Бразилія (Федеративна Республіка Бразилія)

Прапор — зелене полотнище з жовтим (золотим) ромбом посередині, у центрі якого знаходиться синє коло, всіяне двадцятьма сімома білими зірками й облямоване білою стрічкою з гаслом «Порядок та Прогрес».

Зелений і жовтий — національні кольори Бразилії. Зелений символізує лісові багатства Амазонії, жовтий – запаси золота, завдяки яким країна утримувала світову першість у золотовидобуванні протягом XVI—XIX століть. Зірки різних розмірів повторюють розташування зірок у небі над Ріо-де-Жанейро під час проголошення Бразильської республіки о 9:22 ранку 15 листопада 1889 року.

Герб складається з центральної емблеми, оточеної гілками кави (ліворуч) і тютюну (праворуч), що є важливими сільськогосподарськими культурами Бразилії. У блакитному колі в центрі зображене сузір’я Південний Хрест. 27 зірок навколо нього символізують 26 штатів і Федеральний округ Бразилії. Блакитна стрічка у першому рядку містить повну офіційну назву країни – «Федеративна Республіка Бразилія». У другому ж позначена дата заснування федеративної республіки – 15 листопада 1889 року.

Символ. Статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро – один із найвідоміших і найпопулярніших у світі монументів. Щорічно мільйони туристів піднімаються до його підніжжя, звідки їм відкривається приголомшлива панорама міста й бухти з мальовничою горою Цукрова Голова, знаменитими пляжами Копакабана та Іпанема, величезною чашею стадіону Маракана.

Португальське ім’я цієї статуї – Крісто Реденторе. У 1922 році, до 100-річчя національної незалежності Бразилії, було прийняте рішення щодо спорудження монумента Христа Спасителя. З певних причин, у тому числі технологічних, створити таку величезну скульптуру в Бразилії було тоді неможливо: усі її деталі, включаючи каркас, виготовляли у Франції, а потім доставляли в Ріо-де-Жанейро та залізницею транспортували на вершину гори Корковадо.

Монумент мав зобразити Христа з розпростертими в благословляючому жесті руками, від чого здалеку фігура виглядала б, як величезний хрест. 12 жовтня 1931 року відбулося урочисте відкриття та освячення монумента, що став символом Ріо-де-Жанейро. У 1965-му статую повторно освятив Папа Павло VI, а в 1981 році на святкуванні 50-річчя монумента був присутній Папа Іоанн Павло II. У 2007 році статуя ввійшла у список Семи нових чудес світу.

Цікаві факти. Бразилія може похизуватися дивовижно красивими пейзажами та надзвичайно смачними стравами. Однією з Семи світових чудес природи є річка Амазонка, тропічний ліс якої – найбільший у світі й містить одну п’яту частину світових запасів прісної води. Він також виробляє третину кисню Землі.

В одному з телевізійних фільмів Бразилію назвали країною, де живе багато диких мавп. Це абсолютна правда, адже тут водиться 77 видів цих чудових тварин. Жодна інша країна не може похизуватися такою різноманітністю мавп.

Бразилія вважається найбільшим у світі постачальником яблук, цукру й апельсинів. У багатьох людей кава пов’язується саме з цією країною, хоча напій з’явився там лише у XVIII столітті. Самі ж бразильці залишаються прихильниками какао.

Протягом сотень років культура Бразилії була вишуканою сумішшю етнічних традицій і приголомшливого артистизму. Саме тут виникли такі знамениті стилі музики й танцю, як босанова, самба та капоейра. Усі знають про любов бразильців до танців. А їхні карнавали приваблюють туристів з усього світу. Найвідомішим вважається лютневий карнавал, що проводиться в Ріо-де-Жанейро.

У Бразилії знаходиться більш ніж 4 000 аеропортів, завдяки чому країна посіла друге місце у світі за їх кількістю після США.

Одним із найбільших міст є Ріо-де-Жанейро. У перекладі його назва означає «Січнева річка».

Бразилія унікальна тим, що 75% населення захоплюється футболом. У кожному місті є хоча б один футбольний стадіон. Таким чином, країна стала абсолютною рекордсменкою за їх кількістю.

Як і в багатьох країнах Латинської Америки, бразильські імена утворюються з трьох частин. Це власне ім’я і два прізвища – матері й батька. Одружуючись, жінка не змінює прізвище, а просто приєднує прізвище чоловіка до свого. І ще цікаві факти: бразильські учні молодшої школи здають свої молочні зуби класним керівникам.

А ті, у свою чергу, передають їх до стоматологічних клінік, де з них виготовляють протези для підлітків, які з різних причин утратили корінні зуби. А ось бразильські ув’язнені можуть зменшити свій тюремний термін на чотири дні за кожну прочитану ними книгу, про яку потрібно написати звіт. Тобто пенітенціарна система Бразилії старанно намагається підняти освітній рівень своїх ув’язнених.

Жозе Бенту Ренату Монтейру Лобату

Бразильський письменник, перекладач, критик, видавець, журналіст. Народився 18 квітня 1882 року в місті Таубате, штат Сан-Паулу, Бразилія.

У 1904 році закінчив юридичний факультет Університету Сан-Паулу, був співзасновником видавництв «Companhia Editora Nacional», «Editora Brasiliense». Писав португальською мовою. У 1918 році був надрукований перший збірник оповідань «Урупес», де письменник із великою художньою майстерністю засвідчив безрадісне життя бразильського селянина.

Лобату відомий як основоположник бразильської дитячої літератури. Значна частина його творчої спадщини – 17 томів дитячих книг, об'єднаних дивовижними історіями, головними героями та місцями подій. У циклі творів для дітей «Орден Жовтого Дятла» Лобату поєднав елементи реальності з казкою.

У чудовій художній формі, з глибоким розумінням вікової психології письменник створив для маленьких читачів своєрідну енциклопедію з різних галузей знань: «Історія світу для дітей», «Емілія в країні граматики», «Арифметика Емілії», «Географія Дони Бенти», «Дон Кіхот для дітей», «Дванадцять подвигів Геракла».

Для літературних казок Лобату характерні нетрадиційність сюжетів, національний колорит, побутові та психологічні деталі бразильської дійсності. Як блискучий казкар, письменник чудово передав особливості бразильського фольклору. Значна частина збірки «Казки тітоньки Настасії» – це негритянські та індійські казки, трансформовані на бразильському ґрунті.

Лобату переклав та адаптував книги для дітей, зокрема казки братів Ґрімм і Г. К. Андерсена, «Аліса в Країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі» Л. Керролла, «Робінзон Крузо» Д. Дефо.

Помер письменник 4 липня 1948 року в Сан-Паулу.

• «Орден Жовтого Дятла»
  У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, куховарка тіточка Настасія, хлопчик Педріньйо та дівчинка Кирпа. Емілія має багато таких дивних і незвичайних друзів, яких, напевне, ніхто на світі не має, – ученого носорога та чудового зубного лікаря Кандима, Жоана Уяви Собі, клоуна Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана. За казкою, вони всі живуть у справжній Бразилії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
• «Казки тітоньки Настасії»
  Двоє діток та говірка лялька Емілія знайшли собі нову розвагу – слухати та обговорювати народні казки, яких стара негритянка тітонька Настасія знає дуже-дуже багато.