Грузія

рузія — держава у Східній Європі на південно-східному узбережжі Чорного моря. Межує з Росією, Туреччиною, Вірменією та Азербайджаном. Унітарна, напівпрезидентська республіка. Столиця і найбільше місто – Тбілісі.

Прапор — полотнище з п’ятьма червоними хрестами. Один великий, що в центрі, ділить прапор на чотири поля, посередині кожного з яких – маленький хрест. Цей прапор відомий приблизно з XIII століття як символ Грузинського царства. У його центрі – хрест святого Георгія (також присутній на національному прапорі Англії), який вважається покровителем країни.

Герб — щит червоного кольору, на якому зображена срібна фігура заступника Грузії святого Георгія на коні, якого уражає змія. Увінчаний золотою короною, тримають його два золотих леви, знизу – стрічка з написом «Сила у єдності».

Герб середньовічного грузинського царського дому Багратіоні частково є основою головного герба країни.

Символ столиці – Нарікала, фортечний комплекс різних епох на горі Мтацмінда у Старому Тбілісі. Досі ніхто не знає, коли звели фортецю. Але вважається, що саме з неї почалося будівництво самого міста. У VІІ столітті фортеця йменувалася Шуріс-ціхе, а сучасну назву, ймовірно, їй дали монголи. Близький до сучасного вигляд цитадель набула у ХVІІ–ХVІІІ століттях, але землетрус 1827 року завдав Нарікалі непоправної шкоди.

Цікаві факти. Грузія – країна з безліччю легенд. Одна з них стверджує, що коли Бог розподіляв між народами землі, грузини влаштували гуляння з нагоди створення світу. Піднявши тости, вони все ж прийшли до Бога, але з’ясувалося, що запізнилися. Тоді грузини сказали: «Вибач, Дорогий, запізнилися: ми пили за Твоє здоров’я». Бог подумав і сказав: «Приберіг я тут для себе шматочок землі, але за вашу безпосередність і прямоту віддаю його вам! Пам’ятайте, що земля дуже красива й незрівнянна ні з чим, і люди в усі віки захоплюватимуться й милуватимуться нею».

Сталося так, як сказав Всевишній. Ось уже багато століть усі схиляються перед красою маленької, але гордої країни, яку грузини називають «Сакартвело». Походить це слово від назви «картвели». Так іменували народ, який проживав на території нинішньої країни.

Звідки виникло слово «Грузія», точно ніхто не знає. За однією з версій, перси, яким тоді належало Грузинське царство, називали місцеве населення «гурджій», а у Стародавньому світі Грузію називали Іберія (Іверія). Поважали тут і Святого Георгія, що теж цілком могло вплинути на походження назви країни.

Грузинське село Ушгулі – найвище поселення у Європі, що знаходиться на висоті 2300 метрів. У надрах країни – 2400 мінеральних джерел. Тбілісі буквально стоїть на мінеральній воді.

Близько 87% території Грузії займають гори та передгір’я Кавказу, де є скала, до якої волею Зевса був прикутий титан Прометей через те, що допоміг простим смертним. Є й найкоротша річка – Репруа та найглибша печера у світі – Вороняча.

Грузія одна з перших стала християнською державою. Тут, незважаючи на всі перипетії історії, збереглося багато дивовижних храмів, побудованих ще в IV–VI століттях: на березі озера знаходиться огороджений стіною замок Ананурі; у старовинній столиці Мцхеті є храм Светіцховелі, де зберігається Хітон, який похоронений у могилі разом зі Святою Ісідонією.

Складні політичні обставини практично ніколи не послаблювали духовне життя грузинського народу. Храм Светіцховелі – єдина церква у світі, де ніколи не було розколів. Його чистота збереглася від Апостольських часів і від часів просвітницької діяльності Святої Ніно. Грузини вважають Православ’я своїм головним надбанням і зберігають ці традиції в кожній родині.

Могила Святої Рівноапостольної Ніно Просвітительниці Грузії, що в Бодбе, потрапила у список світових місць, де збуваються мрії. У підніжжі монастиря в Бодбе є чудодійне джерело, що з’явилося по молитвах Святої Ніно. Його води настільки цілющі, що відомі випадки зцілень від хвороб та недуг. Над джерелом є купальня, куди кожен, хто бажає, може зануритися й відчути на собі чудодійність цієї святої води.

Грузинська мова дуже незвичайна: у ній немає наголосів (лише підвищення тону на певному складі), великих літер, чоловічого та жіночого роду (можна визначати лише в контексті). Розмовна грузинська мова не схожа на жодну іншу мову світу. Вона належить до окремої, дуже давньої мовної групи, і не пов’язана з мовами сусідів.

У 1976 році американське космічне агентство NASA відправило в космос грузинську пісню «Чакруло» як зразок музичних здібностей людства. Грузинські народні пісні й танці охороняються ЮНЕСКО.

Гість у Грузії вважається посланцем від Бога, тому в домі вас приймуть дуже гостинно: виставлять найкращі страви й вино. Ви опинитеся на застіллі з багатьма тостами й розповідями.

Грузини свято вірять у те, що саме їхня країна є батьківщиною вина. У цьому вони переконують й інших. Саме тут знайдені найстаріші рештки винних глечиків і виноградної лози. Слово «вино» походить від грузинського «ghvino». Напій тут почали виробляти 7000 років по тому, а сьогодні Грузія може похизуватися п’ятьмастами сортами культивованого винограду. Тости у цій країні – це святе. Не можна навіть пригубити вино, якщо по черзі напередодні не виголошено тост усіма людьми, як правило, старшими, які беруть участь у гулянні. Обов’язковим атрибутом грузинського застілля є тарілка з зеленню на столі. Кінза, базилік, тархун, зелена цибуля – ось що грузини люблять їсти з м’ясом.

У тбіліському водопроводі дуже чиста вода – джерельна. Вона смачна й корисна для здоров’я, її можна пити прямо з крану, не відстоювати й не кип’ятити.

Найкрасивішим народом світу за аристократичними рисами вважаються грузини. Благородство та чистота крові збереглися й донині. Краса облич, стрункий стан, вишукані манери та поведінка, досконалий смак – усе це притаманно грузинам. У деяких регіонах країни досі крадуть наречених. Тільки робиться це за взаємної згоди молодих. А відмовитися прийти на весілля неможливо, оскільки буде велика образа. Буває, що з неї й починається багаторічна ворожнеча двох сімей.

Місто Сигнахі називають найромантичнішим завдяки тому, що одружитися тут можна в будь-який час доби. А ще тут жив Ніко Піросмані – художник зі знаменитої пісні Алли Пугачової «Мільйон червоних троянд».

Сім’я для грузина – святе! Вони дуже дбайливо ставляться до батьків і друзів. А слово батька – закон.

У Грузії не прийнято знімати вуличне взуття в гостях. Якщо ви це зробите, грузини можуть сприйняти такий жест як неповагу до господарів. І не дай Бог попросити кімнатні тапочки.

І ще. У Грузії народився та виріс поет Володимир Володимирович Маяковський. А в кожній приватній крамничці обов’язково знайдеться чимало дрібниць із зображенням Сталіна. За словами продавців, диктатора люблять мешканці гір, де він народився.

Гурам Мелентійович Петріашвілі

Грузинський поет та казкар, кіноактор і кінорежисер. Народився 16 травня 1942 року в селищі Цагері в сім’ї вчителів. У 1964-му закінчив механіко-математичний факультет Тбіліського державного університету.

Літературною творчістю почав займатися ще під час навчання в університеті, 1963 року. Перші твори опублікував у 1966-му. Через три роки переїхав до Чернівців (Україна), де працював телеоператором на телебаченні. Саме тут він заприятелював із Володимиром Івасюком.

У 1972-му виходить друком перша книга Петріашвілі – переклад з української роману Миколи Олійника про Лесю Українку «Дочка Прометея», а вже наступного року була опублікована перша власна збірка казок.

У 1979 році Гурам закінчив режисерський факультет Тбіліського інституту театрального мистецтва, пише сценарії та знімає мультиплікаційні фільмі («Кактус» і «Дарувати квіти»), створює кінострічки («Одного разу», «Про що співають солов’ї», «Пригоди Еллі і Рару»), знімається як актор («Нейлонова ялинка», «Блакитні гори», «Дон-Кіхот», «Великий похід за молодою», «Лист до ялинок», «Непорушний храм», «Революція продовжується» (Болгарія), «Кілька інтерв’ю з особистих питань», «Пани авантюристи», «Осада» та інші).

З 1988 року Петріашвілі включається у громадсько-політичну діяльність. Декілька років працював у Чернігові на міському та обласному телебаченні, створив близько 50-и передач про діячів української культури і 16 художніх відеофільмів.

Згодом переїхав до Києва, де працював на студії «Укртелефільм», був членом Національної спілки письменників України. Підготував понад 100 телепередач про українську культуру, художніх та лялькових відеофільмів. У Києві зняв документальні стрічки про поета Миколу Вінграновського та актора Анатолія Хостікоєва.

Видав декілька книг казок, які були перекладені багатьма мовами світу, зокрема українською, японською, німецькою, литовською, словацькою, естонською та російською.

Гурам Петріашвілі зумів створити книги, що, маючи високу художню цінність, заряджають вихованням, адже в основі життя письменника – людина.

  • «Чудеса маленького міста»
    У казці розповідається про незвичних героїв, які опиняються у фантастичних ситуаціях: смішний Динозаврик вперше побачив сонечко; дивовижний сажотрус Тетрсулела в білосніжному капелюхові мрійливо прогулюється дахами, чистить комини, весело перемовляється з ластівками й танцює на веселці; дивовижні сни бачить бегемот, а китеня Тусік мріє про те, аби потрапити в небо і трохи політати.
  • «Казки дідуся Гурама»
    Ця неймовірна казка кличе малюків прогулятися вузькими вуличками Маленького Міста, де всі безтямно люблять театр і кожна вистава перетворюється на свято, а дивакуватий Артист раптом почав відчувати дитячі бажання та був змушений залишити театр, щоб у чудодійний спосіб їх усі втілювати. На засніжену залізничну станцію щоночі приходить хлопчик, щоб потішити нічних подорожніх живими квітами, котрі він збирав у власних казкових снах. У творі звучить неймовірно прекрасна музика, що виконує молодий піаніст. Йому допомагають кольорові метелики, які граційно кружляють довкола і м'яко опускаються на клавіші.