Куба (Республіка Куба)

Прапор офіційно затверджений 20 травня 1902 року після проголошення незалежності від США. Це прямокутне полотнище, розділене на 5 рівних синіх та білих смуг. Сині символізують три частини, на які Кубу поділили іспанці. Дві білі стрічки – символ прагнення до незалежності. У древка знаходиться червоний рівносторонній трикутник, де зображено білу п’ятикутну зірку. Він символізує рівність, братерство та свободу, а його червоний колір – кров, яку пролили за незалежність острову. Біла зірка – символ свободи.

Герб є офіційним геральдичним символом країни. Він складається зі щита під фрігійським ковпаком, обрамленого гілками – дубовою з одного боку й лавровою з іншого. Власне щит розділений на три секції. Горизонтальна верхня частина містить золотий ключ між двома горами, сонце, що сходить над морем, і символічно зображує розташування Куби в Затоці.

Тобто Куба — ключ до Мексиканської затоки між двома Америками. Сині та білі смуги знизу ліворуч демонструють острівне становище держави в колоніальний період. Права сторона – кубинський ландшафт з королівською пальмою – символ незламного характеру кубінців.

Символ — невелика пташка токороро, яка живе і в сухих лісах острова, і в унікальному парку Топес-де-Кольянтес, розташованому за 20 км від Тринідаду, у горах Сьєрра-Ескамбрай – яскравої пам’ятки Куби. Вони є найвищим у державі масивом з піком Піко-Туркіно (2 005 м над рівнем моря).

Високому «статусу символу країни» пташка токороро завдячує яскравості свого оперення: червоний, синій і білий – це кольори державного прапора Куби. Назва «токороро» походить від звуків «то-ко-ро», які видає пташка. За доколумбової епохи так спілкувалися аборигени гуаніні, котрі мешкали на острові.

Та невже лише завдяки кольоровому пір’ю кубинці шанують птаху? Кубу називають «Островом свободи». Тут говорять, якщо упіймати токороро й посадити в клітку, вона відмовиться жити в неволі та помре. Існує навіть легенда про те, що давним-давно прекрасна дівчина з індіанського племені вважала за краще померти, аніж жити в рабстві, і перетворилася на богиню Атабей у токороро.

Цікаві факти. Національна квітка Куби – маріпоса. Вона красива, біла, з сильним ароматом. За часів боротьби за незалежність була символом повстання.

Острів є домом для безлічі видів птахів – сунсунсіто, найменшої у світі, та великих рожевих фламінго тощо.

Національне дерево Куби – королівська пальма, пряма, гордовита, незламна, як дух цієї країни.

А про найвідоміший символ країни американський письменник Марк Твен сказав так: «Спочатку Бог створив чоловіка, потім він створив жінку. Потім йому стало шкода чоловіка, і він дав йому тютюн». Сигари кубинського виробництва неперевершені. Вони мають певну унікальність, що надає їм ту знамениту гаму якостей, так ціновану знавцями.

Яскраве кубинське сонце, особлива вологість повітря, багата родюча земля, досвідчені руки майстрів – усе це та багато іншого зробили кубинські сигари символом якості і стилю, елементом іміджу Куби.

Узимку на острові температура в середньому близько +22°С.

Практично всі житлові будинки, за винятком декількох гаванських багатоповерхівок, не мають скляних вікон. Замість скла тут зазвичай використовуються дерев’яні або металеві жалюзі. Відсутня й система центральної подачі гарячої води. Здебільшого люди миються під холодною, точніше напівтеплою, оскільки протягом дня бак нагрівається під сонцем. Деякі любителі комфорту ставлять у будинках бойлери або колонки.

Дивно, але мережею Інтернет користується мізерна кількість населення. Для того, щоб його підключити, потрібен спеціальний дозвіл, без якого можуть посадити у в’язницю на термін до 5 років!

Медицина Куби дуже розвинена. У країні – недороге медичне обслуговування, завдяки чому багато важкохворих людей, навіть тих, у кого є рідкісні хвороби, ідуть лікуватися. Таким чином, Куба – не лише рай для туристів, а й відмінний лазарет із величезною кількістю шпиталів і численним медичним персоналом. Причому для громадян країни медичне обслуговування, включаючи стоматологію, – безкоштовне.

На Кубі донедавна офіційно заборонялося користування тостерами, електричними чайниками, грилями, зважаючи на національну економію електроенергії.

Основні галузі промисловості – нафта, тютюн, нікель, цемент, сталь, сільськогосподарська техніка, фармацевтичні препарати та цукрова промисловість.

Онеліо Хорхе Кардосо

Видатний кубинський письменник, сценарист, редактор, партійний функціонер.

Народився Онеліо Хорхе 11 травня 1914 року в невеликому містечку Калабазар-де-Сагуа. Через сімейні матеріальні проблеми, він не зміг завершити навчання в середній школі, тому пробував себе в різних професіях, одна з яких – комівояжер. Саме вона відкрила майбутньому письменнику мальовничі місця рідної Куби, розкрила безліч людських характерів, які стали прообразами літературних героїв.

Писати хлопець почав у молодому віці. Перша спроба пера стала першою перемогою в конкурсі коротких оповідань 1936 року. Однак славу письменнику принесло оповідання «Coalmen» (Los carboneros), з яким він брав участь у конкурсі «Альфонсо Ернандес Ката».

Перша книга «Таїта» була надрукована в Мексиці 1945 року. У 1948-му Кардосо оселився в Гавані, працював редактором новин та писав сценарії для комерційних радіостанцій; був головним редактором кінохроніки Cine-Revista. За оповідання «Hierro viejo» отримав Національну премію миру, а в 1958 році вийшла друга книга «El cuentero».

Після кубинської революції Онеліо Хорхе Кардосо працював директором Інституту музичних авторських прав, головним редактором журналів «Pueblo y Cultura» і «Pionero», писав сценарії документальних кінострічок для Кубинського інституту кінематографічного мистецтва, також працював радником з питань культури в Посольстві Куби в Перу. З 1961 року займав посаду виконавчого директора літературної секції Спілки письменників і художників Куби.

Його останні книги – «Голова подушки» (для дорослих) і «Сміливий» (для дітей). Більшість робіт митця адаптовані для кіно, театру, телебачення і навіть радіо. Книги перекладено десятками мов світу.

Улюбленим жанром письменника було оповідання. Заслужену славу Кардосу принесли збірки коротких оповідань «Татуню, скажи мені, як це відбувається», «Кораловий кінь», «Я йшов пішки», «Білий коник».

Помер Онеліо Хорхе в Гавані 29 травня 1986 року, залишивши дітям високоморальні казки, які спонукають читачів іти за своєю мрією.

• «Як краб навчився літати»
  У казці розповідається про маленького крабеня, у якого була мрія – побудувати собі хатку-нірку не в землі, а на дереві. Так, удень він знаходитиметься ближче до сонечка, а вночі – до зірок. Усі насміхалися над крабеням, вважали божевільним, але воно вперто йшло до своєї мрії. І ось настав день, коли, прокинувшись у власноруч збудованому в гіллі дерева гнізді, крабеняті стало тісно, бо… в нього на спині виросли двоє чудових червоних крил, вигнутих, як у голубки, і довших за його клішні.