районом Монмартр або київським Андріївським узвозом. Тут знаходяться художні галереї, майстерні та кафе. У 1997 році район Ужупіс оголосив себе «республікою» митців та романтиків, що має не лише кордони й дорожні знаки, але й президента, міністрів, власні конституцію і свята.
У Вільнюсі є пам’ятник Цемаху Шабаду – чоловіку в пальто і шляпі, поруч із яким – дівчинка з кошеням у руках. Не всі знають, що пам’ятник, непримітний на перший погляд, є прототипом відомого лікаря Айболить. Корній Чуковський возив свою доньку на лікування до Шабада і так надихнувся цією особистістю, що і відтворив її в образі відомого лікаря.
У Литві також є двері, проходити крізь які можуть лише жінки. Вони призначені для кларисинок монахського ордену.
У Вільнюсі є дивна вулиця, що називається Міська Стіна. Вона нікуди не веде і пройтися нею зможе не кожен, бо знаходиться всередині житлового будинку, закрита домофоном й охороняється. На вулиці – експозиція та залишки міської стіни, знайдених при розкопках.
У столиці є так зване «Пузо удачі», яке люди активно труть на щастя. Литовці вважають, якщо надалі таке відбуватиметься, то кількаміліметровий бронзовий шар у скульптурі зітреться до дірок уже за 100 років. Також по всьому місту розташовані скульптури янголів, що посміхаються, аби піднімати людям настрій. Автор спеціально зробив їх дуже легкими, щоб можна було їх переносити, тому ніколи не знаєш, де побачиш такого янгола.
У Вільнюсі також є фонд анонімних гойдалок. Він систематично розподіляє по місту гойдалки, часто змінюючи їх місцезнаходження.
Вітауте Геновайте Жилінскайте
Литовська дитяча письменниця, сатирик.
Народилась Вітауте 13 грудня 1930 року в Каунасі. Сім’я була багатодітною. У 1955-му Жилінскайте закінчила Вільнюський університет за спеціальністю журналістика. Працювала редактором декількох журналів, але після того, як світ побачила її збірка віршів «Поспішай, мить», вона залишає роботу редактора та цілком присвячує себе літературі.
Світову славу письменниці принесли дитячі казки, вірші та п’єси для лялькового театру – збірки «Робот і метелик», «Операція «Тюбетейка», сатирична казка «Замок брехунів».
Окремо виділяється у творчому доробку цикл фейлетонів на міфологічну тему – «Повернення Прометея», «Сім сповідей Пігмаліона», декілька варіацій на тему Сизіфа тощо.
За творами Жилінскайте поставлені спектаклі та художні фільми – «Любить – не любить», «Ця проста покірність», «Дяді та тьоті». Книги письменниці перекладені німецькою, польською, словацькою, російською, українською, болгарською, португальською, молдавською, угорською та іншими мовами.
Вітауте Жилінскайте – лауреат премії Шарунаса Марчюленіса за кращий твір для дітей, лауреат Державної премії, премії Міністерства освіти і науки. Письменниця нагороджена Лицарським Хрестом Великого князя Литовського Гедиміна.
- «Робот і метелик»
У цій книзі ви зустрінете коника, який програв змагання, але одержав перемогу дещо в іншому. Ви познайомитесь із хлопчиком, який нарюмсав стільки, що ледь у цьому сам не втопився. Ви побачите країну, де королем обирали найдурнішого з мешканців. Прочитаєте цікаву історію про песика, який не знайшов друга на Землі, але знайшов його на Місяці. - «Міке-велетень»
Ця книга про добрих, сміливих, уважних дітей, які допомагають птахам і тваринам. Її герої потрапляють у дивовижні, навіть фантастичні пригоди: хлопчик Міке мріє стати велетнем і тому вилазить на телевізійну вежу; лісові гноми приходять у міське кафе, а дівчинка знаходить … вуса самого Діда Мороза. - «Подорож у Тандадрику»
Ця зворушлива, повна небезпек та пригод, історія про те, як непосидючий заєць Кадриліс, песик Кутас, лялька Ейнора, пінгвін Твінас, жадна жаба Лягарія і таємничий пілот Менес вирушають на загадкову планету іграшок Тандадрику в пошуку місця, де збудуться всі їхні мрії.
Ліна Жутауте
Ліна Жутауте народилася 3 жовтня 1973 року в місті Шяуляй, Литва.
Її книги про «Тосю Босю» зайняли перше місце серед дитячих книг у Литві в 2010 році.
Ліна працює художником-ілюстратором більше 7-и років і співпрацює з литовськими виданнями «Nieko Rimto», «Alma littera», «Sviesa», що публікують художню й навчальну літературу для дітей.
Ліна Жутауте завжди малювала. Вона це робила на стінах, снігу, вікні, шторах, майках, під килимом, на шкільній дошці та на долоні...
Закінчивши середню школу в рідному місті, навчання продовжила на факультеті мистецтв Шяуляйского університету, отримала диплом магістра.
Ліна не завжди була художницею, але весь час хотіла нею бути. Вона декілька років працювала дизайнеркою в рекламній фірмі та з часом все більше розуміла, що така робота їй зовсім не до душі.
На дозвіллі стала підробляти в місцевій газеті, де робила дитячу сторінку. Потім отримала замовлення на ілюстрацію декількох дитячих книг. Щоправда, вони були надто малотиражними і зовсім простенькими, але цього вистачило, щоб зрозуміти – ось чого їй бракує.
Ліна почала надсилати свої малюнки в різні видавництва. Одне з них якраз шукало художника такого профілю – потрібно було робити ілюстрації для шкільної літератури. Але це був перший крок до мрії, що зародилася, – ілюструвати справжню дитячу книгу.
Період від першої справжньої дитячої книги з кольоровими ілюстраціями (2007 рік) до першої авторської книги про Тосю-Босю тривав чотири роки. Здається, це дуже короткий шлях до мрії. Але за ці роки Ліна Жутауте знайшла свій стиль, який дуже сильно змінився.
Усі книги литовської письменниці Ліни Жутауте перевіряються на життєздатність її сином, а ситуації та герої взяті з життя. Напевно, саме в цьому їхній успіх – усі діти світу думають, мислять і радіють однаково, незалежно від національності.
У 2012 році вийшли дві книги про чарівну дівчинку Тосю-Босю. Героїня, володар кольорового комбінезончика і багатої уяви, миттєво завоювала любов дітей. Позаяк вона така ж, як і партнер по іграх.
Розповісти історії про Тосю-Босю попросив письменницю її син. Він сам вигадав ім’я (литовською – Каке Маку) і сказав, що це має бути саме дівчинка, яка повинна любити пригоди, що обов'язково подобатимуться не лише дівчаткам, але і хлопчикам. Ось і дружила Тося з велетнями, боролася з драконами, пливла океанами.
Книги про Тосю-Босю підкорили й батьків. Ліна Жутауте на прикладі своєї героїні засвідчила, що буває, якщо вчасно не прибрати за собою іграшки або пропустити повз вуха мамині-татово-бабусині слова.
А ось історія про Фердинанда і Пуха, на відміну від попередньої, – казка, орієнтована на більш дорослих дітей. На її написання письменницю надихнули «колеги» по «офісу» – рудий кіт і білий пес із чорними плямами – домашні улюбленці Ліни. Так і народилася історія про їх дружбу, а це зараз дуже актуально.
З роками ми втрачаємо багатьох друзів – розходяться життєві шляхи, люди роз’їжджаються по різних містах, зв’язок втрачається. Тому завдання дитячої літератури розповісти дітям, як це важливо – мати справжнього друга, якого не замінить ні комп’ютер, ні телевізор. Сучасні діти куди самотніші, ніж покоління їхніх батьків. Вони частіше вибирають комп’ютерні ігри, ніж ігри з друзями.
Ще одна тема, що піднімає Ліна у творі, – бездомні тварини, які стають такими не по своїй волі. Собака – кращий друг людини, і це просто жахливо, коли її викидають як непотрібну річ. Хотілося б, щоб батьки постаралися прищепити дітям найголовніше – любов, співчуття й хоробрість, що дозволить їм чинити так, як велить серце.
«Фердинанд і Пух» – єдина книга, ілюстрації до якої Ліна Жутауте малювала дуже довго, а текст з’явився куди раніше ілюстрацій.
Життя письменниці особливо не відрізняється від життя інших людей. Казковості в ньому рівно стільки, скільки вона сама її створює. Співробітники по «офісу» – кіт і собака – допомагають пережити робочий день Ліни Жутауте. І якимось чином це справді відбувається. Чим не казка? Ну і, звичайно, авторка впевнена: якщо пишеш для дітей, то повинен знаходитися поряд із ними, спілкуватися, щоб бути в курсі – як і чим вони живуть, яким уявляють світ. Діти вміють бачити чудеса у простих речах, і дуже важливо, щоб дитячий письменник розвивав це вміння.
- «Фердинанд і Пух»
Це – зворушлива історія про дружбу пихатого, на перший погляд, кота Фердинанда й доброго песика Пуха, які за збігом обставин опинилися на вулиці й тепер разом живуть на смітнику... Що змусило Фердинанда змінити своє ставлення до Пуха, щиро за нього переживати та навіть рятувати, наражаючи себе на небезпеку? - «Кіка-Міка і Гном, що в усьому любить лад»
Ця історія про маленьку пустунку, яка відмовляється складати на місце свої речі та іграшки й навіть не здогадується, у яку халепу можна втрапити, якщо цього не робити.