Латвія (Латвійська Республіка)

Прапор — прямокутне полотнище країни кармінового кольору з горизонтальною білою смугою. Темно-червоний прапор із білою смугою використовували племена латгалів, на основі яких сформувалися латиші. Це дозволяє вважати державний символ Латвії одним із найстаріших у світі.

Герб – геральдичний щит, перетятий і напіврозтятий на синє, червоне та срібне поля. У верхньому синьому полі сходить променисте золоте сонце. У нижньому правому (а в геральдиці сторони щитів визначаються «від тримача»), срібному – червоний лев. У нижньому лівому червоному полі – срібний грифон. Лев є символом Курляндії, а грифон – центральної Лівонії, основних земель, з яких складається сучасна Латвія.

Розрізняють три герба: великий, малий розширений і малий. Великий – для президента, парламенту (сейму), прем’єр-міністра, кабінету міністрів, міністерств, Верховного суду, Генеральної прокуратури, а також дипломатичних і консульських представництв Латвії.

Символ — бурштин. Уже здавна його вважали напівкоштовним каменем, характерним для території східного узбережжя Балтійського моря. Самі латиші Балтійське море іноді називають «Бурштиновим морем», таким чином підкреслюючи символічне значення бурштину в історії народу і країни. На відміну від інших коштовних і напівкоштовних каменів, що виникли в результаті неорганічних хімічних процесів, балтійський бурштин утворився з органічних речовин, із скам’янілої смоли хвойних дерев. Тому камінь переймає теплоту тіла і його легко обробляти.

У далекому минулому бурштин з узбережжя Балтійського моря використовували в якості сировини в ювелірному мистецтві, а також як засіб торгового обміну в Стародавньому Єгипті, Ассирії, Греції та Римській імперії. У деяких місцях його цінували навіть вище за золото. Наразі бурштин здебільшого використовують як прикрасу (з нього роблять амулети, підвіски, ґудзики, намиста) і з медичною ціллю, оскільки кислота, що міститься в ньому, вважається унікальним біостимулятором.

Крім бурштину, своїми символами латвійці вважають: національну річку Даугаву; пташку білу трясогузку, яка постійно втрачає пір’я через те, що увесь час вертить хвостом; комашку двоточкове сонечко; дерева – липу й дуб; дикорослу ромашку.

Цікаві факти. Латвія — маленька прибалтійська країна, щедро наділена багатою історією та унікальною культурою. Її прапор нерідко плутають з прапором Австрії. Обидва полотнища мають червоний колір. Тільки в латвійського прапора він темніший, ніж а австрійського.

Практично третина з 2 млн жителів Латвії живуть у Ризі, яку іноді називають Північним Парижем.

Країна багатоводна. На її території — 12 тисяч річок і 3 тисячі озер; безліч піскових пляжів – 530 кілометрів.

Також Латвія насичена дикою природою: приблизно 54% території займають ліси, що робить цю землю однією з найзеленіших європейських країн. Тут живуть чорні лелеки, видри, бобри, рисі і вовки, а також багато оленів, кабанів, лосів і рудих лисиць.

У країні багато заповідників. Близько 20% території знаходяться під охороною. Тут розташовані 4 національні й 42 природні парки, 260 природних заповідників, 355 пам’ятників природи, 7 морських районів, що охороняються, 24 мікрозаповідники та біосферний заповідник.

У 2012 році Латвія очолила список Індекс якості захисту довкілля.

Першим, хто дістався до водоспаду Анхель у тропічних лісах Венесуели в 1949 році, був латвійський мандрівник Александрс Лаймі. Саме він першим дійшов до водоспаду, куди напередодні, у 1937 році, дібрався на літаку(!) американський льотчик Джеймс Ейнджел. Одну з місцевих річок Лаймі Гауя назвав на честь латвійської річки.

У Латвії є і власний, найширший водоспад Європи (його ширина в повені може досягати 270 метрів), розташований на річці Венте в Кулдиге. Щоправда, заввишки він усього декілька метрів.

На території країни розташовані два об’єкти зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це – історичний центр Риги, відомий своєю архітектурою у стилі модерн, а також менш відома Дуга Струве, яка прямує територіями Естонії, Білорусі, Фінляндії, Латвії, Литви, Норвегії, Молдови, Росії, Швеції і України. Це ланцюг трикутників, що пролягає від Хаммерфест у Норвегії до Чорного моря, і є першим точним виміром меридіана.

Національне блюдо латвійців — щавлевий суп. У рейтингу 40-а унікальних продуктів Євросоюзу значиться знаменитий латиський житній хліб.

Латвія — батьківщина джинсів. Кравець Яків Йофіс емігрував із країни в США в 1854 році та змінив ім’я на Джейкоб Девіс. У 1870 році клієнтка попросила його зшити міцні штани для її чоловіка-дроворуба. Так, на світ з’явилися сучасні джинси. Через два роки Девіс і його компаньйон Леві Страусс запатентували цей винахід.

Улюблений літній спорт латвійців — баскетбол, а зимовий – хокей. Серед знаменитих латвійських гравців почесне місце займає Уляна Семенова, яка 12 разів, з 1964-го по 1975 роки, допомогла команді «ТТТ Рига» стати чемпіоном Європи. Вона – перша не американська спортсменка, включена до Залу Слави НБА. Ріст Семенової – 2 метри 18 сантиметрів.

А ось місцевий алкоголь лікує застуду. До складу знаменитого Ризького бальзаму входять 24 рослинні компоненти – трави, квіти, листя, корені, бруньки та ягоди. Його настоюють у дубових барильцях. Згідно з легендою, російська імператриця Катерина ІІ вилікувалася ним від застуди під час візиту в Ригу. І досі багато хто вважає Ризький бальзам відмінними ліками.

Цікавий факт: згідно з деякими даними, творці фільмів про Крокодила Данді надихалися історією латвійця Арвідса Блументалса, Гаррі, якого прозивали Крокодилом. Він народився в Дундаге в 1925 році. Після школи записався в Латиський легіон, у 1947 році – у французький Іноземний легіон. Потім опинився в Австралії, де з 1955 року став полювати на крокодилів. За своє життя Блументалс упіймав близько сорока тисяч крокодилів. У Дундаге йому поставили пам’ятник у вигляді велетенського крокодила.

Імант Зієдоніс

Латвійський поет, прозаїк, лауреат Державної премії Латвійської РСР, народний поет Латвійської РСР, кавалер ордена Трьох Зірок.

Письменник народився 3 травня 1933 року у Слокській волості Ризького повіту.

Імант навчався в Тукумській середній школі. У 1959 році закінчив Латвійський університет за спеціальністю «філологія» та продовжив навчання на Вищих літературних курсах при інституті світової літератури імені Максима Горького в Москві.

У молодості Зієдоніс випробовував себе в різних професіях: працював бібліотекарем, будівником доріг, викладачем та літературним редактором.

У 1961 році світ побачила перша збірка його поетичних творів, а вже наступні три принесли Іманту справжню славу.

Письменник намагається писати прозові твори, а в 1970-х роках він зацікавлюється латиською народною культурою, у результаті чого з-під його пера виходить книга «Хрещення Зієдоніса».

Імант також збирав народні казки та оповідання для дітей і створював їх сам. Друком вийшла дитяча книга «Кольорові казки». За сценаріями Зієдоніса на Ризькій кіностудії були зняті дві стрічки: «Хлопчисько» в 1977 році та «Вій, вітерець!» у 1973 році.

Письменник був одружений з актрисою театру Дайлес Аусме Кантане. Його творчість припала на радянські роки. Він неодноразово міг стати дисидентом для радянських лідерів, однак зумів зберегти рівновагу.

Імант – активний борець за відродження Латвії. Його обирали у Верховну Раду Латвійської Республіки в 1990 році. Зієдоніс віддав свій голос за проголошення Декларації про відновлення незалежності Латвії.

У 1995 році письменник отримав декілька міжнародних літературних премій та нагород. Був нагороджений орденом Трьох Зірок. Його роботи перекладені литовською, англійською, німецькою, шведською, українською мовами. А сам поет перекладав рідною мовою твори російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна.

Помер Імант Зієдоніс 27 лютого 2013 року в Ризі.

«Кольорові казки»

• «Брунатна казка»
  Ця казочка про маленького брунатного чоловічка, який скрізь, зокрема там, де щось вариться, смажиться, печеться, кричить: «Брунатний! Брунатний! Брунатний!». І все одразу підрум’янюється, гнітиться, стає брунатним, а отже, готовим. Проте бачать його лише обрані – потрібне превелике терпіння!
• «Жовта казка»
  Ця казочка – про все жовте. Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло й життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі – у жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, однак те не змогло до нього добратися.
• «Біла казка»
  Ця казочка – про все біле. Вчора випав перший сніг. Усе стало біле-пребіле – нічого не впізнати. Біла курка знесла біле яйце та загубила його у снігу. Білий півень заспівав білу пісню, а вона злетіла під стріху, примерзла отам, та й зависла білою бурулькою. Біла вивірка вивела білих вивірченят, а ті сховалися серед білого галуззя – і не знайти їх більше. Усі дерева – білі, іду лісом і не можу збагнути, де дерева, а де білий день.
• «Бурштинова казка»
  У цій казці читач потрапляє в підземну залу, стіни якої вилискували бурштином, бо кроти його звідтіль вигризали, свердлили, точили, шліфували та краяли. Саме тут маленькі звірятка розбирають бурштин на шматки, що ретельно шліфують. Потім роблять із них бурштинові мильниці, чикрижать. Варять бурштинові галушки, смажать бурштинові млинці. А ще, мов цукровою пудрою, посипають торти. Бурштин лементує, скаржиться на нетямущих кротів, а вони не чують. Не тямлять вони бурштинової мови.
• «Ряба казка»
  А ця казка розповідає про те, що є різні Рябі – великі й малі. Вони якраз оті, хто все вишукує, робить рябим. Їх важко знайти: здебільшого вони сплять серед прибережного каміння. Маленькі – як ряба тінь, а великі ховаються серед більшого каміння. Але пошукай між брилами – і там їх знайдеш!
• «Сіра казка»
  Ця сіра казка про когось сірого, мов ота мишка, як попіл і пташка, про сірого-пресірого, як пилюка. Він – Сірий. І тому від того, що є на світі цей Сірий, так яскраво вирізняються всі інші кольори. Де ж він? Де можна його помітити? Та скрізь. Але почнемо з весни.
• «Червона казка»
  Ця червона казочка про Полум’ячку, Вогнянку, Вогнедоню. Хто це? Та ось же вона – червона, славна. Пломеніє на вістрі свічки. Яка слухняна, яка люба! Чарівлива, полум’яна, щира доня вогню ... Червона шапочка, на ногах червоні черевички, ще й червоною хустинкою вимахує. Облизуючись, червоного язичка показує. Червоні щічки палахкотять. Вродлива, слухняна, Вогнянка, Вогнедоня.
• «Синя казка»
  У казці йдеться про те, що якось зібралися звідусюди коні – чорні, білі, чалі та гніді, сірі, рябі й червоні. Вони метикували: «Може статися, що машини переможуть і нам доведеться загинути. Вже тепер нас дуже мало. Тож нехай один з-поміж коней стане безсмертним». І вони ухвалили, щоб вічний кінь був синім, немов гіацинти й незабудки. Тобто мав колір надій та чекання. А з’являтиметься він скрізь, де тільки мріють люди. І коневі дали сині крила й нарекли його Конем Синіх Надій.