Франція

Герб став її символом після 1953 року, хоча і не отримав правового статусу офіційного в державі. Емблема складається з: пельти, де голова лева з монограмою «RF», що означає «Французька республіка»; гілки оливи, що символізує мир; дубової гілки, котра символізує мудрість; фасції, що є символом правосуддя.

Прапор – національний символ, що складається з трьох рівновеликих вертикальних смуг – синьої, білої і червоної. Ці кольори символізують девіз республіки: свобода, рівність і братерство.

Символ. Ейфелева вежа – архітектурна пам’ятка Парижа, що знаходиться на Марсовому полі. Її названо на честь конструктора Густава Ейфеля, який іменував своє дітище «300-метровою вежею», у народі вона – «Залізна леді». Вежу звели як тимчасову в ознаменування сторіччя з дня початку Французької революції та до відкриття паризької Всесвітньої виставки 1889 року, котрій вона слугувала вхідною аркою.

Споруда неодноразово змінювала колір – від жовтого до червоно-коричневого, а останні десятиліття вона незмінно фарбується в так званий «Коричневий-Ейфелевий» колір – офіційно запатентований, близький до природного відтінку бронзи.

Під першим балконом на всіх чотирьох сторонах парапету викарбувані імена 72-х видатних французьких учених та інженерів, а також тих, хто зробив особливий внесок у будівництво вежі.

Цікаві факти. Франція – одна з найунікальніших країн світу, що багата своєю історією та культурою, загадково-казковими пейзажами й затишними містами. Саме тут – найбільша кількість замків у світі (усього 4969); найбільш відвідувані пам’ятки (собор Нотр-Дам де Парі і монастир Мон-Сен Мішель).

Франція – батьківщина Поля Сезанна, Альфонса Доде, Екзюпері, Дюма, Мольєра, Вольтера. Вулиця під назвою Віктора Гюго є в кожному французькому місті.

Офіційна державна мова – французька. Але без знання англійської роботу знайти неможливо.

У Франції добувають не нафту і газ, а … їжу! Слова «сніданок», «обід», «вечеря», «їжа» і всі однокореневі та суміжні за змістом – священні для французів. «Конкурувати» з цими лексемами можуть тільки «регбі», «велосипед», «футбол». І то, якщо на ситий шлунок.

Категорично не можна дзвонити французу, коли він їсть. Запізнення з обіду швидше пробачать, ніж вимушене сидіння у пробці. У Франції – величезна кількість національних кухонь (22, відповідно до кількості регіонів). Це залежать від того, «що» й «де» водиться і «що» й «де» росте.

Французи вміють і люблять готувати правильно і смачно прості речі. Якщо навіть щодня їсти одну лише картоплю, то це все одно буде екзотичне харчування, бо нараховується така кількість сортів цього овоча та страв із нього, що вона не набридне.

Єдиний дефіцит у Франції — гречка.

У країні ростуть найдорожчі у світі (і це незважаючи на неприємний запах) гриби – трюфелі. Існують навіть їх аукціони. Кілограм неочищених грибів коштує в середньому 600 євро. А ось усі ескарго (виноградні равлики, яких запікають у часниковому соусі) у Франції називаються Бургонськими. Це тому, що вони вважаються найбільшими і смачними. У меню називатимуться Бургонськими, навіть якщо зібрані на площі перед Нотр-Дам де Парі.

У Франції медики рекомендують щоденно вживати червоне вино: чоловікам – три склянки, жінкам – дві. Це вважається корисним для здоров'я і за що автоінспектори навіть не штрафують. Вино буває тільки двох видів – те, яке людині особисто подобається й те, що не подобається. Таке ж і з парфумами.

У Провансі знаходиться єдиний у світі музей штопорів.

Франція – столиця моди. Традиція одягати сукню білого кольору нареченій прийшла до нас саме з цієї країни.

Також Франція – батьківщина кінематографу, велосипеда, балету.

Шарль Перро

Французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки, автор популярних і всесвітньо відомих казок – «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода».

Більшість його творів, що друкуються й зараз, знайшли відображення в операх, балетах, фільмах і театральних виставах.

Найвідомішим музичним твором на основі казки Перро став балет Петра Ілліча Чайковського «Спляча красуня».

Народився Шарль у Парижі в багатій сім’ї. Його батьком був відомий юрист П’єр Перро, а матір’ю – Пакетт Ле Клерк. Брат, Клод Перро, теж був відомий у Франції як архітектор східної частини замку Лувр, збудованої між 1665 і 1680 рр.

Шарль навчався в найкращих школах Парижа, вивчав право, пізніше пішов на державну службу. Брав участь у створенні Академії наук, а також відновленні Академії живопису.

У віці 67 років почав писати твори для дітей. Першими були «Оповідання моєї матінки Гуски», що одразу ж стали популярними й започаткували новий літературний жанр – казку. Побоюючись негативної реакції критиків, Шарль опублікував її під ім’ям свого наймолодшого сина Арманкура. Наступні твори, як-от «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода» та інші стали класикою світової літератури.

Що стало рушієм творчості Шарля Перро? Мало хто знає, але за повчальними казками стояла невимовна втрата – смерть його молодої дружини. Саме після цієї сумної події Шарль Перро присвятив себе дітям, зайнявся вихованням та освітою трьох синів. Так побачила світ перша збірка автора – «Казки матінки Гуски, або Оповідання та казки минулих часів із моральними повчаннями».

Помер письменник у Парижі в 1703 році у віці 75 років.

Найбільша заслуга Шарля Перро полягає в тому, що він увів казку в літературу, адже до цього вона була жанром виключно народної творчості. Для нього казковий світ став спробою ідеалізації світу навколишнього, взаємин між людьми, спробою побачити диво в потоці буденності.

• «Спляча красуня»
  Казка про те, як молодий син короля поцілунком визволив юну принцесу, котра спала цілих 100 років через закляття лихої феї.
• «Зелена змія»
  Казка про те, як через злі чари старої феї донька короля перетворилася на страшну потвору, але кохання та відданість Зеленій Змії, в яку перетворився вродливий юнак, розбили всі закляття лихої відьми.
• «Прянична хатинка»
  У казці розповідається про братика та сестричку, які пізно ввечері заблукали в лісі й натрапили на галявину, посеред якої стояла хатинка з шоколадних пряників, а усе навкруги було зі справжніх смаколиків. Зголоднілі діти скуштували всього по шматочку, за що зла відьма, господиня хатинки, хотіла з’їсти хлопчика, а мудра дівчинка зруйнувала всі плани лиходійки.
• «Кришталевий міст»
  Казка про те, як дід із бабою розбагатіли завдяки монеткам, які знаходили у своєму сараї. Усього тепер було вдосталь у стареньких, і ось вирішили вони побудувати кришталевий міст. А чи міцною вийшла ця споруда, випробовували курка, півень та кіт.
• «Синя борода»
  Ця казка про заможного чоловіка, в якого була синя борода. Він неодноразово одружувався, але ніхто не міг сказати, куди раптом зникали всі його дружини. А причина була в маленькому ключику від комірчини, куди Синя Борода забороняв будь-кому заходити.
• «Кіт у чоботях»
  Перед смертю мельник заповідав своїм трьом синам спадок. Молодшому дістався всього лише кіт. Юнак засмутився, але той утішив його і сказав, що зробить свого господаря багатим. Однак спочатку потрібно придбати чоботи й торбину. Кіт був зовсім не по-котячому дотепний і хитрий. Він зробив так, що його господар «став» багатієм маркізом де Карабасом, власником селян, угідь і величезного замку страшного велетня, якого сам хитрістю змусив стати мишею та й з’їв. Незабаром зіграли весілля принцеси та маркіза де Карабаса, а кота влаштували на службу вельможею при дворі короля.
• «Червона шапочка»
  Казка про те, як дівчинка, яку всі звали Червоною Шапочкою, понесла через ліс своїй хворій бабусі пиріг та горщечок масла, а сірий вовк, обдуривши довірливу дитину, забажав з’їсти і онучку, і бабусю. Так і сталося б, але вчасно допомогли сміливі лісоруби.
• «Попелюшка, або Соболевий черевичок»
  Казка розповідає про те, як молода роботяща дівчина, яку всі називали Попелюшкою, за допомогою чарівних перетворень своєї хрещеної матері феї потрапляє на королівський бал, де губить свій соболевий черевичок, але полонить серце самого сина короля.
• «Спритна принцеса, або Пригоди розумниці»
  Казка про те, як солом’яна лялька зберегла життя спритній принцесі Розумниці, допомогла їй відповісти на хитрість хитрістю та зламати клятву, яку дав Ненаглядний Принц своєму лихому брехливому, жорстокому та підступному брату.
• «Хлопчик-Мізинчик»
  Ця казка про хлопчика, якого всі звали Мізинчиком через малий зріст. Завдяки своєму розуму, кмітливості та сміливості він допоміг своїм шістьом старшим братикам врятуватися від лютого людожера, який забажав з’їсти дітей.
• «Химерні бажання»
  Казка про те, як Фея погодилася виконати три бажання бідного лісоруба. Чоловік хотів стати найбагатшим та наймогутнішим королем, але всі його мрії «зламала» смажена, запашна ковбаска.
• «Подарунки феї»
  У казці розповідається про двох дівчат, зведених сетер, та про злісну мачуху, яка, бачачи, що падчерка у всьому перевершує її рідну дочку, щодня все більше й більше злилася на неї та завалювала роботою. І ось чарівниця вирішила нагородити добру дівчину: щоразу, коли вона починала говорити, з рота у неї сипалися дорогоцінні камені. А зла дівчина від феї отримала змій і жаб та весь час лаялася. Зрештою, вона так набридла власній матері, що та вигнала її з дому. А падчерка, як годиться в казках, вийшла заміж за принца.
• «Ріке-Чубчик»
  Казка про те, як Чарівниця допомогла з’єднанню двох сердець – вродливої, але нерозумної принцеси та потворного, але розумного принца Ріке-Чубчика. Правда то чи ні, але кохання зробило дівчину розумною, а юнака – красенем, бо забажали вони це від щирого серця.
• «Осляча шкура»
  У казці розповідається про те, як король по всьому місту розіслав скороходів, щоб вони скликали до палацу всіх дівчат приміряти смарагдову каблучку. Її знайшли в тісті пирога, спеченого для його «хворого» сина. Але каблучку не змогли надіти на палець ні придворні дами, ні принцеси, ні герцогині, ні маркізи й баронеси. І лише дівчині, одягненій в ослячу шкуру, підійшла за розміром коштовна прикраса.

Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент-Екзюпері

Видатний французький письменник-есеїст, поет-гуманіст, льотчик.

Народився 29 червня 1900 року в Ліоні, у Франції, у старовинній прованській аристократичній родині.

Його батько-граф помер, коли Антуану було 4 роки. Турботи про п’ятьох дітей лягли на плечі матері.

У 1908 році Екзюпері вступив у Школу братів-християн Святого Варфоломія в Ліоні, потім, до 1914-го року, разом із братом Франсуа навчався в єзуїтському коледжі Сент-Круа в Мансі, після чого вони продовжили освіту у Фрібуре (Швейцарія) в коледжі Маріст.

Антуан готувався до вступу в «Еколь Наваль»: відвідував підготовчі курси Військово-морського ліцею Сен-Луї в Парижі. Однак не пройшов за конкурсом.

У 1919 році юнак записується слухачем до Академії витончених мистецтв на відділення архітектури. Але поворотним у долі майбутнього письменника став 1921 рік, коли його призвали в армію. Антуан потрапив у 2-й полк винищувальної авіації, у Страсбург. Спочатку був робітником ремонтної майстерні, потім, після закінчення курсів пілотів, успішно витримав іспит на цивільного льотчика.

Опинившись пізніше в Марокко, Сент-Екзюпері стає військовим льотчиком. У жовтні 1922 року його направляють у тридцять четвертий авіаційний полк під Парижем, і вже в січні наступного року в житті молодого льотчика трапляється перша авіакатастрофа, яких йому належить пережити чимало.

Комісований Сент-Екзюпері живе в Парижі, де намагається заробляти гроші літературною працею. Однак це заняття не принесло йому особливого успіху, тому довелося шукати інші джерела доходів, зокрема, працюючи продавцем.

У 1925 році Сент-Екзюпері стає пілотом компанії «Аеропосталь», що доставляла кореспонденцію в Північну Африку. Протягом 1927-1929 років він працював на посаді начальника аеропорту в цих краях. З 1929 року Сент-Екзюпері – начальник Буенос-Айреському відділення авіакомпанії. За внесок у справу розвитку цивільної авіації в 1930 році його нагороджують Орденом Почесного легіону.

У 1931 році Сент-Екзюпері повертається до Європи, де знову працює на поштових авіалініях, стає володарем літературної премії «Феміна» за книгу «Нічний політ».

З середини 30-х років він починає займатися журналістикою. Так, результатом візиту письменника в СРСР у 1935 році стали 5 нарисів, в одному з яких він спробував розкрити сутність сталінської політики.

В якості військового кореспондента в серпні 1936 року Екзюпері працює в Іспанії, охопленою громадянською війною. У 1939-му за книгу «Планета людей» Сента-Екзюпері нагороджують престижною літературною премією Французької академії, а за книгу «Вітер, пісок і зірки» йому вручають Національну книжкову премію США. Цього ж року письменник отримує військову нагороду – Військовий Хрест Французької Республіки.

З перших днів Другої світової війни Сент-Екзюпері включився в боротьбу з фашистами і як публіцист, і як військовий льотчик. Коли німецькі війська окупували Францію, він перебрався спочатку в ту частину країни, що не була зайнята ворогом, а потім емігрував до США. У 1943 році переїжджає в Північну Африку, де служить військовим льотчиком. Саме там написав казку «Маленький принц», що визнали вищим досягненням його літературної творчості.

31 липня 1944 року Сент-Екзюпері вирушив з аеродрому Борго на острові Корсика в розвідувальний політ і не повернувся. Обставини його загибелі досі невідомі. Уламки літака, на якому, як передбачається, розбився письменник, наразі знаходяться в Музеї авіації і космонавтики в Ле-Бурже. Браслет з його ім’ям знайшли тільки в 1998 році.

Антуан де Сент-Екзюпері вніс свій вклад не лише в літературу. Він є автором декількох винаходів в авіаційній сфері, на що в письменника є патенти. Екзюпері – прототип героя Сергія Васильовича Лук’яненка. Цей персонаж, льотчик і письменник, фігурує в романі «Шукачі неба». Звуть героя Антуан Ліонський.

Також славне ім’я видатного письменника носить гірська вершина в Патагонії.

• «Маленький принц»
  Ця мудра й людяна казка-притча просто і проникливо розповідає про найважливіше – дружбу та любов, красу й нетерпимість до зла. Читаючи її, почуваєшся дитиною та починаєш дивитися на навколишній світ зовсім іншими очима. «Усі ми родом із дитинства», – нагадує Сент-Екзюпері, знайомлячи читачів з Маленьким принцом – найзагадковішим і найзворушливішим героєм світової літератури.