Миколаївська область

Арбузинський район

Арбузинський район знаходиться в середній частині Центрального степу України, на північно-західній території Миколаївської області.

Пам'яток історії та культури в регіоні – 33. Серед них значне місце посідає історичний ландшафт центру Бугогардівської паланки Війська Запорозького, що визначається природно-геологічними утвореннями магматичного та осадового походження різних геологічних періодів.

Історичний ландшафтний центр розташований у каньйоні річки Південний Буг на ділянці від поромної переправи до гирла річки Сухий Ташлик.

Серед архітектурних пам'ятників Арбузинського району варто згадати церкву Святого Миколая Чудотворця, що знаходиться в селищі міського типу Костянтинівка. Святиню споруджували з дерева в 1799 році, а в 1844-му перебудували в кам'яну однопрестольну. З 1906 року при ній починає діяти церковно-приходська школа.

Також варто відзначити церкву Різдва Пресвятої Богородиці, збудовану в 1805 році. Ще однією пам'яткою церковної архітектури Арбузинського району є церква Успіння Пресвятої Божої Матері, зведена з каменю в 1812 році.

Баштанський район

У районі є 38 більшовицьких пам'ятників (радянсько-української війни – 3, німецько-радянської – 35) та 4 пам'ятних знака. Баштанський район постраждав від Голодомору 1932–1933 рр. Наприклад, село Піски було занесене на чорну дошку.

У місті Баштанка облаштовано меморіальний комплекс «Пагорб Слави» в пам'ять про загиблих земляків у роки Другої світової війни. На центральній площі в 1969 році встановлено гранітну брилу на відзначення 50-річчя Баштанської республіки з листом до нащадків 2019 року.

У 1971-му в центральному парку міста встановлено пам'ятник учасникам збройного повстання проти денікінців – Синам Баштанської республіки.

Неподалеку від міста Баштанка, на шляху наступу та відвоювання району більшовиками в 1943 році, установлено пам'ятник танкістам 23-го танкового корпусу, а в самому місті – пам'ятний знак командиру цього корпусу генерал-лейтенанту Пушкіну Є. Г. На околиці Баштанки є пам'ятний знак воїнам 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу, які відвойовували район за часів війни.

Поблизу районного центру, міста Баштанка, у 1967 році проведено розкопки парного скіфського поховання, що стосується IV ст. до н. е., а поблизу с. Інгулки виявлено залишки кількох поселень доби бронзи (ІІІ–ІІ тисячоліття до н. е.) та скіфських часів (VI–II ст. до н. е.). Неподалік від с. Кашперо-Миколаївка виявлено знаряддя праці епохи мезоліту (10–8 тисяч років тому).

У селі Свобода знайдено залишки поселення епохи ранньої бронзи (ІІІ тисячоліття до н. е.). Поблизу сіл Кашперо, Миколаївка, Новопетрівка, Новофонтанка виявлено залишки п'яти поселень епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.) два поселення скіфських часів (V–III ст. до н. е.), поселення та могильник черняхівської культури. На околиці села Старогорожене віднайдено стоянку епохи мезоліту (8 тис. років тому).

У Привільному і Старогорожене – два поселення та курган епохи бронзи (III–II тисячоліття до н. е.). У селах Привільне та Новобірзулівка виявлено Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я (III–II ст. до н. е. та І ст. нашої ери), курганний кочівницький могильник (IX–XII ст.).

На південь від села Світлицьке віднайдено поселення пізньої бронзи та скіфських часів. Також виявлено поселення на околиці села Мар'ївка, курганне поховання доби бронзи на околиці Новопавлівки.

На околиці села Лук'янівка виявлено 3 стоянки епохи мезоліту (8 тис. років тому), а в с. Михайлівка – поселення епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і черняхівської культури (ІІ–V ст.). Поблизу с. Піски віднайдено кургани скіфських часів (IV–Ш ст. до н. е.) та епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.).

На околиці с. Плющівка досліджено залишки епохи пізньої бронзи (кінець II тис. до н. е.). У с. Новогеоргіївка, Одрадне, Шляхове проведено розкопки поховань епохи бронзи (III–II тис. до н. е.), скіфських часів (V–III ст. до н. е.), кочівників (XI–XIII ст.). Широковідомий курган «Осипова Могила» – біля села Новогеоргіївка. Поблизу с. Явкине виявлено декілька курганних груп із похованнями епохи бронзи (II тис. до н. е.), скіфської доби та кочівників Х–ХІІІ ст.

У селі Інгулка можна побачити православний храм, зведений за часів незалежності. Відомо, що раніше тут існувала церква ще з початку ХІХ століття, проте, як і більшість храмів, вона не вціліла.

Березанський район

Найвідомішим населеним пунктом у районі сміливо можна назвати село Краснопілля – колишню німецьку колонію Блюменфельд, засновану в 1862 році німцями-переселенцями. У 1900–1902 році звели костел святого Георгія. Храм мав три алтарі, головний із котрих оздобили дубовою з позолотою скульптурою святого Георгія.

Відомо, що всі цінності зникли в післявоєнний період, а приміщення костелу слугувало складом. Згодом святиню перетворили на Будинок культури, а з 70-х років приміщення не використовується і поступово руйнується.

Березнегуватський район

На території району зареєстровано 131 археологічна пам’ятка, 48 – історичних, 12 –монументального мистецтва та 7 пам’яток архітектури й містобудування.

Пам'ятний знак на честь завершення Березнегувато-Снігурівської операції (6–18 березня 1944 року) скульптора Ю. Макушина, архітектора В. Семерньова, розташований на південно-східній околиці села Новосевастополь, рекомендовано занести до туристичних маршрутів Миколаївської області.

Найдревнішими рукотворними об’єктами в районі є стародавні кургани, котрих тут більше 80-и. Їм по 6–8 тисяч років.

З більш пізньої доби, XIX–XX століть, у спадок місцевим жителям перейшли культові споруди – православні храми та іудейські синагоги, а також деякі виробничо-адміністративні об’єкти.

У районі, у смт Березнегувате, діє Свято-Воскресенський храм. Наразі він має непоганий вигляд. Зведена трьохпрестольна кам'яна святиня в 1868 році на кошти прихожан і є історичною архітектурною пам'яткою Півдня України.

Донині в смт Березнегувате збереглася і споруда єврейської синагоги, збудованої на кошти контори «Опіка над справами єврейських колоністів Херсонської губернії». Ця синагога єврейської колонії Малий Нагартав побудована у 1910 році. Двоповерхова будівля класичної архітектури з ансамблем - колонами і піастрами - є недіючою, проте має надзвичайно елегантний вигляд.

У с. Висунськ діє храм Покрови Богородиці, споруджений у 1866 році, а у с. Новосевастополь збереглося приміщення церкви Святого Миколи Чудотворця з 1895 року.

У Березнегуватському лісовому господарстві створена екологічна стежка з метою проведення екскурсій здебільшого для молоді задля ознайомлення з навколишніми лісовими масивами. Влаштовано місця тимчасового відпочинку з лісовими меблями, місцями для збору сміття в урочищі «Біла Криниця», на трасі «Березнегувате-Миколаїв».

Братський район

У Братському районі Миколаївської області на обліку перебуває 3 пам'ятки архітектури, 31 – історії та 3 – монументального мистецтва.

Парк ім. Живковича – одне з найвизначніших місць регіону. Історія його цікава. Пани Живковичі по-своєму любили Братське й турбувалися про його розквіт. Руками кріпаків у 1798 році вони звели на крутому гранітному пагорбі, над Мертвоводом, чудовий двоповерховий палац. Наразі тут діє місцева школа.

Приміщення використовували і для підготовки педагогічних кадрів. Протягом двох останніх років проведено реконструкцію споруди. Підрядники прагнули зберегти архітектуру цього закладу, зокрема того, що стосувалося круглого залу та частини добудови. Мрія Живковичів здійснилася і у створенні прекрасного дубового парку біля річки Мертвовід.

Гайок з кремезних дубів, що кучерявилися під бугром–скелею, видно, надихнув пана на думку облаштувати парк. Для цього він випросив у графа Потоцького професійного садівника, пана Зарембу, який свого часу створив прекрасний Софіївський парк, і привіз його з Умані у Братське.

Майстер так спланував алеї парку, що в центрі вони утворили гігантську літеру «Ж». На території знаходився літній Зелений театр, альтанки, майдан для влаштування літніх балів з місцем для оркестру, човнова пристань, пляж. Було чимало лав. Алеї посипалися жовтим піском. Біля парку – чудовий стадіон «Юність».

Серед пам’яток природи потрібно виокремити насамперед Петропавлівський каньйон, де розміщено скелі, водовороти та пороги. Щороку сюди навесні та пізно восени приїздять Миколаївські художники, які проводять тут планери (малюнок із натури). А в каньйоні справді є, на що подивитися. Камінні витвори природи мають свої назви, їх у с. Петропавлівка іноді порівнюють із героями казкових персонажів, бунтівниками.

Останнім часом значно збільшилася кількість туристів, яка хоче побачити це животворне диво. Учні місцевої школи разом із учителем біології Петропавлівської ЗОШ І-ІІ ступеня Іриною Володимирівною Сахно розробили туристичний маршрут, котрим проводять численних гостей, які приїжджають до їх степової перлини.

На території Братського району є ще одна пам'ятка архітектури: 4 корпуси земської лікарні (центральний, північно-західний, південний та західний), збудовані наприкінці ХІХ початку ХХ століття.

Збереглася й залізнична станція Людмилівка, що у 2009 році реконструювали, а також земська школа в с. Сергіївка.

Ще на території Братського району знаходяться 43 пам’ятних об’єкта історії та мистецтва; меморіальні комплекси, пам’ятники, пам’ятні знаки; 20 меморіальних дошок пам'яті жертв Голодомору 1932–33 років; 162 пам’ятки археології – кургани, що перебувають на державному обліку в облдержадміністрації.

Веселинівський район

У Веселинівському районі Миколаївської області на обліку перебувають 7 пам'яток архітектури, 37 – пам»яток історії та 3 пам»ятки монументального мистецтва.

Відвідуючи регіон, необхідно побувати в районному центрі, а точніше – у районному Історичному музеї (історико-краєзнавчому), відкритому 8 травня 1991 року. Розташований він у центрі Веселинового. Площа музею становить 207 м кв. У 9-и залах розміщено більш як 3000 експонатів. З них оригінальних – приблизно 1600.

Робота по створенню музею розпочалася ще в 1978 році. Традиційно на його базі проводяться виставки картин аматорів-художників, робіт майстрів народної творчості Веселинівщини, уроки мужності серед старшокласників, конференції, тематичні заходи, музейні уроки.

Найбільше уваги приділяється вшануванню пам’яті учасників та ветеранів Другої світової війни, воїнам-інтернаціоналістам. Збирається матеріал за учасників Веселинівщини в зоні АТО. Часто проходять зустрічі за круглим столом ветеранів війни та праці, збирається рада Ветеранів.

На базі музею з березня по листопад проходять засідання Університету третього віку спільно з Територіальним центром соціального обслуговування населення та районною бібліотекою.

Вітовський район

У деяких селах Вітовського району ще збереглися архітектурні споруди кінця ІХ –початку ХХ століття, а майже в кожному населеному пункті є архітектурні споруди та пам’ятники, що стоять на обліку в Державній інспекції з охорони пам’яток.

У селі Білозерка (Бармашово (Засілля)) класичним прикладом сакрального мистецва є Свято-Миколаївська церква. Її історія буремна, як історія тих часів.

Перший дерев»яний храм тут був зведений ще у 1812–1815 р. першими переселенцями братами Білозерцевими. Проіснував він недовго, бо в наслідок пожежі згорів. На його місці у 1833 р. було побудовано кам’яну однопрестольну церкву Святого Миколи Чудотворця.

Миколаївський храм був місцем тихої радості й спокою для більшості мешканців села аж до радянських часів. У 1929 році храм закрили, а права на будівлю передали культурним організаціям. Відновили церкву лише по закінченню Другої світової війни. Зараз храм діє і його двері широко відкриті для прихожан.

Ще в районі, а точніше в селі Башматово, знаходиться школа, історична цінність якої полягає в тому, що збудована вона в 1860–1890 роках.

У селі Костянтинівка розташована ще одна старовинна церква, якій вже більше ста років. Храм має цікаву історію. Церква сьогодні приваблює не тільки туристів, але й сотні парафіян із південних районів Миколаївської області.

У 1862 році на гроші купця з Миколаєва тут звели молитовний дім Костянтина й Олени. Уже наприкінці ХІХ століття будинок не зміг обслуговувати всіх охочих, тому було ухвалено рішення про будівництво нової церкви й цього разу вже за кошти мешканців села.

Поруч із храмом спорудили дзвіницю, на котрій установили великий дзвін. Купол прикрасив великий хрест, закріплений ланцюгами. На будівництво пішло десять років, і закінчили його лише в 1905-му. За часів радянської влади церква була чинною, розібрали тільки дзвіницю. Сьогодні в храмі проводять ремонтно-реставраційні роботи.

Біля школи с. Лимани на березі Бугського Лиману знаходиться «Козацький вітряк», що вважається пам’яткою архітектури 1887 року. На жаль, під час Другої світової війни фашисти його спалили.

І вже в післявоєнні роки син колишнього господаря за допомогою всіх односельчан реконструював вітряк. Відомо, що споруда має архітектурно–історичну цінність, однак технічний її стан задовільний: утрачені дві лопоcті крил, дишло; частково дерев’яна обшивка поставлена на облік 2–її категорії (у 1992 році). Для південного району України вітряк є дуже рідкісним за типом.

Механізми, жорнова, ємкості для зсипки борошна та інше – у задовільному стані. Вітряк подібного типу (з двома жорновими) використовували ще в стародавньому світі вже за 1600 років до н. е. Він мав широке розповсюдження наприкінці й у середині XI ст. в Голандіі та Германії.

Його переваги полягали в дешевизні і простоті експлуатації. Вітряк такого типу мав широке застосування в народному господарстві Російської імперії. Наприкінці ХVІІІ в 38–и губерніях Європейської частини їх нараховувалося 170 тис., з яких тільки 67 мали двигун заводського виробництва.

Вознесенський район

Завдяки природним об’єктам та чарівним краєвидам, Вознесенщина – прекрасний край, що вирізняється з-поміж інших районів Миколаївщини. Саме тут можна насолодитися красивими пам’ятками.

Насамперед хочеться розповісти про Трикратський ліс – державні заповідні урочища у Вознесенському районі Миколаївської області біля села Трикрати, у місці впадіння річки Арбузинки у Мертвоводи. Це старий, добре доглянутий лісовий масив, справжнє багатство посушливих південних степів у поєднанні зі столітніми дубами.

Історія Трикратського лісу і його урочищ пов'язана з ім'ям Віктора Петровича Скаржинського. Місцевий поміщик, людина досить прогресивних для того часу поглядів, він прославився під час Вітчизняної війни 1812 року, а після поселення на землях Трикрат насадив тут справжнісінький чудо-ліс.

Урочище «Лабіринт» це засаджена місцевими породами дерев у поєднанні з великою кількістю екзотичних дерев і кущів територія площею 147 гектарів. Територія перетинається рікою Арбузинкою з безліччю різноманітних містків, що перекинулися з одного берега на інший, тому й називається «Лабіринт».

Спочатку урочище слугувало парком. Тут було насаджено багато квітів, особливо кущів бузку близько 80-и видів. Річка Арбузинка поділяє його на дві частини. В'ється між могутніми дубами, створюючи невеликі водяні перешкоди. Розбігаючись в різні боки, річка згодом знову зливається в єдиний потік.

У самому центрі урочища «Лабіринт» знаходиться багатий рибою ставок – улюблене місце рибалок. Навесні тут можна почути, як щебечуть солов’ї, а взимку кущі ялівця слугують прихистком для сов. Мешкають тут і фазани, й лиси, й зайці, й кабани. Проте мисливство тут заборонене.

Найбільша цінність урочища – старі могутні 120-170-літні дуби, їх тут більше 350 дерев. Урочище «Лабіринт» ділиться на три частини, котрі непомітно переходять одна в іншу: це «Василева пасіка», «Миронів сад» та «Виноградний сад».

Урочище «Василева Пасіка» темним півколом-масивом охоплює село, немовби захищаючи його від суховіїв.

Закладені наприкінці XIX століття на берегах річки Арбузинки 252 га лісових угідь, знаходяться під охороною Вознесенського держлісгоспу. Тут ростуть дуби, осини. У центрі масиву звертають на себе увагу кілька суховерхих осин, суцільно обліплених пташиними гніздами.

Чому птахи облюбували цей куточок, неважко здогадатися. Поруч ставок, та й по балці вода тече, місцевість болотяна, а відтак – гарна кормова база. Навколо розкинулися поля, і восени легко піймати полівку.

Визначну особливість має і «Миронів сад». Це – єдина в Миколаївській області колонія сірих чапель. На деревах, майже на самих верхівках, десятки гнізд: самички висиджують пташенят, а самці сидять поруч на гілках або повільно кружляють неподалік.

Цікаво, що гнізда сірих чапель можна побачити тільки в цьому місці, на інших ділянках обох урочищ не зустрінеш жодного. Колонія чапель знаходиться під охороною держави і має орнітоло¬гічне та пізнавальне значення.

Власною визначною пам'яткою відрізняється і «Виноградний сад». Це – могутній дуб. Але знайти його непросто. Збігаючи на дно яру, ліс стає майже непрохідним. Густі хащі, нагромадження скель, джерела з холод¬ною кришталево чистою водою роблять ці місця казково прекрасними.

У самій низині над заростями височіє могутнє 300-літнє дерево. Прикрашають урочище також і 80-100-літні дуби. Їх тут більше 250 дерев.

Знаменитий родовий маєток славного козацького роду Скаржинських розташований у селі Трикрати Миколаївської області. Його збудували ще в XVIII ст. Тоді садиба належала герою російсько-турецької війни полковнику П. Скаржинському. Родинна резиденція збереглася донині. Це двоповерхова будівля з фамільним гербом над головним входом, що наразі є власністю Школи мистецтв.

Поблизу Трикратського лісу розташована ще одна справжня перлина цих місць - Актовський каньйон. Це унікальний природний комплекс лісової та водної екосистем у поєднанні з комплексом скель та гранітних валунів.

Річка Арбузинка ділить каньйон навпіл, створюючи ландшафти, що мають особливу екологічну, естетичну та історичну цінність. Актовський каньйон займає площу понад 250 га. Цей куточок землі славиться далеко за межами району не лише своїм вражаючим тваринним та рослинним світом, а й чудовими пейзажами, створеними природою. Гранітні скелі сягають подекуди 30–50 метрів заввишки.

Тихі, незаймані води річок Мертвоводу та Арбузинки населяють дикі качки, чирки. Тут годується сіра чапля, яка прилітає сюди з «Василевої пасіки». У річці багато риби: плітка, короп, карась, щука, тараня, окунь.

Лісовий масив «Рацинська Дача» розташований поблизу села Трудове Вознесенського району і займає площу більше 1780-и гектарів. Охороняється законом як пам'ятник степового лісорозведення і рішенням Миколаївського обл¬виконкому переведена в категорію державного заказника.

Тут ростуть дуби, клени, берези, липи та інші дерева й кущі. Коли цвіте липа, її медовий запах наповнює все навкруги. Учені підрахували, що в ясний день у розпал цвітіння бджоли з одного гектара збирають близько тисячі кілограмів меду. Прогулюючись лісом, можна зустріти зайця, лисицю, їжака, почути спів солов'я. Гордість «Рацинської Дачі» – березовий гай. У лісі є ще чимало мальовничих куточків.

Візитівкою районного центру можна назвати і місцеву ротонду. Альтанка була споруджена в 1837 році. Відкриття приурочили до приїзду імператора Миколи I. Це сферична споруда з 8-ма колонами. Легкості образу ротонди надає білий колір. Проста краса альтанки досі привертає увагу десятків людей. Навколо Царської ротонди є три кола терас.

Ще одним цікавим місцем є художній музей у Вознесенську, відкритий у районному центрі в 1985 році. Розташовується він у самому серці міста. Це двоповерхова будівля, де розмістилося понад 2000 експонатів. На першому поверсі можна ознайомитися з особистістю Е. А. Кибрика.

Тут виставлені власні речі художника, частково відтворений інтер`єр його майстерні. На стінах вивішені фотографії та листи Е. А. Кибрика. Деякі зали відведені для проведення лекцій, є бібліотека. На другому поверсі діють постійні експозиції робіт художника. Усі вони розподілені за тематикою. Кожна експозиція відображає різні епохи в житті майстра. Завдяки роботам Е. А. Кибрика ми можемо відчути його внутрішній світ. Є роботи інших художників, подарованих майстру.

Резиденцію Миколи I сміливо можна назвати візитною карткою міста. Споруду збудували в 1837 році спеціально до приїзду імператора. Будівля слугувала літньою резиденцією.

Місце дійсно ідеально підходило для відпочинку. Палац розташовується в глибині Мар`їній гаї, де немає суєти і шуму. Величні дерева захищають його від навколишнього світу, тому й відчуваєш себе тут по-особливому затишно. Палац зведений у характерному стилі тієї доби.

Врадіївський район

У Врадіївському районі Миколаївської області на обліку перебуває 6 пам'яток архітектури, 36 пам»яток історії та 1 пам»ятка монументального мистецтва.

У місцевості поблизу села Филимонівка з-поміж звичайної сільської забудови, виокремлюються руїни панського маєтку, що є пам’яткою архітектури.

Доманівський район

У Доманівському районі Миколаївської області на обліку перебуває 7 пам'яток архітектури, 46 – історії та 2 – монументального мистецтва.

У селі Доманівка можна відвідати цікаву пам’ятку архітектури місцевого значення: одноповерхову будівлю з житловими мансардами й місткими підвалами. Це – поміщицька садиба, зведена в ХІХ столітті. Особливого шарму їй надають аркові вікна. Наразі в будівлі розміщений Відділ освіти Доманівської районної адміністрації. Про архітектора та господарів інформація відсутня.

Єланецький район

Перший заповідний об'єкт у районі з'явився в 1978 році, коли тут було організовано заказник місцевого значення «Роза» площею 300 га. Саме відтоді бере початок історія збереження ділянок цілинного степу в Правобережній Україні.

У 1982 році вже на площі 976 га було розташовано ландшафтний заказник місцевого значення «Єланецький». У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та українських учених вирішили зарезервувати 2000 га під майбутній заповідник, а 17 липня 1996 року Указом Президента України № 575 створили природний заповідник «Єланецький степ».

З 70-х років минулого століття в заповіднику лишилися зоопарк та «Палац природи». Перший був створений у заказнику «Роза» 1978 року за допомогою фахівців з «Асканії-Нова». Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де напівввільно утримувалися бізони, кулани, олені плямисті та муфлони.

Так званий «Палац природи» спорудили в 1979 році з метою організації відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва. Він чудово вписується в навколишній ландшафт і складається з красивої триповерхової будівлі оригінальної архітектури та ряду допоміжних споруд (обсерваторія, їдальня, душові, відкриті майданчики тощо).

Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу і є першим і поки що єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні.

Його мета – збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України. В установі працюють 15 чоловік, з них у науковому підрозділі – 1, у службі охорони – 8 осіб. Згідно з фізико-географічним районуванням, заповідник знаходиться в межах Дністровсько-Дніпровської провінції Північно-степової підзони Степової зони, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія ландшафту різноманітна, що й зумовлює багатство її рослинного і тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності «Єланецький степ» помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають різні за віком перелоги. Завдяки цьому одним з основних його завдань (поряд з охороною ділянок цілинного степу) є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках.

Це дуже важливий та актуальний напрям діяльності, що надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративних заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

У заповіднику створена одна екологічна стежка завдовжки 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут стежкою діє з початку квітня до середини жовтня.

Серед сакральних пам’яток варто згадати красиву ошатну церкву, що знаходиться в селі Возсіятське. Її звели в ХІХ столітті, прикрасивши різьбленим дерев`яним вівтарем і спорудивши поруч дзвіницю. Колись храм був не лише місцем для вознесіння молитов, а й першим освітнім центром невеликого села.

Адже саме тут за часів Російської імперії відкрили парафіяльну школу. До цього з грамотою були проблеми: їй навчали відставних військових, які не мали особливих знань. Тому в перший же рік роботи школи здобувати знання прийшли 150 чоловік.

Казанківський район

У Казанківському районі Миколаївської області на обліку перебуває 12 пам'яток архітектури, 48 – історії та 3 – монументального мистецтва (усі – організаторам червоного терору).

Крім того, є в районі й пам’ятки природи – так звані заказники та урочища.

Природоохоронні території Казанківського району.

Степок – пам'ятка природи загальнодержавного значення загальною площею 0,15 га.

Володимирівська дача – лісовий заказник місцевого значення загальною площею 1283 га.

Володимирівський парк – Володимирівське лісництво, підсобне господарство. Пам'ятка садово-паркового мистецтва загальною площею 5,5 га.

Водоспад – Каширівська сільська територіальна громада, ландшафтний заказник місцевого значення загальною площею 30,0 га.

Мокра Балка – гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.

Скобелівська балка – ботанічний заказник місцевого значення загальною площею 10,0 га.

Каширівка – комплексна пам'ятка природи місцевого значення.

Марянівський – ботанічний заказник місцевого значення загальною площею 0,20 га – Лагодівська територіальна громада.

Балка Пеньківська – гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення загальною площею 21,7 га, Казанківська територіальна громада

Рубанівський ставок – ботанічна пам'ятка природи місцевого значення площею 15,0 га, Миколаївська територіальна громада

Попова дача – ландшафтний заказник місцевого значення площею 15,0 га, Казанківська селищна територіальна громада

Кривоозерський район

Відомо, що наша держава багата на історію, про що свідчить створення численних історичних музеїв. Не є винятком Миколаївщина, зокрема Кривоозерський район.

Хотілося б розповісти про інші пам’ятки районного центру, адже містечко має чим похизуватися. Насамперед це храми. Перша православна церква з’явилася в Кривому Озері відразу після його заснування. Але наприкінці ХVІІІ століття храм згорів. На його місці поставили капличку та кам’яний хрест.

У 1824 році парафіяни накопили кошти й збудували собі новий храм – церкву Різдва Богородиці, котра стоїть і нині. Щоправда, у 1890-му святиню реконструювали. Тоді ж прибудували дзвіницю (кошти на її будівництво виділив поміщик Широченко). Нині церква Різдва Богородиці є головним православним храмом села й користується особливою повагою в бойків – репресованих переселенців із заходу України.

Ще одна старовинна церква – Святої Параскеви, розташована на південно-західній околиці селища. Її звели в 1818 році на кошти парафіян, яких до парафії входило тоді 4900 осіб. Причому це були не лише мешканці Кривого Озера, але й прилеглих сіл.

У центральній частині селища збереглося декілька будівель кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це будинок страхового товариства «Саламандра», де нині історико-краєзнавчий музей, що наразі знаходиться у старовинному будинку відомого колись торговця Креймголца.

Знайомство з історією розпочинається ще з того, як підходимо до старовинної будівлі, що вражає своїм виглядом, котрий свідчить про її історичну цінність. Кривоозерський краєзнавчий музей має велику кількість експозицій, що оповідають нам про минуле краю, зародження тут революції, про Другу світову війну та мужність партизан.

Щодо експонатів, то тут можна побачити різні тогочасні документи й довідки, фотографії, колекції старовинних монет і банкнот, одяг і предмети побуту.

Крім того, наявний будинок Креймгольца (нині тут бібліотека) – єврейського торговця залізо-скоб’яними виробами та сільськогосподарським інструментом – та ще з десяток старовинних будівель.

Місто Миколаїв та Миколаївський район

Миколаїв будували й розвивали за часів Російської імперії представники різних національностей і конфесій. На диво, донині зберіглося більшість храмів і церков, збудованих у ХІХ–ХХ столітті. Хотілося б спочатку розповісти про Миколаїв, а саме про його духовні пам’ятки.

Один із найстаріших у місті – кам'яний Свято-Нікольский храм (нині – Свято-Нікольський собор) на вулиці Фалєєвській, споруджений протягом 1803–1817 рр. у класичному стилі. Тривале будівництво порівняно невеликої споруди пояснюється насамперед браком коштів. Храм будували на пожертвування прихожан. Окрім грошей, жертвували будівельними матеріалами.

З часу освячення (1817 рік) храм ніколи не закривався надовго. Навіть у 20–30 роки ХХ століття в ньому проводилися богослужіння.

Наступною, не менш захоплюючою пам’яткою, є незвична для України будівля кірхи, що відрізняється від своїх «побратимів» витонченістю архітектури й оригінальністю. Усе це –завдяки архітектору-англійцю Чарльзу Акройду, який зміг створити на півдні Російської імперії чудову будівлю у стилі англійської псевдоготики.

Лютеранська кірха споруджувалася з 1849 до 1852 року. Кірха з баштою-дзвіницею, стрілчастими вікнами, короткими шпилями із каменя, позбавлена штукатурки – гарний «архітектурний аскетизм».

Є в місті костел, зведений у 1895 році за проєктом архітектора Домбровського в еклектичному стилі з елементами романських і готичних храмів. Фасад прикрашають дві 49-тиметрові башти. Вікна костьолу прикрашені вітражами, виготовленими в Німеччині. У церкві був установлений орган німецького виробництва, а вівтар прикрашали фрески.

Чудове приміщення з унікальною акустикою перегородили горизонтальним перекриттям, а на другому поверсі, що утворився, розмістили великий зал. На баштах, замість хрестів, повісили зірки; на місці вівтаря влаштували сцену.

Після краху СРСР костьол повернули католицькій общині. За 25 років храм непогано відбудували, розібрали перекриття, установили хрести, замінили дах, замовили скульптури, установили акустичне устаткування. З нагоди 110-річчя святиня отримала в подарунок з Німеччини великий орган 1950 року. У дворі костьолу знаходиться будівля колишньої парафіяльної школи.

Одна зі старовинних споруд міста, що з’явилася в серці купецького району Миколаєва в 1800 році. Спочатку в будівлі був кам’яним тільки перший поверх, але в 1818 році другий, дерев'яний, розібрали. У 1828-му прибудували ще дві споруди. 1846 року придбали величезний дзвін вагою більше 8-и тонн, що в 1879 році зайняв місце в новозведеній дзвіниці заввишки 36 метрів.

А за часів радянської влади більшість соборів позакривали, цінності вилучили, дзвони переплавили, а священнослужителів репресували. З 1936 року тут знаходився будинок офіцерів. Після закриття собору зруйнували головний купол, дзвіницю й більшість споруд у кварталі.

За часів Незалежності відбудували купол, дзвіницю й більшість споруд, з’явилася позолота і дзвони.

Незвичний собор для Півдня України в давньоруському стилі звертає на себе увагу. Храм розпочали будувати в 1904 році за проєктом архітектора Еппінгера, але не встигли закінчити до Революції і в 1934 році він слугував клубом суднобудівного заводу.

У 1992 року святиню передали УПЦ КП, що до 2010 року завершила реконструкцію зовнішньої частини й відновила внутрішні приміщення.

В одному кварталі вулиці Спаської, між Пушкінською і Наварінською, знаходяться чотири прекрасних особняки ХІХ століття.

Особняк Олександра Ерліха – на вулиці Спаській, 20. Відомий багатьом, як будинок із Меркурієм. Невелику, одноповерхову споруду архітектора Штукенберга, призначену для купця Ерліха, можна вважати символом розквіту торгівлі міста в середині ХІХ століття.

Головна особливість будинку – ротонда-ліхтарик на даху з фігурою давньоримського бога торгівлі. Наразі у споруді розміщується Художня школа. Якщо буде можливість, обов’язково зайдіть у будинок, де побачите кахельну піч та оригінальне оздоблення ХІХ ст.

Будинок Авраамова на вулиці Спаській, 22, що по сусідству з Художньою школою, вражає багатим оздобленням. Споруду кінця ХІХ століття у стилі неоренесансну й еклектики разом із сусіднім будинком Ерліха відреставрував приватний підприємець.

За часів радянської влади Миколаїв був, напевно, найбільш закритим містом України після Дніпра (Дніпропетровська), що не знало туристів і, відповідно, котре не знали туристи. Причина цьому відома: місто було центром ВПК і військового суднобудування.

Приїжджаючи до Миколаєва зараз, Ви обов'язково побачите залишки монстрів суднобудування, кілометри робітничих слобідок ХІХ–ХХ століття, нескінченні сірі квартали радянської епохи, але разом із тим, місто зберегло багато пам'яток архітектури, історії і культури ХІХ століття, що ховаються на зелених вулицях старого міста.

Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. І найкраще засвідчує це вулиця Адміральська, що розпочинається від Будинку офіцерів флоту і закінчується біля прохідної суднобудівного заводу ім. 61 Комунара і Старофлотських казарм. Тож пройдемося Адміральською – першою і головною історічною магістраллю міста.

На вулиці розташований єдиний в Україні музей суднобудування. Звичайно, де ж йому ще бути, як не в цьому місті й на цій вулиці? Будівля музею – одна з найстаріших у Миколаєві (1795), колишній будинок Командира Чорноморського флоту.

Сучасного вигляду вона набула після того, як декілька разів перебудовувалася. Наразі ми бачимо музей таким, яким він став за часів адмірала Лазарєва в 1834 році. У його колекції більше 100 моделей кораблів, збудованих на заводах Миколаєва.

Перед будівлею можна побачити шість великих бюстів адміралів, з якими пов'язана історія Чорноморського флоту Російської імперії: Ушакова, Лазарєва, Беллінсгаузена, Нахімова, Корнілова, Бутакова.

Навпроти музею знаходиться будівля Депо Карт (Чорноморське Гідрографічне депо) 1803 року. Це був інженерно-науковий центр флоту, де створювали карти, проєктували кораблі й будівлі, знаходилася перша типографія.

Споруда зведена у стилі класицизму. З 1833 року тут знаходиться музична школа, поряд із якою можна побачити пам'ятник композитору Римському-Корсакову.

На розі вулиць Адміральської і Лягіна, у куті Соборної площі, знаходиться добрий візуальний орієнтир і прикраса центральної частини міста – Театр Монте. Багатостраждальна будівля, що з'явилася за проєктом архітектора Брусницького в 1881 році завдяки грошам мещаніна Монті, власника ресторану й готелю «Золотий Якір», була справжнім діамантом міста. Перша напасть прийшла з революцією.

У голодні 20-і роки меблі та всі нутрощі театру розграбили. Від споруди залишилася тільки коробка. На щастя, театр не знесли, а відновили. Але під час Другої світової будівля повністю згоріла. Відновлений театр відкрили по закінченню війни і прибудували до нього портик із шістьма колонами, що трохи спотворює початковий ренесансний його вигляд. Наразі заклад називається Миколаївський художній російський драматичний театр.

Ще одним цікавим об’єктом є водонапірна башта, зведена в 1907 році за проєктом відомого російського архітектора В. Г. Шухова. Знаходиться по вулиці Рюміна біля телевежі.

Особливістю об’єкта є сітчаста баштова конструкція, що значно полегшує її вагу. Варто зауважити, що вага башти менша за вагу води, що в ній накопичувалася. Заввишки споруда разом із баком становить 32 метри. Башта функціонувала до 1944 року, допоки її не підірвали німецькі війська. По закінченню війни споруду відновили й використовували до 1958 року.

Городище «Дикий сад» у Миколаєві – це останки стародавніх кімерійців (Білозерська культура), що орієнтовно поселялися в 1300–900 рр. до нашої ери. Учені стверджують, що ця територія на 500 років старша за грецьку колонію Ольвія.

Також городище слугувало портом і з'явилося на тому місці, де річка Інгул упадає в Південний Буг. Раніше тут був сад «Адміральський», бо заклав його адмірал Олексій Грейг. Однак, на цій території росло багато диких дерев, тому в народі його прозвали «Диким».

Новобузький район

У Новобузькому районі Миколаївської області на обліку перебуває 1 пам'ятка архітектури, 40 – історії та 2 – монументального мистецтва.

Серед найцікавіших хотілося б виділити Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир – справжню архітектурну перлину на березі річки Інгул. Розташована святиня на околиці Пелагіївка Новобузького району.

1986 року брати Андрій та Михайло Дуриліни розпочали будівництво храму в пам'ять про свою матір Пелагею, яка померла під час пологів. Після війни Пелагеївський монастир використовували як комору-зерносховище. 1994 року храм було відновлено й перетворено на жіночу обитель.

Також у районному центрі є історичний музей, що діє з 1980 року. Розташований він на центральній площі міста. Працює в приміщенні колишнього районного Будинку культури.

Експозиція музею зберегла відомості про історію міста з часів козаків і до сучасності. Також тут зібрано матеріали, присвячені історії всього Новобузького краю та Миколаївській області.

Новоодеський район

У Новоодеському районі Миколаївської області на обліку перебуває 1 пам'ятка архітектури, 35 - історії та 4 – монументального мистецтва.

Хотілося б детальніше розповісти про деякі з них. На нашу думку, особливої уваги потребує старовинна церква Різдва Пресвятої Богородиці, розташована в селі Воронцовка. Відомо, що храм спіткала нелегка доля, проте можна сміливо сказати, що місцеві жителі доклали неабияких зусиль, щоб відродити прекрасне творіння архітектури.

Мальовниче українське село, розташоване поруч з обласним центром, не втратило своєї самобутності. Це частина славного українського минулого, край відважних козаків. Мешканці поселення завжди відрізнялися своєю побожністю.

Але десятиліттями їм доводилося обходитися без головного духовного пристановища – храму. І лише кілька років по тому справедливість восторжествувала і вони повернули собі святиню – церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Кам`яний храм звели в 1893 році. Тоді це був розквіт Баловне: більше однієї тисячі жителів, земська школа, дванадцять промислових і три торгові установи. Церква Різдва Пресвятої Богородиці користувалася великою пошаною і в навколишніх селах.

Але в один момент усе змінилося: дивовижні віражі історії призвели до повалення царя, революції, до радянської влади й зневаги до святинь. Занедбану споруду старовинного храму вирішили стерти з лиця землі. І в 60-х роках минулого століття її зруйнували. Лише за часів незалежності, коли люди повернулися до церкви, постало питання про відновлення історичної справедливості.

Але на зведення храму пішли довгі роки. Лише у 2011 році його золоті куполи змогли засяяти над синню річки Південний Буг.

Очаківський район

У минулому – одне з місць козацької і суворівської слави, закрите військово-морське місто. Наразі – це військова база й одночасно курорт, що набирає популярності. Про минулу славу переказують місцеві. Сьогодні Очаківщина – швидше курортна пам’ятка. Про рибальське минуле свідчать лише перекази місцевих.

Першими зустрічає відвідувачів невеликий Дитячий пляж, розташований неподалік пам'ятника Суворову.

У районному центрі є цікаві пам’ятники, наприклад, бригадиру Івану Горичу: на піраміді з 30-и гарматних ядер сидить орел. Доля цього пам'ятного знака герою очаківської битви (одному з перших, хто піднявся на фортечну стіну) склалася непросто.

Перший його варіант, створений в 1903 році з облицьованого плитою черепашнику, не витримав ваги справжніх ядер і за пару десятиліть обрушився. Другий варіант, що донині радує око очаківців і гостей міста, звели в 1978 році на більш міцному матеріалі – рожевому граніті.

Також тут є пам'ятник морякам, загиблим біля острова Тендра 5 жовтня 1946 року під час пожежі, що виникла на крейсері «Молотов». Частина команди (22 людини), пожертвувавши собою, не допустили розповсюдження полум'я на кораблі.

Серед природних перлин в Очаківському районі неодмінно потрібно відвідати Кінбурську косу, розташовану неподалік районного центра міста Очакова. На її території колись розташовувалася турецька фортеція Кінбурн, зведена в ХV столітті.

У 1736 році фортецю захопили та зруйнували російські війська. Турки відновили твердиню, але з 1774 вона перейшла до Російської імперії. 1787 року Суворов разом із 4-тисячним російським корпусом розбив біля фортеці 5-титисячний турецький десант.

Озброєння Кінбурну налічувало 62 гармати, а гарнізон мав 1 400 вояків. У жовтні 1855 року під час Кримської війни фортеця була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту.

Відтоді її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували. Пізніше за умовами Паризької мирної угоди твердиню розібрали, з її матеріалів створили штучний острів Батарейний (нині Первомайський, Майський) на вході у Дніпро-Бузький лиман.

У Чорному морі навпроти гирла Південного Бугу, недалеко від міста Очаків, знаходиться невеликий безлюдний острів Березань завдовжки близько 1 км.

Він цікавий своєю історією, що розпочинається з часів античності. Тоді це був півострів, а з кінця VІІ століття до н. е. тут розташовувалося давньогрецьке поселення Борисфен.

Одним із найпопулярніших туристичних місць (особливо серед тих, що займається рафтингом) є невелике село Мигія, розташоване одразу біля Первомайська на річці Південний Буг. Найчастіше сюди з'їжджаються любителі активного відпочинку.

Круті Мигійські пороги дозволяють туристам займатися рафтингом. Проте одразу впадає в око млин Скаржинського, що швидше нагадує палац.

Мигіївський збудував у 1888 році млин місцевий поміщик Йосип Скаржинський. Проєкт належав інженеру Владиславу Яскульському. Зовні млин схожий на середньовічний замок. Колись це було найпотужніше підприємство, адже могло виробляти близько 3-х тисяч пудів борошна в день.

Уже за радянських часів млин Скаржинського переобладнали під гідроелектростанцію, що, до речі, працює і сьогодні. Недалеко від неї є оглядовий майданчик. Ще один цікавий об'єкт у Мигії – це стара олійня.

Первомайський район

Скіфи, кімерійці, сармати, стародавні греки, римляни, татари, турки залишили тут свої сліди. Про ці місця згадують Гомер, Геродот, літописці Нестор та Самійло Величко. Територія тісно пов’язана з історією останнього у Європі світського лицарського Ордену Війська Запорізького Низового та його держави – славного Запоріжжя зі столицею Січ.

Тут, над Бугом, знаходилось укріплення Гард – адміністративний центр Буго-Гардової паланки. На території Грушівської, Мигіївської та Романобалківської сільських рад знаходиться регіональний ландшафтний парк «Гранітно-Степове Побужжя» (одне з семи чудес України), створений у 1994 році, та Національний природний парк «Бузький Гард», утворений на території РЛП «Гранітно-Степове Побужжя» у 2009 році. Загальна площа НПП «Бузький Гард» становить 6138,13 га. Зокрема в Первомайському районі територія Парку становить 1274,43 га або 20,76 % загальної площі.

Від Первомайська протягом майже 40 км тече Південний Буг у крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку (300–400 м) каньйоноподібну долину. Величні гранітні скелі іноді досягають 40-50 м завширшки, русло річки – порожисте, з водоростями й островами. Гранітно-степове Побужжя – це справжній гірський ландшафт серед українського степу.

Уздовж ріки Південний Буг – великий потенціал розвитку екстремальних видів спорту: рафтинг, сплав на байдарках, скалолазання, дайвінг, джампінг (планується розвивати).

Каньйон Південного Бугу має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Уже багато років Бузькі пороги є Меккою активних туристів. В урочищі Протич розташована одна з найкращих у Європі природних трас водного слалому. Стрімкі скелі каньйону – улюблене місце змагань спортсменів-скалолазів.

Дивовижно-мальовничі ландшафти краю залучають багатьох аматорів пішого й кінного туризму, дарують незабутні враження від спілкування з природою. На прилеглих територіях працює мисливське господарство. Парк – об'єкт наукових досліджень, місце пізнавальних і навчальних екскурсій – слугує базою для проведення навчальних польових практик провідних вузів країни.

Не варто оминати увагою містечко Мигия, адже це столиця «українського рафтингу» – Мигійські пороги, де збереглися унікальні природні комплекси, що ваблять туристів звідусіль. Тут проводяться міжнародні змагання з плавання на байдарках та рафтах, адже байдарочна траса посідає друге місце в Україні за складністю сплаву.

Також останніми роками неподалік Первомайська успішно розвиваються й інші напрями екстремальних розваг. Серед них – роуп-джампінг, більш відомий під назвою «тарзанка», 500-метровий швидкісний спуск по круто нахиленому тросу (тролей).

Тут працює єдиний в Україні музей ракетних військ стратегічного призначення, про «експонати» якого варто розповісти окремо, бо колись вони наводили жах на найпотужніші держави світу.

Снігурівський район

У Снігурівському районі Миколаївської області на обліку перебуває 8 пам'яток архітектури, 49 – історії. Також у регіоні є 2 пам'ятки монументального мистецтва.

Хотілося б звернути особливу увагу на археологічні знахідки, адже саме тут, біля села, зберіглося одне з трьох віднайдених городищ Черняхівської культури, а також її могильник, що датуються кінцем ІV – початком V сторіччя.

Пам'ятки досліджував у 1979 році Борис Магомедов. Городище розташоване на скельному мисі, з боку поля обмежене ровом і валом, насипаним із суглинку з домішкою щебеню. На валу була стіна з вапнякових плит заввишки не менше 3-х метрів.

Виявлено фундаменти круглих башт, одна з яких розташована біля в'їзду. Територія городища забудована довгими спорудами з каменю, розділеними на окремі приміщення. Опалювалися вони вогнищами квадратної форми, викладеними з кам'яних плит, обмазаних глиною.

Городище було політичним центром – постійною резиденцією вождя племінного об'єднання і його дружини, а також у разі військової небезпеки слугувало захистом для мешканців округи.

На могильнику досліджено два поховання за обрядом тілопокладення. Поховальні ями були заповнені камінням. Поблизу знаходився жертовник, що являв собою прямокутну кам'яну огорожу розмірами 1,6 на 1,8 м.

Звичай споруджувати на місцях поховань жертовників, так званих есхар, принесли в Північне Причорномор'я з Греції. Наявність такого жертовника на могильнику Олександрівка свідчить, що однією зі складових черняхівської культури в Причорномор'ї було еллінізоване населення.