Козацькі пісні Дніпропетровщини

Висловлюємо щиру вдячність Анастасії Любимовій —

викладачці кафедри «Історія та теорія музики» Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки, яка любязно надала на сайт «Казки Принцеси Квіточки» цікаву та надзвичайно корисну інформацію про козацькі пісні Дніпропетровщини, які з часів козацтва і донині є символом нескореного духу і національної гордості кожного свідомого українця.

29 листопада 2016 року козацькі пісні Дніпропетровщини внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

«Знать, од Бога і голос той, і ті слова...» (Тарас Шевченко)

З давніх-давен люди, обираючи місце для зведення житла, розводу скотарства, розвитку сільського господарства, прагнули оселятися на благодатних землях. Безпечність місця, можливість дати відсіч ворогу й захистити родину та майно – важливі критерії, що спонукали вибрати саме таку територію.

Українські землі цілком задовольняли потреби наших предків-слов’ян, тому перші поселення тут з’явилися в епоху верхнього палеоліту (бл. 250 тис. років до н. е.). Однак не вся територія сучасної України була заселена одразу, незважаючи на родючість земель і теплий або помірний вологий клімат. Прабатьківщиною східних слов’ян стали Наддніпрянщина, Полісся, Галичина та Прикарпаття.

Величезна територія, що отримала назву Дике поле, тривалий час не заселялася. На це вплинули різні обставини, та найголовнішим чинником стало прокладання шляху дикими руйнівниками до Європи. За різних часів на величезних степових територіях кочували хазари, печеніги, половці, монголи. Лише наприкінці ХV ст. тут утворилося військове побратимство (черкеси, запорожці, або козаки, що в перекладі з тюркської мови означає «вільні люди»), яке могло протистояти войовничим народам.

Оселялись козаки спершу на Київщині та Черкащині, а згодом – на малозаселених і незаселених територіях степової України.

Неозорі степи козацькі

Дніпропетровська область повноправно вважає свою землю колискою українського козацтва, адже п’ять із восьми запорізьких січей розташовувалися на цій території. Саме тут, на острові Томаківка, була започаткована перша Січ.

За спогадами колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії М. Коржа, «земля запорізька простиралась по обидва боки Дніпра, межувала з південного заходу вгору по Дніпру від річки Буг по річку Случ, суміжно з польським кордоном, а вниз по Дніпру сягала великого лиману, де нині Херсон і Миколаїв; з північно-східного боку теж угору по Дніпру простягалась вона до річки Орелі, яка впадає у Дніпро біля містечка Китайгорода; за Ореллю починався кордон гетьманський, а вниз вона розлягалася по річку Конку навпроти колишньої Січі й межувала із теренами донських козаков та кримських ногайців».

Зародившись у ХV ст. і донині, козацтво залишається символом цілеспрямованого прояву національної гідності та релігійної свідомості в боротьбі за незалежність та державність країни. Козаки були активними учасниками й організаторами важливих суспільно-історичних подій, де проявляли хоробру волю, рішучість, відвагу, віру в побратимство.

Відео. Пісня «Ой розвивайся та зеленій дубе»

Доба козацтва завжди вражала яскравістю подій і привертала увагу численних дослідників. Серед них особливо вирізняється діяльність українського історика, археолога, етнографа, фольклориста Дмитра Івановича Яворницького.

Також варто згадати І. Крип’якевича, Ю. Мицика, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича, В. Смолій, фольклористів Г. Залюбовського, Я. Новицького, І. Манжури М. Маркевича, О. Дея; серед регіональних дослідників – фахівців НДЛ українського фольклору, народного говору та літератури Нижньої Наддніпрянщини Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та музикознавців лабораторії фольклору та етнографії Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки.

Дослідники українського козацтва високо оцінювали різні прояви козацького життя: організацію військово-політичного устрою того періоду, побут, поведінку, ставлення до життя, художнє та музичне мистецтво.

Відео-доповідь. Анастасія Любимова. Козацькі пісні - частина нематеріальної спадщини людства.

Донині козацтво не збереглося, та нам, нащадкам козаків, багато чого залишилось у спадок від тієї епохи. Серед головних надбань, якими може пишатися наш народ, є козацькі пісні, сюжети яких природньо увібрали в себе історичні реалії тієї доби.

Спираючись на історичні факти та явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинська неволя, полон), козацькі пісні відтворюють ліричний образ козака – типового представника Запорізької Січі, його внутрішній духовний світ, думки та почуття, викликані різними обставинами неспокійного козацького життя.

Відео. Пісня «Ой з-за гори та ще й з-за Ліману»

Тематика, функція та стиль козацьких пісень становлять гармонійну цілісність, що виокремлює ці твори в неповторний жанр, самостійний підрозділ української пісенної творчості. Вони об’єднують значну кількість фольклорних творів соціально-побутової тематики про життя й походи, нелегку долю та побут українського козацтва в умовах національно-визвольної боротьби України. Козацькі пісні несуть багатий ідейний зміст, переповнені емоціями, високохудожні.

Що стосується музичної мови козацьких пісень, то вона протяжна, широко-мелодійна, уповільнена, має неквапливий темп, одноголосний заспів та багатоголосне продовження. Саме такі ознаки є типовими для народного співу степової етнографічної зони, частиною якої є Дніпропетровщина.

Відео. Пісня «Ой за гір, з-за гір»

Оскільки народна музична культура, як і взагалі фольклор, явище не писемне, а усне, і передається воно від покоління до покоління, то й пісні козацької доби пройшли саме такий шлях збереження, тобто передавалися від старших до молодших.

Проаналізувавши зміст цих творів, ми можемо припустити, що раніше їх виконували чоловіки, але по зникненню козацтва й до сьогодні берегинями пісень є жінки переважно похилого віку (55 – 95 років), які завдяки своїй пристрасній любові до народного музичного мистецтва зберегли цей нематеріальний скарб донині.

Козацькі пісні — любов на все життя

В експедиціях з пошуку народних пісень, у тому числі й козацьких, співробітникам лабораторії фольклору та етнографії Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки сумісно з фахівцями науково-дослідної лабораторії українського фольклору, народного говору та літератури Нижньої Наддніпрянщини Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та представниками обласної ради вдалося виявити місця, де побутували козацькі пісні.

Це ансамблі «Криниця» (м. Підгороднє), «Першоцвіт» (с. Кочережки Павлоградського району), «Богуславочка» (м. Богуслав Павлоградського району), основу репертуару яких становлять саме козацькі пісні. Згодом цей перелік поповнився колективами «Знахідка» (м. Жовті Води»), «Берегиня» (с. Кисличувате Томаківського району), «Берестяночка» (с. Маломихайлівка Покровського району), «Степовичка» (с. Преображенка Межівського району), а також гуртами, що збираються при нагоді, та сольними виконавцями з різних районів Дніпропетровщини.

У пошуках козацьких пісень

На жаль, носії козацьких пісень уже в поважному віці, а ці твори молодшому поколінню майже не передаються. Тому умови, за яких існує жанр, вразливі.Важливою подією для регіону, а також для всієї України, що підштовхнула до роботи по збереженню козацької пісні, стало рішення міжнародної ради UNESKO від 29 листопада 2016 року включити у Список Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО жанр козацької пісні та його сучасні носії (три автентичні фольклорні ансамблі «Криниця» (м. Підгороднє), «Першоцвіт» (с. Кочережки Павлоградського району), «Богуславочка» (м. Богуслав Павлоградського району) як такий, що потребує термінової охорони та підтримки.

Cучасні носії козацьких пісень

Передусім, щоб не втратити безцінний скарб, пісні зафіксували нотами; створили аудіо- та відео- реєстри експедиційних записів. Видали презентаційну збірку «Козацькі пісні Дніпропетровщини», а також її англійський варіант «Cossack Songs of the Dnipropetrovsk Region». Наразі вона поширена не лише в Україні, а й у країнах Європи.

Активно розповсюджуються адаптивні варіанти цих творів для виконання дітьми. Проводяться майстер-класи для викладачів музичного мистецтва з розучування та виконання народної пісні.

Були започатковані щорічні фестивалі козацької пісні в м. Кривий Ріг, с. Богуслав, м. Запоріжжя та ін. Поряд із колективами-носіями елементу виникають колективи-супутники – «Любава» та «Криниченька», а також колективи-реконструктори – «Дивень», «Володар». Вони самостійно, або разом із носіями, презентують козацьку пісню на європейських та всесвітніх фестивалях в автентичному (незміненому) вигляді. Також козацькі пісні впроваджуються в загальноосвітній процес.

Відео. Фрагмент майстер-класу с. Кочережкі

І все ж таки залишається питання: чому саме наразі козацькі пісні викликають стільки інтересу? Справа в тому, що суспільна значущість жанру, пов’язаного з історією, зумовлює їх періодично відроджуватися, «регенерувати».

Наприклад, якщо фольклорні твори притаманні певному побутовому явищу, то вони можуть стертися в народній пам’яті зі зникненням самого явища. Історичні ж пісні, навпаки, завдяки суспільній вазі, мають властивість відроджуватися, особливо якщо їх ідеї та образи співзвучні з конкретними обставинами.

Так сталося і з козацькими піснями. Після зникнення самого явища – козацтва, побутування пісень, притаманних цьому періоду, почало вповільнювати свій розвиток і врешті-решт перейшло у «законсервовану» форму, тобто пасивну.

Але з активізацією патріотичного народного руху знову ставало живою традицією, побутуючи в суспільстві. Причому пісні могли змінювати текст, однак залишати мелодію; оновлювати мелодію відповідно до нових, сучасних обставин тощо.

Дещо подібне можна спостерігати зараз. Хоча умови, за яких відбувається відродження, дуже складні й потребують «механічного» втручання, ми бачимо, що козацька пісня дедалі знаходить усе більше прихильників, розширює свої географічні обрії та, сподіваємося, існуватиме ще не одне століття.

Збережемо безцінний дар предків разом

29 листопада 2016 року жанр козацької пісні та його сучасні носії (три автентичні фольклорні ансамблі «Криниця» (м. Підгороднє), «Першоцвіт» (с. Кочережки Павлоградського району), «Богуславочка» (м. Богуслав Павлоградського району) Дніпропетровщини внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Анастасія Любимова,
викладачка кафедри «Історія та теорія музики»
Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки