Запорізька область

Бердянський район

Місто Бердянськ, про яке мова йтиме спочатку, – центр курортного району мальовничої Запорізької області, що розмістився на берегах Азовського моря і поєднав у собі прекрасну інфраструктуру та чудові природні ресурси, котрі так і ваблять сюди туристів.

Тут можна не лише гарно відпочивати, насолоджуватися сонцем і морем, а й відвідувати унікальні куточки південних степів України, де жили древні скіфи, відвідувати музеї та пам’ятки.

У 1827 році на березі Бердянської затоки розпочалося будівництво пристані. Саме цей рік і вважається роком заснування Бердянська.

1 липня 1830 року відбулося урочисте відкриття порту, навколо якого швидко розросталося селище, і вже в 1841-му він отримав права і привілеї міста та офіційно став називатися Бердянськом.

Наступного року місто вважалося центром Бердянського повіту, утвореного на землях Дніпровського й Мелітопольського повітів Таврійської губернії.

Заборонялося споруджувати будинки, вищі за двоповерхові. Окрасою Бердянська були чудові споруди: Зимовий театр, міська управа (ратуша), готель «Брістоль» (нині Будинок культури заводу «Південгідромаш»), чоловіча класична гімназія (нині – головний корпус педагогічного інституту), Вознесенський собор, Лютеранська церква тощо.

Місто славиться музеями, адже їх у Бердянську аж 5. Тому любителям музейної справи варто сюди завітати. У Бердянському краєзнавчому музеї (пр. Перемоги, 14) можна дізнатися про видатних бердянців, історію та природу Приазов’я, а також побачити інтер’єри традиційних сільських хат ХІХ ст.

Легендарній родині Шмідтів присвячений меморіальний будинок-музей П. П. Шмідта (вул. Шмідта, 8).

Майже на самій набережній розташувався невеликий музей «Подвиг» (вул. Свердлова, 10).

Зануритися у світ образотворчого мистецтва і малої пластики краще за все в художньому музеї ім. І. Бродського (вул. Маркса, 29).

Є в Бердянську й архітектурні перлини. Одна з найдавніших споруд міста й сьогодні радує око і, більше того, приносить велику користь усім тим, «хто в морі».

Це – 23-хметровий Бердянський маяк, восьмикутну башту з червоною смугою посередині якого звели ще в 1837 році. У 1883-му він був одним із перших електричних маяків тодішньої Росії.

Бердянська коса – це перлина міста, що омивається з обох сторін морем та нагадує величезне зігнуте вудилище довжиною 20 км. Із заходу – відкрите море та пляжі, зі сходу – інший світ: мілководдя, очерети й острови, солоні озера.

Унікальність Бердянської коси полягає ще й у дивовижному поєднанні цивілізації з первозданною природою. Останнім часом тут будуються нові сучасні готелі та реконструюються старі бази відпочинку.

А на землях де брерігся первозданний природній ландшафт розкинулися заповідники - один з них «Оголовок бердянської коси»

У той же час в оголовку коси зберігся первозданний природний ландшафт, де функціонує заповідник. Рослинний світ коси налічує більше 300-т видів рослин.

І, звичайно, коса – це володіння птахів: чайок, куликів, качок, чапель. Азовське море – ідеальне місце для сімейного відпочинку. І найкращий куточок на узбережжі – це Бердянськ.

Любителям активного відпочинку можна відвідати аквапарк «Мис доброї Надії» – один із найбільших парків водних забав у країні, споруджений у стилі старовинного замку.

На площі понад 3000 квадратних метрів знаходяться безліч різноманітних водних атракціонів, серед яких – швидкісні спуски, водний футбол і навіть аерохокей, близько 30-и гірок.

Плюс три басейни з морською водою, в одному з яких – три вбудовані джакузі. Окрема дитяча зона, понад 3500 шезлонгів і сонцезахисних парасольок.

Є в Бердянську прекрасні пам’ятки духовної спадщини, одна з яких – Собор Різдва Христового, котрий необхідно відвідати гостям міста. Цей невеликий храм з'явився ще в 1895-му.

У 1912–1913 рр. споруджено нову будівлю собору, що дивом уціліла за радянської влади. На жаль, святиня дуже занедбана: фактично збереглися лише деякі стіни. Із 1986-го по 2012-й рік храм реставрували й заново освятили в лютому того ж року.

Свято-Нікольський храм (він же Святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця) заввишки 43 метри – найбільший у регіоні. Будувався з 2005-го по 2013-й рік.

Римо-католицький костел Пресвятої Діви Марії зведений у 2009 році за ініціативою і на кошти католиків Бердянська. У ХІХ столітті, до речі, у місті вже була католицька церква.

Зруйнували її в 30-ті роки наступного століття. Зараз у костелі відбуваються концерти органної музики, де можна послухати шедеври світової класики.

Ще одне місце, що заспокоює душу, – Кірха Христа Спасителя. Лютеранський храм, збудований у 1901–1903 рр. і закритий у ті ж похмурі 30-ті.

У 2007-му його повернули лютеранській громаді. Після тривалої реконструкції кірха, нарешті, відкрила двері для парафіян і гостей.

Статус однієї з найбільш неординарних споруд Бердянська сміливо можна надати Караїмськфій кенасі, спорудженій завдяки пожертвам (приблизно у 25 000 рублів) близько 1899 року на місці, де знаходилася її попередниця.

У 20-ті роки ХХ століття її закрили, а через десятиліття будівлю передали спортивному товариству «Спартак». Так, як лютеранам, караїмам не пощастило: кенасу їм досі не повернули.

У місті Бердянську знаходиться один із найбільших у Європі хронометр, що з'явився у 2001 році завдяки ідеї місцевого жителя Віктора Закарлюки.

Бетонний циферблат із мармуровими плитками діаметром 6 метрів, довжина стрілки – 3 метри 30 сантиметрів, висота – 2 метри 60 сантиметрів.

Годинники засвідчують справжній місцевий сонячний час, що відповідає географічному меридіану місцевості.

Чудовою історичною будівлею в курортному місті є будинок Єзрубільського, споруджений у стилі ренесансу купцем Аврумом Єзрубільським із початком 1900-х років.

Після революції тут розміщувалися Перша бердянська рада робітничо-солдатських і селянських депутатів, санаторій військових льотчиків, військовий шпиталь.

У 1955-му в колишній будинок Єзрубільського заселилися молоді таланти, що музичать тут і досі.

Окреме місце в путівнику будь-якого туриста, який відвідує місто Бердянськ, займають тутешні пам’ятники, оповити прекрасними місцевими легендами. Це – чудові місця для проведення часу.

У Бердянську – кілька десятків скульптур. Є тут як звичайні пам'ятники (льотчиці Поліні Осипенко) і меморіальні комплекси (загиблим під час війни), так і забавні скульптури (крісло бажань, що, за чутками, сприяє здійсненню мрій;

пам'ятники – Бичку-годувальнику, який урятував городян у голодний воєнний час; Жабі (тій самій, що «давить»): Комару-дзвінцю – корисній комасі, адже завдяки його личинкам відновлюються місцеві лікувальні грязі; дачникам, які стоять у тій самій «збиральній» позі; сантехніку, який виліз із люка й очікує цигарку (існує прикмета, що якщо дати йому бажане, вдома не буде проблем із сантехнікою)), завдяки яким місто неофіційно називали «пам'ятно-гуморною» столицею України.

Для любителів недоторканої природи в Бердянському районі є урочище Солодкий лиман – чудове унікальне місце, що знаходиться в правобережній заплавній частині річки Берда, що впадає в Азовське море. Світ й екологія тут особливі.

Поруч розташовуються лікувальні грязі, наповнені хлоридом натрію і великою кількістю сульфатів. Вода від такого вмісту речовин дещо сірувата.

На території Солодкого лиману завдяки археологічним розкопкам були виявлені стоянки давніх поселень. Залишки жител, наконечники стріл, глиняний посуд, гарпуни для ловлі риби – усе це вказує на епоху неоліту – ІІІ тисячоліття до нашої ери.

Із 1972 року урочище Солодкий лиман оголошено пам`ятником природи. Його площа становить 25 гектарів. Територія наповнена прісними й солонуватими озерами, багатою рослинністю, безліччю різноманітних звірів.

Свою назву урочище отримало завдяки тому, що в деяких озерах вода в більшості прісна. Її солоність у лиманах становить від 4 до 6 г / л. Саме тут, на Бердянській косі й довкола, у літній сезон місто та його околиці перетворюються на галасливий курорт із численними відвідувачами й туристами.

Окрім міста Бердянськ, можна також побачити й інші місця району. Любителі історії оцінять Петрівську фортецю в селі Новопетрівка, споруджену в 1770 році, – одну з 7-и фортець, що становили Дніпровську оборонну лінію. «Фортеця Святого Петра» – її офіційна морська батальйонна назва.

Петровську фортецю спорудили за указом Катерини II. Аж до 1783 року Дніпровська лінія оборони служила кордоном із Кримським ханством. Цікавим є той факт, що при створенні Петровської фортеці вперше у світі використовували капонірний фронт, що дозволяв стріляти в противника з двох протилежних сторін.

Твердиня являла чотири замкнуті укріплення, що служили її основою. У стінах знаходилися бійниці для ведення вогню по ворогу. Зсередини фортецю оточував високий земляний вал, також був глибокий рів, заповнений водою.

Зведенням твердині, що тривала до 1776 року, керував А. Ригельман. Тоді на території вже знаходилися збудовані церква, казарми, лазарет, інженерний будинок, цегельний завод тощо.

Крім цього, на березі спорудили пристань – зручний транзитний пункт. Тут знаходився причал завдовжки 25 м, пошта й митний пункт. У 1832 році фортецю віддали козачому війську, що влаштувалося на цій території і вело господарство. Так і з`явилися села Новопетрівка і Старопетрівка.

У 1855 році твердиня ще раз зіграла свою головну роль у Кримській війні. Коли англо-французькі війська почали обстрілювати її з боку моря, а потім висадили солдатів, козаки відбили напад, за що пізніше отримали нагороди.

Біля фортеці з`явилося місто Ново-Ногайськ – попередник Бердянська. Помітним став приріст населення. Коли Азовське козацтво скасували, твердиня занепала й почала руйнуватися. До сьгогодні збереглися лише земляні вали.

Більмацький район

На сході Запорізької області розташований колоритний і багатий на природні та культурні пам’ятки Більмацький район. У не менше колоритному селі Гусарка відкрили Краєзнавчий музей.

Свою унікальну назву село отримало у зв’язку з тим, що з початком XIX століття на цьому місці довго стояв гусарський полк. Незвичайний і побут села, де більшість населення – нащадки переселенців із Білорусі та Польщі, які принесли свою культуру на українські землі.

Урочисте відкриття музею, що відбулося на громадських засадах, сталося в 1965 році. Усі експонати збиралися спільними зусиллями небайдужих мешканців села. У 1975 році на базі музею започаткували філію Запорізького обласного краєзнавчого музею.

А 3 лютого 1992 року його передали відомству Більмацького районного відділу культури, і він отримав статус районного краєзнавчого. Ідейним натхненником створення музею був учитель історії місцевої школи Микола Якович Гудина.

Саме тому закладу і присвоєно його ім’я. Для зібраних експонатів навіть довелося будувати окреме приміщення. Музей вийшов двоповерховим, на вісім просторих залів, де можна ознайомитися з історією краю від кам’яного віку до сучасності.

Є два зали, де виставлено експонати тваринного й рослинного світу. Також нерідко влаштовуються виставки народних умільців: килими, вироби з лози та глини.

У с. Ланцево розташований пагорб Більмак-Могила – одна з височин серед запорізьких степів. Тутешнє населення завжди називало такі кургани могилами.

З тюркського «Більмак» перекладається як «головна висота». І дійсно, це найвища точка Запорізької області та Приазовської височини – 324 м над рівнем моря.

Сам курган заввишки 9 м. Навколо Більмака є ще 16 менших пагорбів. Знаходиться могила у верхів’ях річки Більманки на околиці села Трудове. Схили Більмак-Могили покриті степовою рослинністю – ковиль, типчак, різнотрав’я.

Незважаючи на статус пам’ятника геології і археології, могилі загрожує знищення через те, що тут ведуться розробки граніту, якому більше двох мільйонів років. За інформацією Запорізького обласного краєзнавчого музею, ще у 2004 році два з менших курганів вже були знищені, а два інших учені змогли дослідити.

У результаті виявили предмети декількох доісторичних культур – бабинської, зрубної і сабатинської, що стосуються періоду XVII–XII століть до нової ери.

В одному з курганів знайшли поховання кіммерійської культури – більш давньої, ніж скіфська.

Василівський район

Василівський район Запорізької області з прекрасною природою, чудовою історією й архітектурою – один із тих, що приваблюють туристів, адже тут збереглося достатньо пам’яток, котрі варто побачити.

Насамперед потрібно вирушити до районного центру, де зібрано найцікавіше. У місті Василівка збереглася садиба Замок Попова, аналогів якої не знайти в усьому регіоні. Це архітектурна пам'ятка, де функціонує історичний музей-заповідник.

Чотириповерховий палац за проєктом архітектора Олександра Агеєнка зводили впродовж 20-и років – із 1864-го до 1884-го. Згодом до нього прибудували три флігелі, оглядову вежу та стайні.

В оформленні поєдналося кілька стилів – бароко, романський і готика. Музей «Садиба Попова» є складовою музею-заповідника «Садиба поміщика періоду освоєння Дикого поля» і розміщений у західному флігелі.

Тут розташовано кілька тематичних виставок, що знайомлять з історією міста Василівки, замку та його власників. Місто Василівка завдячує своєю появою та назвою генералу російської армії за імператриці Катерини ІІ Василеві Степановичу Попову.

За вірну службу й хоробрість 1783 року, з імператорської ласки, йому подарували землі, серед яких була й територія сучасної Василівки. Генералові сподобалося місце, де величезні ліси ідеально підходили для полювання. Тому й вирішив спорудити тут маєток.

Однак замок спорудили лише за сто років уже його нащадки. 1894 року останнім його власником був Юрій Попов – мистецтвознавець і пристрасний колекціонер, який перетворив будівлю на центр культурного життя містечка.

Тому власний будинок став подібним музею з великою бібліотекою, багатою колекцією зброї та картин, зокрема полотен Рембрандта, Тиціана та Гойї. Окрім того, Юрій Попов улаштував у садибі симфонічний оркестр та етнографічний музей, де було представлено 15 етнографічних колекцій різних народів.

Дикі степи Запорізької області зберігають у собі чимало таємниць. Багато століть по тому ці землі слугували притулком для войовничих скіфів, більшість інформації про яких схожа на легенду, ніж факт.

Нещодавно в районі знайшли пам’ятки скіфських часів –Гайманову могилу – царське скіфське поховання.

У кургані археологи натрапили на погребіння двох чоловіків і двох жінок. За всіма ознаками, тут поховали знатних людей племені з кількома слугами. Також віднайшли бойового коня в багатих обладунках.

Хоча і цей курган постраждав від злодіїв, багато що залишилося недоторканим. Археологи зібрали всіляку бронзу, дерев`яне начиння, шкіряні черевики з золотими шкарпетками, скіфські прикраси.

Перлиною колекції стала срібна чаша з позолоченим орнаментом, де зображено парні сцени з життя знатних скіфів. На одному боці – двоє скіфів у шикарному одязі, які ведуть бесіду. Кожен – зі зброєю та іншими символами влади. Чаша – відмінний екземпляр скіфської епохи.

Національний природний парк «Великий Луг», що знаходиться в 15-и-18-и км від Запоріжжя, – унікальне творіння природи.

За стародавніх часів тут проживали скіфи. Перша їхня столиця розташовувалася на березі річки Конка, що паралельно з Дніпром протікає близько 200-т км, у результаті чого скіфи створили територію з найбагатшою рослинністю в Європі – величні плавні природного парку, площа яких становила близько 240 кв. км.

Це була дуже багата країна квітів і звірів, як її називали древні. У місці, де заплавна тераса Дніпра розширюється і досягає практично 20-и км, займаючи при цьому площу близько 80 тис. га, розташовувалися відомі в народі «Кінські плавні», або «Великий Луг».

Під час будівництва Каховського водосховища ця територія безслідно щезла. Збереглися тільки невеликі її залишки уздовж берегової лінії на новостворених островах, а також по балках, що простяглися вздовж берега Дніпра.

У лютому 2006 року відповідно до указу президента на цьому місці створили Національний парк, основою для відкриття якого стали ландшафтний парк «Панай», орнітологічний заказник «Великі і Малі Кучугури», а також ландшафтний заказник «Крутосхилими Каховського водосховища».

Наймальовничішого місця за національний природний парк «Великий Луг» важко віднайти по всій Україні. Воно стане улюбленим для будь-якого туриста, який хоч раз ступить на цю землю.

Великобілозерський район

Великобілозерський район Запорізької області, як і більшість у регіоні, славиться своїми пам’ятками. Тривалий час у придніпровському степу через спустошливі набіги кочівників татар постійних поселень не було, за винятком зрідка розкиданих зимівників запорізьких козаків.

Так заснували сучасний районний центр під назвою Велика Білозерка. Про те, що люди тут проживали ще в період бронзової доби та скіфського часу, свідчать археологічні розкопки курганів, що тягнуться попід Білозерською балкою.

Сьогодні навколо села знаходиться 13 курганів та 16 курганних могильників, до складу яких уходять 113 насипів. У курганах Цимбалка, Орел, Чмирева могила та інших віднайдені багаті скіфські поховання з керамікою, зброєю, золотими прикрасами VIII-VII століть до нашої ери, а також залишки поселень періоду Київської Русі.

Любителям археології та історичних знахідок потрібно відвідати так звану курганну групу «Цимбалові могили або Могила Цимбальська», що складається з 10-и курганів, та курганну групу «Чмирева могила».

Веселівський район

Веселівський район Запорізької області – також один із тих, що приваблює своїми природніми пам’ятками. У регіоні знаходяться два заповідних урочища, один із яких – ліс у заплаві колишньої річки Великий Утлюк, площа якого становить 15 гектарів, а інший –«Лісонасадження Яковенко» площею у 80 гектарів. Ландшафтний заказник Куліша – ще одна заповідна зона.

Вільнянський район

У Вільнянському районі Запорізької області є чудова балка Криничка – славна ботанічна пам’ятка природи, ландшафтний заказник – острів Таволжанін. Також діє загальнозоологічний заказник, балки, що мають стасус державних заказників, де збережено унікальність природи та різноманітність флори й фауни.

У східній частині села Дерезовка Запорізької області, на річці Вільнянка, біля самого краю дамби, знаходиться Вільнянський водоспад. Таку назву річка отримала від назви міста Вільнянськ, поблизу якого вона протікає і є притокою Самари, що впадає в Дніпро.

Висота штучного водоспаду становить 4,5 метри. Однак місцеві старожили стверджують, що за часів, коли водоспад був на 2,5 метри вищим, струмені води, що падали, були потужнішими. Його виникнення пов'язане зі спорудженням дамби, матеріалом для будівництва якої послужив натуральний камінь.

Тому штучний водоспад дуже складно відрізнити від природного. Трохи нижче, за течією річки, знаходиться ще один водоспад заввишки в 1 метр. А ще нижче можна побачити маленький висячий міст.

У невеликому віддаленні від дамби знаходиться кілька кар`єрів.

Перший музей у Вільнянську відкрили в 1971 році завдяки активній роботі жителів міста. Пізніше, 1995-го, на його базі почав діяти місцевий краєзнавчий музей, фонди якого зберігають близько 2000 об`єктів. Здебільшого там представлені предмети побуту, історії, документи й художні експонати.

Уся експозицію музею розподілено за 7-ма тематичними залами: перший –«Заселення», присвячений історії краю з моменту появи тут перших жителів і до ХІХ століття. Два зали приурочено до історії Жовтневої революції та Другої світової війни на території міста.

Тут представлено тогочасні документи, знаряддя праці та військову техніку.У «Сучасному залі» експонуються тимчасові виставки здебільшого місцевих художників. Також працюють виставки: «Відомі люди Вільнянська», «Місто на початку ХХ століття», «Історія міста в 1920–1930 роки».

Співробітники музею ведуть активну науково-популярну роботу: на базі колекції музею організовують різноманітні тематичні виставки, збирають матеріали про Вільнянськ для наукових видань, журналів та інтернет ресурсів.

Гуляйпільський район

Ще один район, котрий привабить своїм історичним минулим, ознайомить з епохою козацтва, надасть уявлення про культуру краю – Гуляйпільський. Його центром є славетне Гуляйполе – давнє місто, засноване ще в 1785 році.

Та найбільш відомим воно стало завдяки історичним подіям 1918–1921 рр., пов’язаним із революційною діяльністю легендарного ватажка селянського руху в Україні Нестора Івановича Махна.

Нестор – у перекладі «той, що повертається». Він завжди повертався з усіх своїх доріг у рідне Гуляйполе. Народжений у бідній родині, Нестор мріяв про заможне життя для всіх. Не маючи військової освіти, створив одну з найбільш боєздатних армій періоду громадянської війни.

У районному центрі Гуляйполе варто приділити увагу передусім бетонній скульптурі Нестора Махна, що прикрашає центральну частину міста. Командувач повстанської армією в гімнастерці й папасі присів на лавку з шаблею в руках, а в його очах – важка дума про долю та майбутнє власного народу. Копія цього пам`ятника, виконана з гіпсу, у 2008 році її встановили перед братовим будинком Нестора Махна в Гуляйполі, який зберігся до сьогодні.

Взагалі місто наповнене пам`ятниками та пам`ятними місцями, що нагадують про важкі події революції, боротьбу повстанської армії за власну незалежність.

На особливу увагу заслуговує розташований неподалік краєзнавчий музей, заснований у 1960 році за рішенням Гуляйпільської районної ради в історичній будівлі, де раніше знаходився банк «Товариство взаємного кредиту» – унікальна пам`ятка архітектури початку ХХ століття.

Експозиція музею присвячена історії Гуляйпільського краю з часів поселення тут первісних людей і до сьогодні. Більшість матеріалів експозиції присвячені Нестору Махну.

Усього фонд зберігає близько 17 тис. експонатів. Двір прикрашає пам`ятник тачанці, на якій воювали махновці.

Музей дуже популярний не тільки серед українських, а й німецьких, італійських, польських, іспанських туристів. Усього на рік тут буває коло 10 тис. відвідувачів. А ще їх приваблює безліч фестивалів, що проходять у Гуляйполі.

Привабливе місце в районі – історична споруда парового млина, що привертає увагу своєю нетиповою архітектурою.

Запорізький район

Запорізькій області надано статусу одного з численних магічних центрів України, оскільки вона багата на містичні об'єкти, одне з яких – святилище давньоруських божеств, розташоване в селі Григорівка, куди регулярно приїжджають знахарі й ведуньї, щоб набратися сил для нових звершень на магічному терені.

Їдуть сюди і звичайні люди, охочі «підзарядитися» або випробувати на собі міць святилища. Місце наповнене вирізаними з дерева статуями Сварога, Макошь, Даждьбога, Велеса і Перуна.

Автором ідеї та її виконавцем став Литвинов. У 2009 році невідомі підпалили скульптури. За деякий час усе було відновлено. Нові образи з`явилися в селi 2011 року. Сьогодні святилище цілком відновлено.

Наступним, не менш цікавим місцем для відвідування, сміливо можна назвати Садибу Миклашевського, розташовану в селі Біленьке.

Будівля, що чудово збереглася, мала приміщення, в одному з яких сьогодні знаходиться місцева сільська школа, а в іншому – храм Миколи Чудотворця. Маєток звели наприкінці ХІХ століття. Архітектором був Ф. Гаген, який запроєктував садибу в стилі неоренесансу й необароко.

У різні часи приміщення використовувалося для різних цілей. Село розвивалося та розширювалося. У ньому будували хати-мазанки, стіни яких оздоблювали орнаментами. Усередині хат – вишиті рушники, вибілені стіни. Коло будинків – вербові лавки.

У селі Ручаївка Запорізького району знаходиться будинок-музей німецьких колоністів, засновником якого вважають Віктора Діка – нащадка етнічних німців, які проживали тут ще до того, як розпочалася Друга світова війна.

У 1990-х роках Дік викупив будинок, що колися належав його родині, і вирішив відкрити в ньому музей.

Приміщення, де сьогодні розташовано музей, збудував у 1896 році Арнольд Петерс. Експозиція демонструє знаряддя праці, документи і предмети побуту, старовинні меблі, годинник німецьких поселенців і значну кількість черепиці.

На горищі розташована дієва коптильня. За попереднім замовленням, можливе відвідування дегустації, де представлено німецькі ковбаски й пиво власного виробництва, а також хліб і печену картоплю.

Є в районі й цікава споруда, що приваблює своєю незвичайною архітектурою. Це поселення менонітів Ніколайфельд, розташоване в селі Миколай-Поле.

У селі Мокра Москівка є прекрасна пам’ятка природи – мальовничий водоспад, облюбоване місце місцевих жителів і, звичайно ж, туристів.

Ще одна рекреаційна зона в районі, що вабить тисячі туристів, – озеро Панське, оповите таємницями, адже ніхто достовірно не знає, коли воно з`явилося. За всіх часів вважалося, що озеро має лікувальні властивості. Деякі історики стверджують, що в ХІХ столітті воно слугувало купальнею німецького графа.

Таємниця озера полягає в тому, що його живлять 25 підземних джерел. Температура води, що, за ствердженням місцевих жителів, може вилікувати будь-яку хворобу, круглорічно є сталою – 13 градусів.

А ще й вірили, що вода в озері може зміцнити й дух людини. Багато хто їде сюди, щоб на собі випробувати чудодійність Панського озера. Особливо приємно це робити спекотного літнього дня.

Ще Панське озеро вабить любителів містичних загадок. Колись у ньому втопилася селянська дівчина, яка не пережила нерозділеного кохання. І тепер, як стверджують місцеві жителі, її привид можна побачити на берегах озера.

Однією з відомих відвідувачок Панського озера була Катерина II. Цей факт теж приваблює чимало туристів. Хто б не хотів скупатися там, де купалася імператриця? Отже, і вам необхідно побачити це озеро на власні очі.

Є в районі захищені державою й могили-кургани. Найвідоміші – Курган Могила- Весела (село Лукашеве), Курган Могила-Наталіївка (село Наталівка), а також Курган Могила-Плісова (село Володимирівське).

Кам'янсько-Дніпровський район

Мальовничий район, що розмістився в західній частині Запорізької області приваблює своєю чарівною природою та неповторними краєвидами. Чого лише варте місцеве озеро, що красномовно називається Білозерським лиманом!

Місце оповите легендами, одна з яких – легенда про царівну Білозерку, де розповідається, що за давніх часів тут було християнське місто й володарювала в ньому князівна – красуня Білозерка. Хан Мамай забажав із нею одружитися й обступив місто своїм незчисленним військом.

Білозерка нібито погодилася, а вночі, коли хан бенкетував, утекла зі своїми воїнами на кораблях. Розлючений Мамай зруйнував місто вщент. Над Білозерським лиманом (до утворення Каховського водосховища його правильніше називали озером) дійсно стоять два городища – Кам’янське та Знам’янське, однак вони стосуються скіфського періоду.

Також необхідно звернути увагу й на той факт, що по всій території регіону розміщена значна кількість поховань таємничих скіфів, одне з яких – курган «Солоха», розташований на лівому березі Дніпра, неподалік від Нікополя Запорізької області в околиці села Велика Знам'янка.

Це відоме всьому світові місце поховання скіфських царів, де знайшли давню реліквію – скіфський гребінь. Місцеві жителі охрестили курган Солохою, і з цим ім'ям він увійшов у світову науку та здобув популярність серед любителів пам'яток старовини.

Курганний могильник, поблизу Великої Знам'янки, із початком ХХ століття нараховував 75 насипів. Під час його дослідження цінним виявили курган «Солоха» з двома великими похованнями.

У першому, розграбованому за давнини, учені знайшли золоті прикраси з одягу, золоту голку й чаші, що належали знатній жінці. Інше поховання було значно багатшим на цінні реліквії: золотий гребінь, що лежав біля узголів'я похованого тут царя, – відомий у світі витвір ювелірного мистецтва грецьких ремісників скіфської батальної тематики.

Нині ця знахідка є частиною колекції Петербурзького музею Ермітаж. Сьогодні курган – нічим не примітний пагорб, довкола якого селяни облаштували собі городи. Проте його історія та віднайдені тут цінні пам'ятки надають місцю загадковості.

Ще одна унікальна пам’ятка – невисокий курган Мамаєва Могила. За прийнятою в скіфську епоху градацією, висота кургану залежала від приналежності померлого до соціального прошарку.

Знайдені в могилах предмети побуту та прикраси також указують на те, що люди, яких поховали, за походженям були простими.

Дослідження археологів на Мамаєвому кургані виявили ще один цікавий факт: серед кількості похованих більшість становила жінки-воїни, які звалися амазонками. Підстава для таких висновків – розміри погребінь й віднайдені в них речі.

Із 1360 року на території дніпровського Великого Лугу перебував татаро-монгольський воєначальник Мамай, який, не маючи ханського титулу, шанувався як хан. Він правив тут Золотою Ордою 20 років, поки в смятенній ординській столиці на Волзі в місті Сарай-Берке один за іншим змінювалися титуловані татарські хани.

У ході розкопок на кургані були віднайдені залишки палацу, жител, мечеті, лазні, монети, прикраси, предмети побуту, що стосуються до того періоду.

У місті Енергодар знаходиться відносно новий парк Перемоги, створений на території водно-спортивної бази Запорізької атомної електростанції до 60-ї річниці від Дня Перемоги. Будівництво парку розпочалося ще 2004 року, однак найбільший пік робіт припав на 2005-й.

У створенні об'єкту брали участь не лише будівельники, а й самі працівники атомної електростанції, які організовували суботники й допомагали прибирати територію для майбутнього парку.

Важливим моментом є те, що, коли створювали парк Перемоги, то максимально зберегли дерева. Головною ідеєю спочатку було капітально реконструювати водну базу електростанції. Парк, що до неї додавався, слугував ідеальним місцем для активного відпочинку.

Тому на його території збудували стадіон, баскетбольний майданчик, пляжну зону й корт для тенісу.

Оригінальний пам`ятник помідору, відкритий у 2009 році, розташовано в мальовничому місті Кам`янка-Дніпровська – районному центрі однойменного району.

Основний доход місцевих жителів – вирощування різноманітних сезонних овочів і фруктів, серед яких, звичайно ж, і томати, котрі найпершими з`являються на ринках із початком травня. Мешканці Кам`янки-Дніпровської, більшість яких спеціалізуються на вирощуванні саме помідорів, називають томати своїми годувальниками.

У районному центрі розміщено історико-археологічний музей, відкритий у 1963 році в старому парку міста. З 1986-го він є частиною Запорізького обласного краєзнавчого музею.

Тут налічується понад 34 тисячі експонатів, серед них – археологічні знахідки Кам’янського городища та Мамай-гори – пам’ятки світового значення часів неоліту, котрі й досі щорічно дають археологам щось нове й цінне.

Експозиція музею розташована в п’яти залах. Більшість експонатів (813) – колекція відомого журналіста Інокентія Грязнова, який створив цей музей і довго працював у ньому на громадських засадах.

Поціновувачам мистецтва не можна не звернути уваги на міську художню виставкову залу в місті Енергодар.

У Кам`янці-Дніпровській знаходиться найкрасивіша й найстаріша святиня – Храм Різдва. Вважається, що саме звідси й починається місто, розташоване біля Каховського водосховища.

День міста відзначають того ж дня, що й Різдво Богородиці, а не в День визволення міста від фашистських окупантів.

Відносно недавно стало відомо, що в документах за 1910 рік є опис церкви Пресвятої Богородиці. Тут же зазначена точна дата початку будівництва храму – 1885. Також відомо, що на місці нинішньої святині колись був зведений дерев`яний храм, що існував із ХVІІІ сторіччя.

Висота церкви без купола досягає 18 м, усередині є класичний іконостас, ворота. Головною святинею храму Різдва вважається ковчег, де знаходяться мощі Оптинських старців. У ньому також є кілька шанованих ікон.

На сьогодні храм дієвий: тут відбуваються богослужіння, а паралельно ведуться реставраційні роботи. Давно відбудовано й дзвіницю, зовнішній вигляд якої майже відповідає оригіналу. Взагалі святиня набула первісного вигляду.

Не можна не згадати про важливу логістичну ланку Південного Сходу України, а саме про паромну переправу, що з`єднує місто Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, розташоване на лівому березі Каховського водосховища річки Дніпро, із містом Нікополь Дніпропетровської області, розташованому на протилежному березі.

У 1943 році, під час Великої Вітчизняної війни, німці силами місцевих жителів з`єднали Кам`янку з Нікополем мостом, через який доставлялися різні вантажі для німецької армії.

У ході будівництва Каховської ГЕС, унаслідок чого утворилося Каховське водосховище, міст було зруйновано, залишилася тільки одна опора. А в найвужчому місці, де виступають назустріч два миси – Нікополь і Кам`янка – створили поромну переправу.

Михайлівський район

У селі Зразкове Михайлівського району є Старий млин – цікава за своєю формою пам’ятка, котру необхідно відвідати туристам. Якщо більшість млинів в Україні квадратні, то в Зразковому млин циліндричний.

Сьогодні Старий млин – визначна місцева пам'ятка. Усередині приміщення можна побачити дерев'яні конструкції, але оскільки млин уже не працює, вони поступово руйнуються.

Новомиколаївський район

Новомиколаївський район Запорізької області відомий своєю природою та цікавими пам’ятками. Тут передусім варто завітати до місцевого краєзнавчого музею, що розповість про історію, культуру та побут місцевого населення; відкриє таємниці минулих епох та зобразить майбутнє.

Стосовно минулого, то в краї знаходиться чергова пам'ятка Курган Три Могили, що має три підвищення. На центральному кургані є залишки триангуляційної вишки, а також свіжі сліди розкопок. Його висота становить близько трьох метрів. Два інших кургани заввишки по два з половиною метри й розташовані на захід і схід від центрального.

Ще одна пам'ятка в районі – німецька кірха, розташова в селі Терсянка. Споруду називають як кірхою, так і німецьким костелом, проте, ні тим ні іншим критеріям будівля не відповідає вже близько 70-и років.

Приблизно з 50-х років ця споруда слугувала господарськими приміщеннями: спочатку кінотеатром, а зараз колишня кірха є місцевим Будинком культури.

Кірху відкрили в 1911 році. На пожертви двох заможних прихожан для церкви придбали дуже дорогий орган, завдяки чому кількість відвідувачів зросла. Працював же храм до осені 1934 року.

У результаті сталінських репресій був заарештований і розстріляний останній місцевий священник, а приміщення з часом переобладнали під кінозал. Усіх німців із селища виселили в Казахстан ще з початком війни.

Оріхівський район

Району сміливо можна надати статус одного з найцікавіших у Запорізькій області, адже саме тут зосереджено різноманітні пам’ятки, що приваблять будь-кого.

Насамперед потрібно звернути увагу на районний центр – містечко Оріхів, адже саме тут ми можемо відвідати краєзнавчий музей, що продемонструє побут, звичаї та минуле місцевого населення.

Будівлю, де нині розташовано краєзнавчий музей, спорудили ще в 1893 році в стилі класицизму. Споруда має лише один поверх, але високий цоколь. До 1917 року в цьому приміщенні знаходилася міська управа.

Пізніше тут розміщувалися народний суд району, виконком, державний банк та інші організації. Оріхівський краєзнавчий розпочав тут свою діяльність у 1972 році. Сама будівля є пам`яткою архітектури й охороняється державою. Із 1993 року краєзнавчому музею в Оріхові надано статус державного.

У музеї – кілька залів із різними експозиціями. Щороку його відвідує багато туристів і місцевих жителів. Тут часто проходять різні виставки, зустрічі й тематичні екскурсії. Краєзнавчий музей чекає своїх гостей щодня.

Особливістю містечка є торгові ряди в північній частині Базарної площі, збудовані на власні кошти купцем Парфьоновим у другій половині ХІХ століття й збережені до сьогодні.

Південна сторона будівлі дивиться прямо на площу, а північна – завершується сквером біля собору. Із заходу споруда споглядає на вулицю Ленінградських курсантів. Метою зведення такої незвичайної на ті часи будівлі стало бажання купця зробити торги більш цивілізованими.

Отже, зведені з каменю торгові ряди стали гідною прикрасою міста. Сьогодні споруду, у стінах якої знаходиться районний будинок культури, визнано пам`яткою архітектури.

Ще одна пам'ятка районного центру – будинок Янцена, споруджений у 70-і роки ХІХ століття в стилі, котрим характеризується початок ХХ сторіччя. Двоповерховий будинок з прямокутними вікнами, обрамленими карнизами, збудовано з цегли.

Сьогодні в ньому знаходиться міська рада Орєхова. В минулому на Південь України, а Запорізька область – одна з тих, куди переселялися меноніти різних національностей.

В Оріхові оселилися німецькі меноніти. Місцеві жителі багато чому вчилися в них, переймали досвід у веденні господарства й промисловості. У 1895 році в місті будують одну з філій заводу, що виробляв землеробські машини. Власником підприємства був німець Крагеро, який спеціалізувався на виробництві жаток-лобогреєк.

Більшість сімей менонітів у місті шанували й дослухалися їхньої думки. Однією з таких була родина Г. Янцена, який у 70-і роки ХІХ століття створив перший млин на паровому двигуні. Пізніше він відкриває школу, де навчалися діти менонітів.

Потім у місті з`являється невелика лікарня на 14 ліжок. Крім самого Янцена, активну участь у вдосконаленні міста брали його сини, завдяки яким в Оріхові збудували кінотеатр, багато нових житлових будинків, торгові лавки, котрі існують і донині.

Меморіали, що зберігають пам`ять про героїчно загиблих воїнів, які боролися за рідну землю, установлено в різних країнах і містах. Є такий і в місті Оріхові Запорізької області. Меморіал воїнам-визволителям, що має вигляд пам`ятника Скорботній матері, складається з гранітних плит з іменами всіх жителів міста та району, які пішли на війну й не повернулися. Також є бюсти сімох городян, удостоєних звання Героя Радянського Союзу, але вже посмертно. Усього в меморіальному комплексі поховано 154-х воїнів, імена яких відомі.

Пам’яткою сакрального мистецтва в районі, у місті Оріхові, є Покровська церква, зведена ще в 1876 році. Біля храму спорудили будинки для священнослужителів, парафіяльну школу тощо.

Після революції радянська влада знищувала всі святині, а в 1925 році торкнулося це і Покровської церкви. Із неї зняли куполи, а в 1930-х приміщення храму повністю зруйнували. Коли прийшли німці, православний прихід знову відкрили, і так він існує досі. Уже в 1991 році все майно церкви передали у володіння громаді.

Тоді ж парафіяни просили повернути два вцілілі на території церкви приміщення, і їхні прохання були почуті. Із 1992 року розпочалася підготовка по відновленню храму, усі проєкти та ескізи створювалися за його світлинами. Пізніше перенесли пам`ятник Доллежаля, що стояв на місці Покровської церкви.

Висота храму разом із хрестом на куполі становить 33 метри. У 2009 році на свято Покрови Покровську церкву освятили. Усі будівельні та реставраційні роботи велися на пожертви меценатів і самих парафіян.

Поряд із відомими релігійними спорудами історичної й архітектурної цінності є в невеликих містечках і селах непримітні в плані архітектури церковні будівлі. Проте для місцевих жителів ці релігійні обителі стають центром духовного життя.

Таким є і Свято-Єлисаветинський монастир, заснований 1998 року, що заз деякий час перевели в селище Комишуваха Оріхівського району. Тут ведуть богослужіння, допомагають стражденним, учать любові до ближнього.

Поряд із селом Юрківка знаходиться Лиса гора, де розташоване так зване Мертве місто. Згідно з історичними даними, поселення має й іншу назву – Кінські води і Сім мечетей. Останки стародавнього міста виявили нещодавно – 1993 року.

Є відомості, що це було золотоординське поселення, засноване неподалік Великого Шовкового шляху, повз який пролягала дорога, котрою ішли з Криму до Китаю продавці й майстри.

Після занепаду торгового маршруту, місто втратило своє функціональне значення, і жителі його поступово залишили. Поселення було досить великим, у ньому проживали люди різних національностей: українці, грузини, монголи, татари та інші.

До речі, одну з назв – Сім мечетей – за припущеннями істориків, городище отримало тому, що тут існувало сім святинь. Археологам уже вдалося виявити 5 споруд, серед яких – мечеть і будівля поруч, що, мабуть, слугувала лазнею.

Мертве місто біля Юрківки руйнували тричі. Спочатку його знищили війська Тамерлана, потім, у ХVІІІ столітті, зрівняла із землею армія Російської імперії в 30-х роках ХХ століття. Тоді місцеве населення розібрало залишки будівель для зведення шкіл, будинків та інших споруд.

Після цього про поселення надовго забули. Уціліло тільки те, що ховалося від людського ока під шаром ґрунту. Сьогодні вчені виявили великі мечеті, мавзолеї, різноманітні ремісничі майстерні та навіть водогін. 2016 року археологи Запорізького національного університету знайшли мозаїки та геометричну плитку, характерні для головного міста Золотої Орди – Сарай-Бату.

Також удалося розчистити поховальний майданчик, де натрапили на два поховання, здійснені за мусульманським обрядом. Цю територію оточувала траншея 2 метри завширшки – таким чином від інших споруд міста відокремлювали могили.

Подібні особливості будівництва золотоординського періоду раніше траплялися в Криму та Нижньому Поволжі. На теренах сучасної Запорізької області такі гробниці виявили вперше.

Пологівський район

Історична Запорізька область поєднує в собі величезну кількість різноманітних пам’яток. Ось і пологівський район не є винятком.

Почнемо з районного центру – затишного й красивого містечка Пологи, перебуваючи в якому, не можна не відвідати місцевий краєзнавчий музей, адже саме тут ми зможемо побачити чудові експонати й витвори місцевих умільців, зазирнути в минуле та ознайомитися з побутом і традиціями місцевих.

Варто побувати в церкві, спорудженій 1913 року й розташованій на найбільшому пагорбі села Кінські Роздори Пологівського району. Красивий тридцятиметровий заввишки Спасо-Преображенський храм видно звідусюди.

Церква мала власну громаду, регулярно в ній велися богослужіння. Це тривало аж до приходу радянської влади, що вела масштабну боротьбу проти релігії, закривала й знищувала святині.

Не минула така сумна доля і храм у Кінських Роздорах. Церкву закрили, а її приміщення перетворили у сховище для отрутохімікатів. Згодом це відбилося на храмі, і тепер з його стін постійно відвалюється штукатурка. Щоб святиню відродити, майстрам доводиться створювати паралельні стіни.

Місцеві жителі розповідають, що кілька років по тому в місцевості вирував смерч. Летівши селом, він змінив напрямок і дійшов храму. Зламавши купол, буря раптово зупинилася. Жителі селища сприйняли це на знак того, що святиня поглотила смерч, щоб запобігти руйнуванню села.

На встановлення нового купола жителі всього села вирішили зібрати гроші. Коли його виготовили, виникла потреба спорудити купол на 30-иметрову висоту, про що попросили начальника порту міста Бердянськ.

Він відмовився, і на допомогу прийшли київські майстри. Уже пізніше тут знову здійнялася буря, але цього разу храм залишився неушкодженим, а весь удар узяв на себе Бердянський порт. Жителі села вірять, що це було покаранням.

Приазовський район

Приазовський район Запорізької області не можна назвати туристичним, однак варто зазначити, що він може бути найпривабливішим для відвідувачів передусім тому, що тут збереглося багато різноманітних пам’яток. Отже, по порядку.

У липні 2007 року на західному та східному в’їздах у Приазовське з’явилися величні православні хрести, ініціатором зведення яких був настоятель храму Покрова Пресвятої Богородиці протоієрей Анатолій Шадрін.

Ставити на околицях міст та сіл православні хрести з молитвами на них – традиція, що дійшла до нас із глибокої давнини. Достатньо згадати апостола Андрія, який установив хрест на київських горах із благословенням великому місту.

Більшість населення Приазовського – православні християни. І тому для гостей району хрест на кордоні – це дружнє запрошення до християнської родини.

У Приазовському районі можна й оздоровитися, адже є в ньому джерело мінеральних вод Гука, що знаходиться в селищі міського типу Приазовське – місці, відомому багатьом туристам і тим, хто цікавиться лікуванням мінеральними водами.

Джерело Гука відкрив учитель Приазов`я Олександр Гук, який у 50-і роки ХХ століття разом зі своїми учнями й облаштував його.

Любителям сакрального мистецтва варто побувати в першій церкві Покрова Пресвятої Богородиці, котру почали зводити в Приазовському 1862 року, а закінчили будівництво наприкінці 60-х років ХІХ століття.

Святиня знаходилася на місці сучасного Будинку творчості. Це був величний восьмикупольний храм, що вражав своїми розмірами та красою. На жаль, зображень церкви, або фотографій, не збереглося. Навпроти храму знаходився будинок священника та господарські будівлі.

У 20-х роках святиню зруйнували, а з цегли на тому ж місці збудували райком партії, куди у вересні 1941 року перевели школу, а коли наближався фронт, там розмістили шпиталь, котрий під час першого ж авіаційного нальоту розбомбили.

Сила удару була такою, що рештки будівлі розкидалися по всій території села. Відновили храм у 1991 році й розташували в приміщенні шкільної фільмотеки. Зараз це невеличка церква з двома куполами, дзвін якої провіщає свята та зазиває прихожан на служби.

Є в Приазовському районі і краєзнавчий музей, куди сміливо можна завітати на екскурсію. Заснований 1974 року, він називався «Музей на суспільних засадах». Зараз тут працює декілька залів.

Наприклад, у залі заселення краю «Краю мій рідний, краю славетний» можна ознайомитися з історією заселення Приазов’я українцями, болгарами, албанцями, молоканами. До речі, албанське поселення в Приазовському районі – єдине в області.

Також у музеї діє виставковий зал, де працюють експозиції, присвячені славетним приазовцям: двічі Герою Радянського Союзу генерал-лейтенанту Петрову Василю Степановичу, воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в горах Афганістану, судді Верховного Суду Украйни і СРСР, заслуженому юристу України Віктору Івановичу Кононенко, письменнику Дмитру Міщенко.

Привертає особливу увагу виставка, що розповідає про відомого у всьому світі мандрівника, вихідця з села Чкалове – Федора Пилиповича Конюхова. Тут можна побачити авторські картини, фотографії, ліхтар з його яхти «Караана», котрий був із ним під час одиночного навколосвітнього плавання.

Крім вищезгаданих пам’яток, є пам’ятники воїнам-інтернаціоналістам, меморіал загиблим воїнам, а також братська могила й алея слави, що свідчить про глибоке шанування історії району.

Приморський район (Запорізька область)

Приморський район Запорізької області сміливо можна назвати центром туризму й культури в регіоні, а все через те, що тут зосереджена низка пам’яток як місцевого, так і загальнодержавного значення.

Віддалений від мегаполісів, промислових підприємств, залізниць та аеропортів курортний Приморськ вважають одним із найчистіших міст, де можна відпочивати на Азовському узбережжі й оздоровляти влітку дітей.

У місті діють Приморська центральна районна бібліотека, Приморський районний будинок культури, Дитяча музична школа, Дитяча художня школа, Приморський районний організаційно-методичний центр.

У місті знаходиться краєзнавчий музей, що відвідує близько 8000 чоловік щорічно, розташований у приміщенні колишньої початкової чотирикласної школи, збудованій наприкінці ХІХ століття. Основний фонд музею становить понад 7 тис. експонатів.

У колишній гімназії (пам'ятник культури) із 1996 року відкрито регіональний багатопрофільний українсько-болгарський ліцей.

Із 1998 року м. Приморськ є центром проведення республіканського фестивалю «Ми – українські», що у 2000-у отримав високе звання Всеукраїнський. Фестиваль проводиться з метою розвитку національних культур та допомоги національно-культурним організаціям, а також збереження історичної пам'яті українського народу, який об'єднав десятки національностей.

У ході свята проводяться прес-конференції, засідання круглого столу, творчі зустрічі з національними колективами й окремими артистами.

Варто спочатку розповісти про Троїцький храм, розташований у Приморську, – пам’ятку регіону, що знаходиться під контролем держави. Церкву Святої Трійці споруджено в 1836 році на східній околиці міста Ногайська (із 1964 року – м. Приморськ) й освячено 17 серпня 1838 року.

Будівництво храму пов’язане з ім’ям засновника с. Обіточне, генералом від кавалерії, графом Василем Васильовичем Орловим-Денисовим, героєм Вітчизняної війни 1812 року.

Споруда церкви – пам’ятник архітектури пізнього класицизму на території України, що за фундаментом повторює форму хреста. Розпис інтер’єра містить 312 зображень, котрі потрібно реставрувати.

У 1991 році храм передали Українській православній церкві Московського Патріархату.

Спонсори та церковна громада зібрали кошти на будівельно-реставраційні роботи. 2012 року споруджено дзвіницю, що зруйновали в 1933-му, відремонтовано фасад, купол церкви та встановлено новий хрест.

Поблизу села Єлісеївка розташувався кар’єр «Блакитні озера», котрий ще називають Зеленою Могилою. Він являє собою відпрацьований кар'єр, де зафіксовано більше 150-и різновидів порід і мінералів.

За ізотопним визначенням, вік кар'єру становить 2100 мільйонів років, що відповідає ранньому протерозою. Перша згадка про Зелену Могилу з'явилася 200 років по тому, а детальне вивчення цього пегматитового поля розпочалося з 1926 року.

Родовище пегматитів Зелена Могила зі складним мінеральним складом і морфологією жил – велика наукова цінність площею у 5 гектарів. Тут же, у кар’єрах, розташоване одне з найбільш мальовничих місць півдня України – Єлисеївські штучні озера (Блакитні).

Важко уявити, що серед степу можуть існувати такі водоймища з прямовисними скелястими берегами 30–40 м заввишки та яскраво-блакитною з прозеленню прозорою водою. Глибина озер сягає від 18-и до 24-х метрів.

Геологічна основа Зеленої Могили – не лише озера серед обривистих берегів штучної балки, а й зразки різних мінералів.

Характерною особливістю рельєфу Азовського моря є довгі піщані коси, утворені в результаті багатовікової роботи хвиль та східних і північно-східних вітрів. Довжина Коси Обіточної – понад 30 км. Назву Коса отримала від однойменної річки, що впадає в Азовське море на захід від коси.

Ширина коси в основі близько 8 км, та по мірі віддалення в море вона то звужується до 100–150 м, то розширюється до декількох кілометрів. Уздовж Коси є великі й маленькі озера та лимани з цілющими грязями.

У 1974-му Коса Обіточна проголошена заказником республіканського значення і закрита для масових відвідувачів.

Тваринний і рослинний світ Коси Обіточної різноманітний. Сьогодні тут зустрічаються дикі кабани, лосі, єнотовидні собаки, лисиці. У тихих заводях лиманів можна побачити сіру та білу чаплю, лебедів, качок-лисух, крякв, поганок, перепелів, куликів, бакланів.

На Косі зустрічаються рослини, занесені до Червоної книги України: астрагал дніпровський, мачок жовтий, тамарикс, тюльпан Шренка, синєголовник приморський та ін.

Розівський район

Біля селища міського типу Розівка, на місці битви русичів із монголо-татарами на річці Калка 1223 у році, розташоване «Поле слов’янської мужності». Обнесений валом комплекс має вигляд козацького куреня.

Тут установлено поклінний хрест, дев’ятиметрову дерев’яну вежу – зруб, дерев’яний поміст для проведення фестивалів; висаджено березову алею пам’яті князів Стародавньої Русі.

Повалених князів очікувала страшна доля: за наказом ватажка монголо-татар на них поклали дерев’яний поміст і влаштували бенкет, тим самим задушивши. 29 травня 2010 р. козаки Козацького війська Запорізького встановили поклінний хрест, а в 2014-му тут розпочалося будівництво комплексу.

На території району знаходиться, так би мовити, гірська країна в мініатюрі «Кам’яна могила», що абсолютно нетипово для степової місцевості регіону. Саме тут можна побачити чудові природні витвори з каменю. Є невеликі гроти, мальовничі долини й ціла низка казкових краєвидів.

У джерелах – найсмачніша вода Приазов'я. Місцевість бадьорить і заряджає відвідувачів цілющою енергетикою, чарує незрівнянними ароматами та незайманістю степових трав. Протягом року на території заповідника перебувають туристи.

І це не дивно, адже тут найрізноманітніші рослини поєднанні з незвичайними краєвидами. Дуже часто таку гірську місцевість порівнюють із «Долиною нарцисів» чи «Долиною тюльпанів».

Любителям сільського туризму варто завітати до етносадиби «Грецьке подвір’я», що розташована в селі Новомлинівка.

Токмацький район

Токмацький район Запорізької області має цікаву історію та не менш цікаву буденність. Район славиться своїми підприємствами та різноманітними пам’ятками, що не можна залишити поза увагою.

Відвідуючи регіон, насамперед варто побачити чоловічий монастир Амвросія Оптинського, розташований у районному центрі, місті Токмак, біля Свято-Вознесенської церкви.

Святиня з`явилася на два століття пізніше за свого головного Свято-Вознесенського храму, що розташований на тій же території. Офіційне літочислення великий і світлий храм веде з 1898 року.

Знаходиться він у селищі Токмак, що в 1784 році заснували селяни й запорізькі козаки. Великий чумацький шлях привів до його стрімкому розвитку.

У 1954 році церкву закрили, а в 1989-му її відродженню посприяв протоієрей Іоанн Ковач. Протягом трьох років відновлювався храм і будувалося духовне училище, на двох поверхах якого обладнали загальножительні келії для монахів, які переселилися сюди з Мелітопольської обителі преподобного Сави Освяченого.

Деякий час тут розміщувався жіночий монастир, що в 1997 році Українською Православною церквою був заснований як чоловічий в ім`я преподобного Амвросія Оптинського.

У мирському житті Олександр Михайлович Гренков (1812–1891) шанувався як старець, який володів даром розумної молитви, співчуттям і чудотворенням і став духовним наставником православних у ХІХ сторіччі. Він був священнослужителем Російської православної церкви, а потім, через багаторічну хворобу, схимником Оптиної Пустелі.

У 1988 році його віднесли до святих і звертаються за допомогою і заступництвом у лікуванні хвороб. У 2004-му Києво-Печерська лавра передала монастирю дві ікони із зображенням святих Іоанна Дитятко та Іллі Муромця, а також частки їхніх мощей.

Важливою подією стало й мироточення 14-и образів монастиря, що виявило нові деталі зображень на темному фоні старих ікон. У липні 2008 року відбулася ще одна знаменна для монастиря подія: прибули мощі преподобного Амвросія, небесного покровителя обителі.

Є в місті Токмак і пам’ятник Богдану Хмельницькому, і, що властиво для пам’ятників, зведених за радянських часів, гетьман тримає руку догори, як знак величі та влади. Хмельницький зображений із булавою за поясом, а рука спрямована в сторону Запорізької Січі.

Вважається, що краєзнавчий музей у Токмаці створили з 1966 року. Саме тоді на заводі імені Кірова організували музей бойової і трудової слави, що працював на громадських засадах.

Дещо пізніше, у 1967 році, на станції юних натуралістів також заснували перший у місті історико-краєзнавчий музей, відкриття якого приурочили до 50-річчя Жовтневої революції. Він теж працював на громадських засадах.

Він теж працював на громадських засадах. У 1978 році райком партії переходить у нову будівлю, а своє колишнє двоповерхове приміщення віддає під облаштування краєзнавчого музею.

Приміщення музею, збудоване ще в 1900 році, має історичну й архітектурну цінність і вважається будівлею старого міста. На сьогодні в Токмаці таких споруд залишилося всього 14. Першу експозицію в музеї площею 525 м², розміщену в 14-и залах, відкрили у травні 1985 року. 1989-го Токмацький краєзнавчий музей стає окремим музеєм у місті. Такий вигляд він має і сьогодні.

У музеї збережено більше 17000 музейних експонатів, що мають історичну цінність і розповідають про історію рідного краю. Це – широкий діапазон творів мистецтва, народної творчості, історичних та природно-наукових експонатів, а також елементів декоративно-прикладного та художнього мистецтва.

У будівлі музею – 14 виставкових залів, де можна ознайомитися з історією та витворами мистецтва умільців Токмацького краю.

У селі Виноградове є фантастичне місце, де розташувався ще один курган, що називався «Кінський Брід». 10-тиметрову заввишки й діаметром до 100 м місцевість видно здалека.

Археологічні розкопки час від часу тривають. За попередніми даними, «Кінський Брід» – унікальна культова споруда, якою користувалися переважно носії Катакомбної культури ранньої Бронзи (ХIII–ХVIII ст. до н. е.).

Зверху над об’єктом – насип, над яким був вівтар, викладений великими глиняними блоками. Із такого ж матеріалу поклали тринадцять великих каменів, із яких спорудили цілу композицію: камені йдуть від вівтаря в сторони.

Зверху курган нагадує сонце. Згодом вівтар розширили, а валуни засипали. У підніжжя споруди виросла триметрова стіна. Фахівці вважають, що за формою вона схожа на сокиру або човен. Існує версія, що «Кінський брід» – це стародавнє святилище. Згодом курган став сипатися, постраждав він і під час Другої світової війни.

Цікавим у місті Токмак є і незвичайний пам’ятник байкеру.

Чернігівський район (Запорізька область)

Чернігівський район Запорізької області сміливо можна назвати туристичнопривабливим завдяки тому, що регіон поєднав у собі безліч місць для відвідування за найрізноманітнішими напрямами.

Розпочнемо з природно-заповідного фонду, де зосереджено багато різних заказників, заповідників та інших територій, що перебувають під захистом.

Найцікавішим місцем, беззаперечно, є Токмак-Могила – друга в області найвища точка, від якої починається більшість річок Запорізької області. Інша назва цього відомого природного пам’ятника – Синя гора.

Це пов’язано з тим, що навіть найтеплішого дня вершина гори оповита легким блакитним серпанком. За однією з легенд, Токмак-Могилу нібито насипали воїни-русичі, які йшли на битву з монголами. І хоча це лише переказ, зображення гори опинилося на гербі Чернігівського району.

Колись у підніжжя гори був камінь, на якому, за легендою, закарбувався слід Діви Марії. Багато зі старожилів його пам’ятають, оскільки вважали священним. На камені нібито відбивалася людська ступня.

Але після того, як під Синьою горою почали видобувати граніт, ніяких свідчень від цієї легенди не залишилося – камінь зруйнували вибухи. Новополтавський гранітний кар’єр біля підніжжя гори діє досі. Через Токмак-Могилу проходить також вододіл між Чорним і Азовським морями.

У селі Чернігівського району можна побачити збережений будинок німців-колоністів, які масово (у кількості сотень тисяч) населяли територію України до Першої світової війни.

В з них організовано музей, де збереглися предмети побуту німців другої половини XIX століття. За попередньою домовленістю проводяться екскурсії.

У Чернігівському районному історичному краєзнавчому музеї можна ознайомитися з побутом і традиціями місцевого населення, поринути в історію та зрозуміти унікальність природи. Завдяки роботі тутешніх працівників, можна побачити край у мініатюрі.

Багатим на історико-археологічні пам’ятки сміливо можна назвати Чернігівський район, адже тут зосереджено три кургани (Курганний могильник «Чорна Могила», Могила Луки Вукаловича, Курганний могильник «Два кургани»), де знаходять різноманітні предмети побуту й прикраси, завдяки чому ми знаємо історію та можемо ознайомитися зі скіфськими племенами, які населяли територію краю.

Окрім вищезгаданих пам’яток природного походження, Чернігівський район зберіг на своїх землях і чудову архітектурно-історичну спадщину, розповідь про яку варто розпочати зі святині – Свято-Михайлівського жіночого монастиря, розташованого в селі Верхній Токмак.

За переказами старожилів, близько 1850 року тут збудували невелику дерев'яну церкву. У 1863-му парафіяни замість старої церкви, що згоріла, спорудили нову кам'яну церкву з такою ж дзвіницею, яку освятили в грудні цього ж року в ім'я Архістратига Михаїла.

Збудували дім для священника. Крім того, у володінні церкви знаходилося 49.5 десятин землі. Парафіянами храму Архістратига Михаїла були жителі села Верхній Токмак та хутора Зубів.

Є в Чернігівському районі, поблизу села Бургунка, старовинна споруда з цікавою історією – кам’яний трьохарковий міст заввишки 330 м, котрому більше 200-т років. Його будівництво розпочалося в 1780 році на місці броду Бургунської балки, щоб імператриця Катерина II безперешкодно відвідала землі Криму в 1787-му.

Варто зауважити, що в ході спорудження мосту творці використовували оригінальний метод укладання каменю, унікальний для того часу, що вразив навіть французького інженера-картографа Боплана.

Старовинний міст непогано зберігся й дотепер. Та хоч він і розташовується в заростях трави, все одно є надзвичайно цікавою пам’яткою.

Для любителів природи та усамітненого відпочинку в районі є чудовий водоспад. Місцеві рибалки стверджують, що він знає відповідь на будь-яке питання.

Щоб побачити водоспад, потрібно довго вдивлятися в струмені води, котрі падають з висоти, попередньо спитавши його. Річка бере свій початок від унікальної височини «Синя гора».

Якимівський район

На півдні прекрасного Запорізького краю розмістився Якимівський район, візитівка якого – Кирилівська оздоровча зона, адже в 1999 році Кирилівка отримала статус курорту державного значення.

За офіційними даними, курорт відвідує понад 3 мільйони людей за сезон. Гордістю району є бальнеологічний санаторій «Кирилівка», загальна площа якого становить 49 гектарів.

На території курорту розташовано кілька заказників та пам'яток садово-паркового мистецтва: ландшафтний заказник «Федотова коса» (1910 га), гідрологічний заказник «Молочний лиман» (1900 га), парк площею 20 га.

Словом, якщо хочете засмагнути й приємно вразитися, сміливо вирушайте до Кирилівки!

Запоріжжя

Запоріжжя – місто з особливим шармом. В обласному центрі чудово поєднується історія та сучасність, батьківщина козацтва й передових технологій. Беззаперечно, це місто заслуговує на звання туристичної мекки, та з задоволенням прийме будь-якого туриста. То на що ж варто подивитися в прекрасному осередку мужності й звитяги?

Як же не розпочати подорож із Запорізької Січі, а саме з острова «Хортиця» – найбільшого на Дніпрі? Його унікальність – це поєднані на одній території різноманітні природні комплекси, пам’ятки геології, культури, історії. А природна оригінальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлено зразки всіх ландшафтних зон України.

Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини.

Саме тут виявлено військове поселення Х–ХІV ст., а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння цього унікального об’єкта сягає глибше на кілька століть.

У п’яти досліджених «напівземлянках» (археологи називають їх «куренями») мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.

Окремо варто розповісти про Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ», що є частиною національного заповідника «Хортиця» в місті Запоріжжі. Його будівництво розпочалося 2005 року.

Це відтворене старовинне козацьке поселення. Саме тут зняли фільм «Тарас Бульба» і цим заснували туризм.

На території комплексу «Запорізька Січ» є різні господарські споруди, церква, а також будинки, зведені за високим парканом. Цей туристичний об'єкт унікальний не лише культурно, або історично, а й вирізняється оригінальною технологією будівництва із застосуванням натуральних, екологічно чистих матеріалів.

Історико-культурний комплекс умовно поділяють на дві частини – Внутрішній кіш і Зовнішній кіш.

Тим, хто цінує історію та полюбляє різноманітні музейні пригоди, обов'язково потрібно завітати до музею історії запорізького козацтва – одного з найбагатших у місті.

Музейна експозиція зібрала в собі безліч пам’яток різних епох. Є тут артефакти віком понад 30 тисяч років.

Поблизу розташований великий скіфський курган, де, за інформацією істориків, знаходиться скіфське поховання.

Щоб актуалізувати тему козацтва, у місті створено кінний театр «Запорізькі козаки». Часто для екскурсій великої групи туристів тут відбуваються вистави з акробатичними трюками на конях, демонструються народні ремесла, виступають танцювальні колективи та народні хори.

Бажаючі можуть сісти на коня та здійснити прогулянку театром, потім, якщо вона буде вдалою, – поповнити свої енергетичні запаси в місцевому тематичному кафе «Козацька залога».

Ще одна унікальна пам’ятка – 700-річний дуб, що, на жаль, майже засох. Є легенда, що саме під ним козаки писали лист турецькому султану. Сьогодні біля дерева облаштували культурно-історичний центр, де віднайдеться заняття і дітям, і дорослим.

Любителям романтики сміливо можна запропонувати прогулянку по індустріальному, проте найромантичнішому місцю в Запоріжжі. Є в місті й біла альтанка, що має назву «Ластівчине гніздо».

Окрім історичності, місто на Дніпрі може похизуватися й сучасністю, а все завдяки музею авіації «Мотор Січ», розташованому поблизу одного з найбільших у світі підприємств з виробництва авіаційних двигунів.

Тут зібрано унікальні речі, що справляють неабияке враження навіть на примхливих відвідувачів.

Базою для експозиції музею послугував Народний музей історії підприємництва, відкритий ще в 1980-ті роки. Сьогодні в складі колекції – рідкісні експонати, починаючи з поршневих зіркоподібних авіамоторів і закінчуючи сучасними турбореактивними двигунами.

Біля входу відвідувачів символічно зустрічає транспортно-бойовий вертоліт Ми-24 з двигуном «Мотор Січ».

Унікальна в Запоріжжі арт-алея кованих картин, що демонструє єдність усієї країни та любов до рідного краю, зображує важливі історичні події, котрі стали гордістю міста.

Головна ідея при створенні алеї – розміщення картин у вигляді фоторамок, що дозволить запорожцям і гостям міста зробити пам’ятне фото в будь-якій із них.

Візитною карткою міста сміливо можна назвати Дніпрогес – найбільшу та найстарішу серед каскадів гідроелектростанцій на річці Дніпро в Україні. Варто зазначити, що прогулянка греблею – такий собі вже екстремальний відпочинок.

Гідроелектростанція працює вже більше 70-и років, уособлюючи окрему епоху. Побувати тут, однозначно, варто. З моста відкриваються шикарні краєвиди на острови Дубовий, славнозвісну Хортицю.

Запоріжжя може похизуватися найдовшим у Європі проспектом, протяжність якого становить 11 кілометрів. Однак унікальний Соборний проспект завдяки заміні міської забудови на розлогий «степ» з декількома рядами високовольтних ліній.

Ніби їдеш собі містом – і раптом з’являються високі споруди електропередач. А за сотню метрів – знову багатоповерхівки. Таке зустрінеш нечасто.

В обласному центрі ще можна відвідати створений серед ангарів у справжнісінькій промзоні музей «Фаетон», де зібрано чи не найбільшу колекцію ретроавтомобілів в Україні.

Дивує те, що представлена техніка дієва. Це, скоріше, не музей, а приватний гараж, відкритий для відвідування любителів авто- й мотоциклів, чи клуб, як його називають справжні ентузіасти.