Петриківський розпис

Висловлюємо щиру вдячність Сергію Несмачному —

мистецтвознавцю, заступнику директора Дніпропетровського художнього музею з наукової роботи, який любязно надав на сайт «Казки Принцеси Квіточки» надзвичайно цікаву інформацію про унікальний петриківський розпис - впізнаваний у всьому світі знаменитий бренд України.

5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Традиції та сучасність. Спадковість поколінь

Люди завжди намагалися додати гармонійності власному життєвому простору. З цією метою вони прикрашали оселю, побутові речі, знаряддя праці, оздоблювали одяг. Так виникли різні види народного мистецтва, що існує та розвивається протягом століть. У кожному регіоні воно має свої особливості, котрі з часом змінюються, але в межах того виду мистецтва, що сформувалося саме в цій місцевості.

Історія петриківського декоративного розпису, що вже давно став візитною карткою Дніпропетровської області, та й усієї України, не така вже й давня. Його витоки можна знайти в мистецькій культурі Запорізької Січі, де рослинні орнаменти часто-густо прикрашали побутові предмети та зброю.

У Петриківці, що на Придніпров'ї, така традиція набула нового змісту, значення та художньої якості. Таке неповторне життєствердне мистецтво виникло в цьому селі завдяки його географічному розташуванню, природним особливостям, різновидам та різнобарв’ю рослинного світу.

Краєвиди села Петриківка

Одна з особливостей мистецтва полягає в тому, що спочатку в цій галузі творили самі жінки, які витончено сприймають природну красу квітів та рослин, а потім відтворюють її на стінах власних осель. Тих жінок називали «малювальницями». Вірогідно, саме вони винайшли основні елементи розпису, що використовуються майстрами сьогодення.

Найпопулярніший тодішній елемент – «цибулька», тому невипадково, що саме вона і стала символом Петриківки. Ті ж майстрині винайшли форми фризу й килимка, що утворюються зі стилізованих зображень реальних і фантастичних птахів та квітів. Петриківські майстри розпису, не скуті сталими канонами, мають власний неповторний творчий почерк, свої улюблені мотиви, кольорові вподобання та композиційні прийоми.

Емблема петриківського роспису

Спочатку декоративний розпис використовували виключно для декору стін та печей у хатах. На жаль, донині давні взірці тогочасного розпису не дійшли, адже кожні три-п’ять років декор стін поновлювався. З часом хатній розпис зі стін перейшов на папір, залишаючись за стилістикою настінним. Тоді з’явилися «мальовки», якими на кшталт сучасних шпалер прикрашали інтер’єр оселі. Згодом настінний розпис еволюціонував у самостійні станкові форми.

Перші зразки настінного розпису нам відомі за копіями фрагментів, що в 1911 та 1913 роках для катеринославського музею зробила санкт-петербурзька художниця Є. Евенбах на замовлення історика й етнографа Д. Яворницького. Імена авторів цих розписів, на жаль, не дійшли донині, бо його аутентичні взірці не збереглися.

Петриківський розпис. Інтер’єр хати. Фото Пікуш А.А.

З числа майстрів, які були у витоків петриківського декоративного мистецтва, нам відомі імена Тетяни Пати (1884–1976), Ярини Пилипенко (1893–1979), Надії Білокінь (1894–1981). Початок їхньої творчої діяльності припадає на першу чверть ХХ століття. Працюючи одночасно й майже поруч, кожна з них знайшла свої композиційні та кольорові рішення в зображенні улюблених мотивів.

У творах Т. Я. Пати нерідко можна побачити поєднання фантастичних птахів та реальних квітів, зображення кущів або дерева життя. Я. У. Пилипенко частіше використовує композиційні форми «букету», що тяжіють до монументальності настінного розпису. Аркушам Н. І. Білоконь більш притаманна форма «килимка», до композиції якого майстриня вводить фігури людей та сюжетні мотиви (найчастіше – «весільний потяг»), що споріднює їх із народною картиною.

Тогочасні майстри працювали вже не фарбами рослинного походження, якими користувалися невідомі нам майстри давнього стінопису, а сумішами анілінових фарбників із яйцем. Але при цьому використовували в роботі традиційні «кошачки» (пензлики з кошачої шерсті).

Пата Тетяна Якимівна (1884 – 1976). Павичі. 1949. Папір, темпера
З колекції Дніпропетровського художнього музею. Фото Шпак О.О.

Пилипенко Ярина Улянівна (1893-1979). Декоративне панно «Вазон». 1960. Папір, темпера
З колекції Дніпропетровського художнього музею. Фото Золотарьов В.І.

Білоконь Надія Аврамівна (1894 – 1981). Весільний поїзд. 1979. Папір, темпера
Фото Золотарьов В.І.

Ці три видатні майстрині першими з петриківців були учасницями Всесоюзних художніх виставок і залучалися до оздоблення інтер’єрів офіційних громадських споруд. Їхні творчі досягнення неодноразово відзначалися державними нагородами, вищою з яких – званням «Заслужений майстер народної творчості УРСР» – була відзначена в 1936 році Тетяна Якимівна Пата – засновниця школи декоративного малювання в Петриківці, що за роки свого існування, з 1936-го по 1941-й, підготувала майстрів розпису, відомих усьому світові.

Серед випускників школи, учнів Тетяни Пати, найбільш визначними стали Заслужені майстри народної творчості України Федір Савич Панко (1924–2007) та Василь Іванович Соколенко (1922 р. н.), з іменами яких пов’язаний новий етап в історії та розвитку цього унікального мистецького явища. Петриківський розпис, що вважався суто народним мистецтвом, набуває професійних ознак і стає промислом. Федір Панко організував та очолив фабрику «Дружба», де працював і Василь Соколенко. Ці майстри змогли об’єднати навколо підприємства молоді творчі сили Петриківки.

Нинішній час вимагав нових творчих рішень із сучасними технічними можливостями. З метою популяризації народного мистецтва при виготовленні сувенірної продукції та побутових речей з дерева, металу, пластмаси стали широко використовувати елементи розпису. Сталі композиційні та кольорові рішення, що були притаманні настінному та паперовому розпису, не могли органічно поєднуватися з новими формами та основою й вимагали інших художніх рішень. Так з’явилися нові композиційні прийоми розпису, що органічно поєднувалися з формами шкатулок, ваз, таць, тарелів. Звичне для стінопису та паперу біле тло в сувенірних петриківських виробах набуває чорного або зеленого кольору.

Діяльність фабрики «Дружба» сприяла розвитку промислу, але не давала широких можливостей і творчої свободи для подальшого розвитку народного мистецтва. Федір Панко і Василь Соколенко, як справжні митці та творчі особистості, повернулися до станкових форм розпису. Кожен із них відкрив власну неповторну творчу манеру.

Аркуш у Федора Панка завжди щільно заповнений крупними формами та насиченими кольорами. Для створення завершеної композиції Федору Савичу достатньо знайти та розробити один-два лаконічні елементи. Але майстер не обмежувався зображенням лише рослинного світу. Вивчаючи українське народне мистецтво, він у свої декоративні рослинні композиції вкраплював елементи народної картини. Твори Федора Панка нерідко присвячуються видатним особистостям, портрети яких він оточував квітами. Розписи майстра завжди вагомі, монументальні за образним рішенням. Такі ж принципи композиційної побудови притаманні і його підлаковому розпису дерев’яних ваз, таць, тарелів тощо.

Панко Федір Савич (1924 – 2008). Панно «Білий танець». 1976. ДСП, темпера
Фото Золотарьов В.І.

Своєрідні і твори Василя Соколенка. Вони завжди мають чітке, майже каліграфічне, гармонійне поєднання великих і дрібних деталей, декоративних кольорових плям квітів і витончених, тендітних ліній стеблин. У свої розписи В. І. Соколенко вкраплює елементи, що стали ознакою його часу. Електрична лампочка, космічні кораблі під рукою художника перетворюються в декоративні композиційні елементи розпису, органічно поєднуючись із традиційними квітами й листям.

Соколенко Василь Іванович (1922 р.н.). Птах. 1975. Папір, темпера
З колекції Дніпропетровського художнього музеюю Фото Золотарьов В.І.

Працюючи на фабриці «Дружба» й в експериментальному цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату, Федір Панко й Василь Соколенко, виховали багатьох майстрів наступного покоління, цілі династії – продовжувачів мистецтва петриківського декоративного розпису. Серед них – Валентина і Віталій Панки, сестри Стативи (Лідія Булавін, Валентина Дека, Марія Яненко, Наталія Статива), Андрій та Марія Пікуші, Уляна й Тетяна Скляр. Майже всі вони здобули освіту в Дніпропетровському художньому училищі. У роботах цих майстрів поєдналися художня професійність з народним образним мисленням. Але кожен автор має свої улюблені мотиви й індивідуальні композиційні прийоми. Один малює квіти, другий – птахів, третій – уводить у композицію жанрові сцени.

Валентина й Віталій Панки з дитинства були знайомі з творчими пошуками батька Федора Савича, але у власних роботах вони демонструють самостійність і зрілість творчого мислення. Їхні композиції, крім суто декоративного рішення, набувають розповідного та філософського характеру.

Головними героями творів сестер Статив, як правило, є фантастичні птахи. Їхні роботи завжди вражають майже ювелірною лінійною та кольоровою деталізацією, справляючи при цьому дуже цілісне враження.

Статива Марія Іллівна (1962 р. н.). Блакитний птах. 1983. Папір, темпера
Фото Золотарьов В.І.

Шишацька Марія Тихонівна (1921 – 1996). Декоративне панно. 1976. Папір, темпера
Фото Шпак О.О.

Значний внесок у розвиток сучасного петриківського розпису робить Народний художник України Андрій Пікуш, який очолює Центр народного мистецтва «Петриківка». Своїм мистецтвом він намагається не лише демонструвати ремісницькі навички, а й відродити творчий підхід до цього самобутнього явища народної творчості, пізнання краси світу, передачі почуттів. Саме тому у творах майстра ми нерідко помічаємо творчі елементи легендарної майстрині Тетяни Пати («дерево життя», «бігунець» тощо), що з давніх-давен завжди мали певне, часто символічне, сакральне значення. Завдяки їх використанню декоративні твори набувають філософського значення.

Пікуш Андрій Андрійович (1950 р.н.). Декоративне панно «Полудень». 1983. Папір, темпера
З колекції Дніпропетровського художнього музею. Фото Золотарьов В.І.

Пікуш Андрій Андрійович (1950 р.н.)
Вироби з скла, розпис
З колекції Дніпропетровського
художнього музею
Фото Ярошенко О.

Пікуш Андрій Андрійович (1950 р.н.)
Набір «Галушниця». 1976
Дерево, підлаковий розпис
З колекції Дніпропетровського
художнього музею
Фото — Ярошенко О.

Ці ж споконвічні традиції продовжує ціла плеяда сучасних майстрів народного мистецтва, серед яких – Заслужений майстер народної творчості України Наталка Рибак; Заслужений майстер народної творчості України Людмила Горбуля, автор сучасної емблеми Петриківки; Валентина Міленко, Ніна Турчін, Галина Назаренко – учні Ф. С. Панка.

Наразі петриківське народне мистецтво набуло такої популярності, що його шанувальники самі почали займатися розписом. Але мало засвоїти технічні засоби та ремісницькі навички. Думати й відчувати, образно мислити, як петриківські майстри, зможе далеко не кожний.

З початком XXІ століття починається новий етап у розвитку цього самобутнього мистецтва на Дніпропетровщині. У Дніпропетровському театрально-художньому коледжі відкрито відділення петриківського розпису, що очолює Заслужений майстер народної творчості Тетяна Гарькава. Випускники навчального закладу, які знають теорію та набули практичних навичок, уже можуть зробити особистий внесок у розвиток та популяризацію петриківського розпису на сучасному етапі.

Гарькава Тетяна Анатоліївна (1963 р.н.) Декоративне панно «Осінь». 1983. Папір, темпера
З колекції Дніпропетровського художнього музею. Фото Золотарьов В.І.

Твори петриківських майстрів уже давно стали об’єктом для колекціонування та вивчення. Найбільші колекції зібрали Дніпропетровський національний історичний музей, Дніпропетровський художній музей, Національний музей українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Російський етнографічний музей (м. Санкт-Петербург, РФ). Вивчаючи ці музейні добірки, можна зробити висновок, що розпис не є застиглим явищем, він живе й розвивається. Цим унікальним народним мистецтвом займаються цілими родинами, династіями, а основи розпису передаються у спадок. Кожне нове покоління майстрів, спираючись на досвід минулих часів, привносять щось нове.

Сучасні вироби декоративного петриківського розпису. Фото Пікуш А.А.

З творами петриківських митців світ уже давно знайомий. Майстри ще у другій половині ХХ століття побували в багатьох країнах світу, але останнім часом географія експонування виставок значно поширилася, а їх кількість суттєво збільшилася. Завдяки такій активній популяризації Петриківка стала широковідомою, а її народне мистецтво було визнано світом.

Виставка у штаб-квартирі UNESCO. 2013 р.

Володимир Кулічихін,
мистецтвознавець, провідний науковий співробітник
Дніпропетровського художнього музею

Сергій Несмачний,
мистецтвознавець, заступник директора
Дніпропетровського художнього музею з наукової роботи