Австрія (Республіка Австрія)

встрія (Республіка Австрія) – держава в Центральній Європі, що складається з 9-и федеральних земель. Переважно гірська країна, що не має виходу до моря. Межує з Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Словенією, Італією, Швейцарією та Ліхтенштейном. Назва цієї держави походить від старонімецького слова, що означає «східна країна», та вперше згадується в 996 році.

Столиця й найбільше місто Австрії – Відень, на честь якого назвали астероїд, відкритий у 1894 році.
Офіційна мова – німецька, регіональні – словенська, хорватська та угорська.
Грошова одиниця – євро.

Прапор – найстаріший державний прапор у світі. З'явився в 1191 році. Складається з трьох горизонтальних смуг – верхньої червоної, середньої білої й нижньої червоної.
Червоний колір – символ крові, пролитої за волю й незалежність Австрійської Республіки, білий – символ волі, завойованої народом у результаті повалення монархічного режиму.
За іншою версією – це Дунай, що перетинає територію Австрії з заходу на схід.

Герб – одноглавий чорний орел, символ міцності. Корона на його голові – башта з трьома зубцями, що символізують буржуазію, селянство, робітників і ремісників. У лабетах орла – серп і молот (це символ союзу селян і робітників). Розірваний ланцюг, що сковує лабети орла, – це пам'ять про аншлюс, тобто приєднання Австрії до німецького рейха, що відбулось у 1938 році.

Розірваний ланцюг, що сковує лабети орла, – це пам'ять про аншлюс, тобто приєднання Австрії до німецького рейха, що відбулось у 1938 році.

Символ столиці – Собор Святого Стефана (Штефансдом). Стефан – заступник столиці Австрії. Під будівлею знаходяться стародавні катакомби – місце поховання представників династії Габсбургів. Внутрішнє оздоблення Собору просто заворожує красою, а в його шпиль управлене турецьке гарматне ядро, що потрапило в будівлю під час турецької облоги міста в XVI столітті.

Цікаві факти. Австрію нерідко плутають з Австралією, тому про неї говорять «В Австрії кенгуру немає». Цей вираз нерідко можна побачити на дорожніх знаках, сувенірах і магазинах.

Австрія – це чисте повітря, прекрасна природа, унікальна архітектура й неосяжна кількість цікавих і незвичайних фактів. Населений пункт на найбільшій висоті (2150 метрів) над рівнем моря у Європі знаходиться саме в селищі Хохгурль.

Австрійські Альпи займають 62% площі країни. Найвищою точкою є гора Гросглокнер (3798 метрів), 13 піків вище 3000 метрів і 34 вище 2000 метрів. Нойзидлер – найбільше природне озеро, включене у список спадщини ЮНЕСКО. Це популярна природна пам’ятка.

Крімль (Krimml) – водоспад заввишки 380 метрів, найвищий у Європі.

З 1873 року водопровод подає найчистішу воду з гірських джерел практично в усі райони Відня.

Австрія – це країна «Снігової людини». У 1991 році тут знайшли замерзлу мумію. За результатами дослідження, встановили, що це тіло 35-річного чоловіка 160 см на зріст. Хімічний аналіз і рентгенівське дослідження засвідчило: він жив понад 5 тисяч років тому. Ця знахідка отримала назву Єті, або «Снігова людина».

Видатні австрійці відомі всьому світові: засновник німецької компанії спортивних автомобілів «Porsche» Фердинанд Порше; психоаналітик Зігмунд Фрейд; актор, губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер; композитори Гайдн, Моцарт, Шуберт, Ліст, Й. Штраус, Малер, Брукнер.

А знаменитий «Реквієм» Моцарта звучить найбільш яскраво, виразно й зачаровано лише у столичному Соборі Святого Стефана завдяки одночасній грі п’яти органів.

Щороку в лютому у Відні проходить відомий усьому світові знаменитий Віденський бал. Квитки на нього іноді коштують 20 000 €.

А ще винахідник Йозеф Мадерспергер у 1818 році створив найпершу швейну машину.

Найстаріше у світі колесо огляду (65 м заввишки) знаходиться у Віденському парку Пратер. Його спорудили ще в ХІХ столітті. Кристали Swarovski виробляють у місті Інсбрук. Найбільший смарагд (2 860 карат) зберігається в імператорській скарбниці палацу Хофбург у Відні.

Гаслаер («Haslauer») – перший в історії людства офіційний готель, заснований у 803 році. Він і до сьогодні безперервно виконує свої функції.

«Тіргартен Шенбрунн» – перший у світі зоопарк, заснований у Відні ще в 1752 році.

І віденська трамвайна мережа є однією з найстаріших і найдовших.

Крістіне Нестлінгер

Знаменита австрійська дитяча письменниця, одна з найбільш цікавих й оригінальних у галузі світової дитячої літератури. Вона – авторка більше 100 книг, лауреат понад 30-и літературних премій, серед яких Медаль Ганса Крістіана Андерсена, Премія імені Астрід Ліндгрен, Австрійська Державна Премія з європейської літератури, Німецька Премія у галузі дитячої літератури, Премія міста Цюриха за кращу дитячу книгу, Премія за кращу перекладену книгу, видану у Великобританії, Премія пам’яті Астрід Ліндгрен. Книги письменниці перекладені 38-ма мовами.

Народилася Крістіне Нестлінгер 13 жовтня 1936 року у Відні в родині виховательки та годинникаря. Сім’я мешкала в районі Гернальс, на околиці міста.

Крістіне навчалася в середній школі гуманітарного спрямування, віддаючи перевагу вивченню літератури, іноземним мовам і мистецтвам. По закінченню школи вона вступила до Віденської Академії Мистецтв, бо відчула в собі неабиякий потяг до малювання. По отриманню диплома деякий час працює художником-ілюстратором, але народження двох доньок, Крістіани та Барбарі, дещо змінили плани Нестрінгер: юна мама стала малювати для них серію картинок про Фредеріку, неслухняну дівчинку з червоним волоссям, і вигадувати про неї кумедні історії. Так, 1970 року з’явилася книга «Веснянкувата Фредеріка». Дебют Нестлінгер у літературі вдався.

Схвальні відгуки висловили як читачі, так і поважні критики. Перша книжка отримала приз Фрідріха Бедекера – німецького вченого в галузі філології та філософії. А вже після другої книги («Діти з підвалу») Нестлінгер вирішила всерйоз зайнятися письменницькою справою, приділяючи для цього не менше десяти годин на день. Завдяки повісті «Геть огіркового короля» К. Нестлінгер стала відома світові, її почали називати австрійською Астрід Ліндгрен.

Діапазон творчості письменниці надзвичайно широкий: вірші, оповідання для найменших, пародії на комікси, детективи, фантастичні повісті, літературні казки. Герої книг Нестлінгер – звичайні сучасні діти. Вони живуть не в ізольованому літературному світі, а по сусідству з нами, і, якщо постаратися, їх, напевно, можна зустріти.

Письменниця вважає, що в непослусі дітей найбільше винні дорослі. Вона розповідає не лише про дітлахів, а й про їхніх нервових матерів, безпорадних учительок, про батьків, які завжди зайняті роботою. Нестлінгер так майстерно поєднує нестримну фантазію з актуальною проблематикою, що читачі починають вірити в реальність неймовірних подій. Авторка їх учить, як вижити у складному мінливому світі.

Роздумуючи про роль і місце дитячої літератури в сучасному суспільстві, Нестлінгер зізналася: «Я вважаю книги для дітей особливим видом літератури... Книги для дітей мають бути дотепними і захоплюючими».

• «Начхати нам на огіркового короля»
  У творі розповідається про те, як одного разу, на Великдень, до родини Гогельманів приходить огірковий король та розповідає історію. У підвалі цього будинку знаходиться його королівство. Піддані огіркового короля влаштували заколот і вигнали його. Сім’я надає притулок королю. Згодом діти дізнаються про його підступність та нещирість і допомагають простим мешканцям королівства. Огірковий король так переконливо обіцяє за допомогу високу посаду, що, батько, засліплений ілюзіями про нове життя, вирішує йому допомогти.
• «Конрад, або Дитина з бляшанки»
  Ця казка про хлопчика, якого звуть Конрад. Його виготовили на фабриці та помилково відправили не до тієї родини. Конрад опиняється в Берті Бартолотті – дивакуватої пані, яка займається килимарством. Коли ж з’ясували, що сталася помилка, на хлопчика розпочинається справжнє полювання. Рятують Конрада його мама Берті, пан Егон та дівчинка Кіті.

Міра Лобе (Хільде Міріам Розенталь)

Австрійська письменниця та ілюстратор.

Народилася Міра 17 вересня 1913 року в німецькому місті Герліц. Її батько – співвласник лікеро-горілчаного заводу, грав на органі у протестантській церкві та керував хором у синагозі. Під його впливом Міра була добре знайома з літературою і брала активну участь у житті місцевої громади.

Ще у школі дівчина любила писати і мріяла стати журналісткою. Одного разу вона написала есе, і вчителі довго не могли повірити, що дитина в такому віці здатна на таке.

Коли Мірі виповнилося 14 років, її батько помер. По закінченню школи дівчина вирішила йти до своєї мрії та стати журналісткою. Вона їде навчатися в Берлін, але після нацистської заборони на здобуття вищої освіти євреями залишає університет. Тоді Міра вступає до берлінської школи моди на спеціальність «Дизайн одягу» і паралельно вивчає іврит.

У 1936 році, внаслідок посилення антисемітизму та гоніння євреїв у Німеччині, вона мігрувала в Палестину та оселилася в Тель-Авіві, де в 1940-му вийшла заміж за актора й режисера, директора театру Фрідріха Лобе. Працює його помічницею, паралельно пробує писати дитячі історії та ілюструвати книги інших письменників. У сім’ї народилося двоє дітей – дівчинка Клаудія і хлопчик Рейнхард.

А вже в 1948 році вийшла у світ перша книга Міри «Інсу–Пу, Острів загублених дітей», у котрій ідеться про одинадцятеро дітей, які після аварії корабля опинилися на безлюдному острові, де самі будують справедливе суспільство без війни і насилля.

Потім Міра у співавторстві пише повість «Двоє друзів вийшли в путь», що стає найпопулярнішою книгою в Ізраїлі.

У 1950 році сім’я Лобе переїздить у Відень, де чоловік отримує роботу в театрі та ставить спектакль за п’єсою дружини.

У 1958-му Фрідріх помирає від сердечного нападу, тоді ж Міра отримує свою першу літературну нагороду.

Письменниця – авторка багатьох казок та казкових повістей, перекладених різними мовами світу. Книги «Бабуся на яблуні», «Я – це я» нагороджені Державною премією Австрії.

Померла Міра Лобе 6 лютого 1995 року у Відні.

У 1997 році у столиці Австрії іменем письменниці названа алея. Спеціальна школа для дітей з обмеженими можливостями також носить ім’я Міри Лобе. У Відні проходять симпозіуми і виставки, присвячені творчості видатної письменниці.

• «Бабуся на яблуні»
  Головний герой – маленький Анді – страждає від самотності. Він мріє про бабусю, але не таку, як у його друзів, а про хоробру, відчайдушну, з якою можна борознити моря, битися з піратами і приборкувати тигрів. І ось нарешті Анді знайшов її … на яблуні!
• «Як була справа з Мохнаткою»(твір надруковано у книзі «Бабуся на яблуні). Фреді і його сестра Геді гралися в хованки та виявили в кущах крихітного цуценятка, який тужливо скиглив, і принесли його додому. Яке ж веселе тепер життя було в дітей та забавного песика, котрого назвали Мохнаткою. Але одного разу знайшлися господарі маленького улюбленця. Невже тепер доведеться справжнім друзям розлучитися?
• «Усі на борт»
  Це дуже повчальна й чутлива історія, що засвідчить дітям, як важливо допомагати іншим, і що кожна людина має право на своє місце в житті. Героїня казки – кішка, яка від повені врятувалася на дереві, але воно не витримало водяної стихії – перекинулося і попливло хвилями. Кішка нікого зі звіряток не залишила в біді: усіх взяла «на борт», навіть лисицю, яку боялися.
• «Що таке справжня дружба?»
  А ця книжка навчить діток, як жити й ладнати одне з одним. У друзів Бігунця, Штовханця, Корінця, Плигунця й Пломінця все було добре. Вони разом гралися, їли, грілися в холод, допомагали тим, хто втомився. Але одного разу їх запитали, хто з них найсміливіший, найрозумніший і найшвидший. І що тепер буде з їхньою дружбою?
• «Яблунька»
  Це розповідь про життя рослин і тварин. У фруктовому саді навесні все оживає, прилітають пташки, приходять вовчики. Ціле літо стоїть галас. Та ось настає осінь – птахи відлітають у вирій, звірята готуються до сплячки. А з неба починає сипати сніг і вкриває все навкруги білим килимом.

Фелікс Зальтен

Справжнє ім’я – Зиґмунд Зальцман. Це австрійський письменник-прозаїк, журналіст, критик.

Народився Фелікс 6 вересня 1869 року в Будапешті (Угорщина) у сім’ї інженера. Коли немовляті було декілька тижнів, родина Зальцманів переїхала до Австрії, що надавала євреям повне громадянство.

Зиґмунд рано почав працювати, і вже в 16 років, навіть не закінчивши навчання в гімназії Вазагассе, підробляв страховим агентом. Сім’я відчувала матеріальну скруту, оскільки батько несподівано збанкрутів.

Саме в цей період юнак став писати. Пізніше він увійшов у спілку літераторів «Молодий Відень», а невдовзі вже працював штатним театральним критиком для декількох періодичних видань.

Свою першу збірку оповідань Фелікс Зальтен опублікував в 1b00000 році. За рік організував Літературне кабаре, що, за недовгий час свого існування, було першим закладом подібного роду.

Дуже скоро п’єси, оповідання, романи, дорожні замітки, есе та збірки молодого письменника стали щороку виходити друком. Крім того, Зальтен був автором майже всіх великих віденських газет.

У 1902 році Фелікс одружився з Оттілією Метцль, у сім’ї народилося двоє дітей – хлопчик Пауль та дівчинка Анна-Катаріна.

У 1923 році Фелікс Зальтен написав книгу «Бембі. Життя в лісі», що принесла автору всесвітню славу. У творі дізнаємося зворушливу і драматичну історію косулі, самця на ім’я Бембі, його батьків, друзів і недругів. У 1928 році «Бембі» переклали англійською мовою – і книга набула шаленого успіху. Вона стала бестселером, а права на екранізацію викупила студія Уолта Діснея (анімаційний фільм вийшов у 1942 році).

У 1930-му євреям в Австрії стало дуже незатишно (нацизм у Європі вже переходив усі розумні межі), і Зальтену довелося поїхати з країни. У 1936 році його книги особисто заборонив Адольф Гітлер.

Пізніше, того ж року, на основі сюжету «Бембі» Фелікс Зальтен написав продовження історії під назвою «Діти Бембі. Історія лісової сім’ї». Письменник оселився у швейцарському Цюріху, на батьківщину він більше не повертався.

Помер Фелікс Зальтен 8 жовтня 1945 року в Цюріху у віці 76 років. Поховали на єврейському кладовищі Унтерер-Фрізенберг. У 1961-му на честь письменника була названа вулиця Зальтенштрасе у віденському районі Донауштадт.

• «Бембі»
  У казці розповідається про те, як одного разу в лісі народилося оленя Бембі. Воно було зовсім маленьке й безглузде, тому всюди ходило з мамою. Поступово в оленяти з’явилися друзі, а потім і вороги – вовки і ... Людина. Бембі дізналося, що закони лісу суворі та жорстокі, але сильнішою за жорстокість є любов, завдяки чому лісове життя і триває.