Індія (Республіка Індія)

Національний прапор складається з трьох однакових завширшки горизонтальних смуг. Верхня має «глибокий шафрановий» колір, середня – білий, а нижня – зелений. У центрі – синє зображення Чакри Ашоки (Дхармачакри), яка була на «Левовій капітелі» на вершині Едикту Ашоки у Сарнахті. За офіційними специфікаціями, прапор має виготовлятися з кхаді, зітканої вручну індійської тканини, використання якої активно просував Махатма Ганді. Ці специфікації є пріоритетними лише для державних установ Індії.

Герб — це адаптоване зображення «Левової капітелі», установленої на одному з Едиктів Ашоки в Сарнахті: три азійських лева на круглій абаці. Четвертий – позаду, його не видно. Герб символізує націю, що «відважна у хоробрості, сильна в тілі, розсудлива в пораді та лякає супротивників». Абака прикрашена чотирма тваринами – символами чотирьох напрямків: лев – півночі, слон – сходу, кінь – півдня і бик – заходу (видимі лише кінь та бик). Вона спирається на розкритий лотос, що символізує джерело життя. Нижче від абаки санскритом записано девіз «Лише істина перемагає».

Символ. Священною твариною Індії є слон – символ мудрості, сили, розсудливості, щастя, вірності й довголіття. Ця тварина – емблема влади царя. Ще одним символом Індії є лотос, котрий уособлює чистоту, силу і джерело життя. Ця прекрасна рослина в індуїзмі наділяється величезним значенням. Його зображують на картинах з верховними богами. Насіння лотоса символізує воскресіння, народження й родючість.

Цікаві факти. Ще одним нетрадиційним символом Індії є манго. Індуси вивішують перед будинком його листя, щоб так привернути достаток. У перекладі манго означає «незрілий фрукт». Існує легенда про те, що його послали Будді, коли той перебував у сумних роздумах. Він з’їв солодкий плід і, звелівши учневі посадити кісточку, омив руки. Відразу ж після цього з’явилося розкішне дерево – усе в плодах і квітах ...

Також в Індії священними тваринами є корови. Чіпати їх та їсти не можна, тому вони безперешкодно гуляють дорогами, містами та пляжами.

Архітектурний символ країни – Тадж-Махал – мавзолей-мечеть, заснований у 1632 році. Літакам заборонено пересуватися над палацом.

Індія — одна з найдавніших і найзагадковіших на землі країн; вона посідає сьоме місце за площею у світі, а чисельністю населення поступається лише Китаю.

Близько 35% індійців — за межею бідності. У багатьох немає навіть власного будинку, тому вони ночують на вокзалах і вулицях. При цьому Індія – один зі світових лідерів за кількістю доларових мільйонерів: їх у країні більше мільйона.

Офіційною мовою уряду країни є Гінді. Взагалі Конституція Індії передбачає 21 офіційну мову. Причому індуси є найбільшою англомовною нацією світу!

Індійці — прабатьки вищої освіти, які відкрили перший університет у місті Такшашіла (700 р. до н.е.).

Країна подарувала нам шахи, геометрію, алгебру, десяткову систему числення, поняття нуля й цифри, якими ми користуємося й зараз. Європейці їх запозичили в арабів, які встигли перейняти індійську систему запису чисел раніше, тому сучасні цифри ми називаємо «арабськими».

Основи хірургії зародилися більше 2500 років по тому. Уже тоді талановитий лікар Сушурата проводив складні операції на головному мозку і внутрішніх органах.

Індійцям ми завдячуємо такій популярній сьогодні йозі. Їй близько 5000 років.

Одним із найулюбленіших видів спорту у країні є крикет, привезений англійськими колонізаторами.

Індійський кінематограф, так званий Боллівуд, обігнав Голлівуд за випуском фільмів. І це не тільки мюзикли з піснями й танцями, як було раніше, але й досить цікаві бойовики, фантастика та навіть жахи.

Багато індусів, перш ніж сісти за їжу, споліскують руки, ноги й обличчя. Їсти можна лише правою рукою. Жінки в багатьох сім’ях їдять після чоловіків.

У більшості маленьких індійських кафе немає меню, тому що їх здебільшого відвідують постійні клієнти, які прекрасно знають тамтешні страви. Одноразові склянки, куди розливають чай або каву у вуличних міні-кафетеріях, виготовляються з глини. Не виникає жодних проблем з їх утилізацією – іде дощ і все розчиняється! Враховуючи те, що коштує такий посуд дешевше паперового і пластикового, залишається тільки здогадуватися, які копійки заробляють гончарі.

Здебільшого індійці не люблять купатися в морі, а надають перевагу безхвильовим прісноводним озерам.

Мохан Ракеш

Індійський письменник, прозаїк і драматург. Писав на хінді. Народився 8 січня 1925 року в Амрітсарі, Пенджаб, у сім’ї адвоката.

У 1946-му Мохан закінчив гуманітарний факультет Пенджабського університету. З 1947 по 1957 роки йому доводилося багато їздити країною в пошуках роботи.

Викладав мову та літературу хінді у школах та коледжах Бомбею, Джаландхарі, доки остаточно не оселився в Делі.

Перша збірка його оповідань – «Уламки людини». Надрукована в 1950 році. Перші книжки, певною мірою, визначили соціально-критичний напрям його творчості, часто засвідчений самими назвами збірок – «Нові хмари», «Сталеве небо», «Різні світи». Аналогічною тенденцією позначені й романи Мохана Ракеша – «Темні задушні кімнати», «Завтра, яке не настане», драма «Неповноцінні».

Письменник цілком присвятив своє життя літературній діяльності. Майже щороку друкуються його оповідання, романи, критичні статті, публіцистика, драматургія. І кожний твір Мохана Ракеша зустрічає широкий читацький інтерес та пильна увага літературної критики. Його п’єси завоювали всеіндійську популярність. Їх екранізують та ставлять на сценах театрів у різних куточках країни.

Мохан Ракеш – гуманіст у найвищому значенні цього слова. Він знає, як важко живеться у світі, де «людина людині – вовк». У його оповіданнях майже не зустрінеш просто щасливих чи безтурботних людей. А якщо й натрапиш на таких, то це будуть чи то багаті бізнесмени, чи то високопоставлені чиновники, яким не дуже й солодко живеться на сторінках книг Мохана Ракеша, бо вони викликають у читача або ненависть, або огиду, або те й інше разом.

Всю свою увагу письменник приділяє біднякам. Він любить їхні чисті душі, незаплямовані корисливістю. Також возвеличує юність, що прагне до високого ідеалу.

Помер Мохан Ракеш 3 грудня 1972 року.

• «Золотистий півень, Чорна мавпа та Гуаява»
  Ця повчальна історія про те, як зламалася дружба між Гуаявою, Чорною мавпою та Золотистим півнем. А так усе добре починалося… Золотистий півень був дивовижею серед свого племені, отож багато хто заздрісно дивився на нього і хотів запопасти собі.
  Не схожою на інших була й Чорна мавпа, таким чином не один зоопарк намагався спіймати її, зачинити у клітці й за гроші показувати людям. А Гуаява була всипана соковитими та смачними плодами, на які теж багато хто зазіхав. Терпець героїв казки урвався й вони домовилися боронити одне одного. Ніхто не міг упіймати півника та мавпочку й зірвати плоди гуаяви, проте одного дня зненацька здійнялася буря, з неба полило, як із відра, почав падати град.