Херсонська область

Бериславський район

Бериславський район сміливо можна назвати одним із найцікавіших на Херсонщині. Дуже цікаві пам’ятки зосереджені в цій місцевості. Насамперед хотілося б розповісти про Берислав, розташований на березі Дніпра. У місті збереглися залишки фортечних мурів XV–XVII ст. У 1996 р. на місці Кизи-Кермен установлено пам’ятний знак на честь здобуття фортеці козаками 1695 р.: дзвін та меморіальний хрест на честь формування Чорноморського (Кубанського) козацького війська в 1784–87 рр. Про колишню могутність Кизи-Кермена свідчать фрагменти мурів ХV–ХVІ століть. Також тут установлено пам'ятний знак на честь узяття фортеці 1695 року.

Унікальна пам’ятка дерев’яного культового зодчества запорозьких козаків – церква Введення в храм Пресвятої Богородиці 1726 р., зведена у прикордонній запорізькій фортеці Переволочна (зараз – біля м. Верхньодніпровська Дніпропетровської обл.). Мала назву Воскресенська і була перевезена на плотах до Берислава в 1784 р. та зібрана без жодного цвяха.

У місті церкву перейменували на Введенську й освятили на новому місці. Після спорудження в центрі Берислава кам’яного Воскресенського собору вона була ще раз перенесена на околицю, де знаходиться й нині. У церкві зберігається старовинний дерев’яний хрест та Євангеліє 1697 р. Є чудотворна ікона, що, за легендою, має завжди знаходитися тут, а на того, хто винесе її за межі храму, чекає родове прокляття.

Якщо оперувати сучасними поняттями, то Кам’янська Січ була адміністративним та військовим центром українського козацтва. Розташовувалася вона в гирлі річки Кам’янки, що впадає у Дніпро. Наразі археологічні залишки Кам’янської Січі знаходяться на території села Республіканець Бериславського району.

Заснували цю Січ у 1709 році після знищення військами Російської імперії Чортомлицької Січі. Саме сюди приїхали козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком після Полтавської битви.

Важливо знати, що Кам’янська Січ перебувала під захистом турецького султана, тож це давало певні гарантії, що імперські війська не стануть нападати на козаків.

Не секрет, що Петро І мав на меті винищити все українське козацтво. Тож у 1711 році він посилає на Січ декілька своїх та гетьманських полків, які підпорядковувались Івану Скоропадському.

Кам’янські козаки змушені були відступити до кордонів тогочасного Кримського ханства й заснувати там нову Січ – Олешківську. Через три роки по смерті Петра І, у 1728-му, козаки повертаються до Кам’янської Січі.

Розкопки засвідчили, що Січ мала ремісниче передмістя. Тут козаки займалися гончарством, литтям кольорових металів тощо. Також на самій території стояла церква Покрови Пресвятої Богоматері, були різні майстерні, курені, шинки та постоялі двори. Козаки мали право брати мито з товарів, що доставлялися кораблями по Дніпру та Бугу.

Простояла Кам’янська Січ до 31 березня 1734 року. Це дата виходу козацтва з-під протекторату турецького султана. Після цього козаки знайшли собі притулок на річці Підпільній. Ця Січ стала однією з останніх в історії українського козацтва.

Що наразі можна побачити на місці Кам’янської Січі?

З початком ХХ ст. тут велися археологічні роботи під керівництвом Дмитра Яворницького та Віктора Гошкевича. Також їхню справу в 1989 році продовжили науковці з Інституту археології АН УРСР та співробітники заповідника на острові Хортиця. Завдяки цим науковим дослідженням було встановлено межі тогочасної Кам’янської Січі, руїни куренів, передмістя, де були крамниці, шинки та майстерні.

Дозорна вежа, що височіє на правобережжі Дніпра, недалеко від села Козацьке, була зведена наприкінці XIV століття на тодішньому кордоні Великого князівства Литовського, що проходило берегом річки. Це єдина оборонна споруда, що збереглася. Її звели для контролювання південної частини острова Тавань, де була митниця Литовського князівства. Наразі острів затоплено водами Каховського водосховища.

У XV столітті території були підпорядковані Кримському ханству. На Тавані побудували фортецю Хан-Бурун. За переказами, від цього укріплення до фортець на берегах Дніпра – Кизикермен, що стояли на місці нинішнього міста Берислав, і Іслам-Кермен на місці сучасної Каховки було протягнуто масивні ланцюги, що перешкоджали проходу козацьких суден до Чорного моря.

Наприкінці XVII століття козаки під проводом гетьмана Івана Мазепи зруйнували ці фортеці, але вежа була на віддалі, тож не постраждала. У 1880-х роках князь Петро Трубецькой, чий маєток знаходився поблизу, наказав надбудувати четвертий ярус над вежею часів Вітовта й облаштувати її як водонапірну. Так її, імовірно, використовували навіть до середини ХХ століття, коли на Дніпрі побудували Каховську ГЕС.

Тоді обладнання вежі демонтували, а саму споруду занедбали. Нині є проєкти, відповідно до яких зведуть нову чергу ГЕС, тож старовинна вежа опиниться на її території. У кращому випадку, якщо споруду не пошкодять під час будівництва, доступ до неї буде закрито і для вчених-дослідників, і для туристів. Активісти творчих організацій зараз намагаються привернути до цієї проблеми увагу громадськості, влади та засобів масової інформації. Тим більше, що на цій території дуже добре проводити різні масові культурно-історичні заходи.

У районі можна побачити ще одне історичне місце, однак саму фортецю, на жаль, ні: XIV столітті її звели турки, а у XVIII – зруйнували козаки. На місці твердині встановлено пам’ятник Козацької слави в образі Св. Михайла, який стоїть на колоні. Якщо пройти до старого мосту через річку, можна побачити залишки фортеці.

Спочатку на цьому місці був замок, укріплений трьома вежами. Але після захоплення території кримським ханом, його перетворили в оборонну фортецю, котра захищала землі від татар. Одна з перших згадок про подвиги козаків у районі твердині датована 1492 роком, коли вони напали на турецький корабель під стінами Тягина. Атаки тривали до XVIII століття, поки повністю не зруйнували фортецю. Пам’ятник героїзму козаків на місці твердині встановили в 1991 році на честь 500-річчя козацтва.

Садиба князя Трубецького в селі Козацькому є одним із найбільших архітектурних ансамблів Херсонського краю. Вона включає численні будівлі, що знаходяться на території села, у тому числі й палацово-парковий ансамбль.

Наразі палац складається з чудового ландшафтно-дизайнерського комплексу й потребує реконструювання. Опорні стіни й башти, ворота, містки, аркбутани, що підтримують стіну над урвищем, є продовженням прибережного рельєфу і створюють враження загального гармонійного ансамблю.

Сьогодні важко відокремити творіння рук людини і природи. У колишньому розкішному парку на березі річки Козак не залишилося ні аркових віадуків, ні інших паркових об'єктів. Тільки джерела, що біжать по прибережних каменях, могли б розповісти про колишню велич маєтку Трубецьких і село Козацьке.

Палац Трубецьких створили у стилі французького ренесансу з елементами готики. Увесь комплекс був подібний до унікального казкового замку. Йому належали великий головний будинок – палац; ряд флігелів; стайні; з землі підіймалися могутні стіни з зовнішніми кам'яними напіварками. Усе вінчала кутова замкова вежа, що виходить до Дніпра. Палацовий комплекс оточував великий сад. Наразі більшість споруд зруйнована, зберігся лише каркас головної будівлі.

Сьогодні палац знаходиться у власності ВАТ «Князя Трубецького», планується його реставрація. Починаючи відроджувати колишню славу благородних вин Козацького, нові власники обіцяють відновити й садибу. Сам замок закритий, але прогулянка його околицями, особливо з боку Дніпра, приносить величезне задоволення. Поруч зі спорудою знаходиться знаменитий Солов'їний гай, де можна почути різноголосі солов'їні трелі й попити чистої джерельної води.

Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир – православна обитель, заснована наприкінці XVIII століття. З початком XX століття вона являла собою прекрасний архітектурно-парковий ансамбль на березі Дніпра, а в плані духовної просвіти посідала друге місце за значимістю після Києво-Печерської Лаври. Сьогодні комплекс монастиря представлений декількома спорудами: Покровським зимовим собором; братською трапезною; архієрейськими палатами; намісницьким корпусом, парадні сходи якого ведуть до фонтанів, виконаних у вигляді оплавлених свічок. Збереглася печерна церква.

Білозерський район

Гранд-каньйон – це прибережна частина Дніпро-Бузького лиману. Однак, замість звичного пісочного або галькового узбережжя, тут на туристів чекають обривисті скелі. Особливо цікаво, що коли йти до каньйону в напрямку з села, то рівнинний спершу ландшафт поступово опускається вниз, утворюючи глибокий яр, над яким височать верхівки скель. Прямуючи цим яром, можна вийти на невеликий піщаний берег, звідки каньйон здається ще вищим.

Якщо ж піднятися на його вершину, можна побачити чудову морську панораму. Тому сюди часто приїздять робити цікаві фотосесії або просто помедитувати наодинці з природою. Особливо чудово це місце виглядає навесні або з початком літа. У цей час на балках виростає зелена трава, а в повітрі відчувається п'янкий аромат степових рослин.

Херсонський Гранд-каньйон розташований на території Станіславського заказника. Його утворює поєднання степових ділянок та схилів із лесовими породами, що переходять у прибережну акваторію. Щодо походження гірського ландшафту, у дослідників немає єдиної думки. Однак майже всі сходяться на тому, що появу Гранд-каньйону зумовили геологічні процеси, пов'язані з вулканізмом, вітрами, дощовими й талими сніговими водами тощо.

Костел Тіла Господнього було зведено у другій половині XIX століття. Тоді село мало назву Цареводар. Будівництво ініціювали католики, які переселилися з Польщі.

Сама будова костелу належить до еклектичного стилю з елементами готики й ренесансу. Про стильову приналежність споруди можна дізнатися завдяки вітражним вікнам. Сьогодні костел закрито, але будівлю не зруйнувала ні радянська влада, ні військові дії, ні час. Зрідка тут правлять служби католицькі громади.

У 30-х роках ХІХ століття російський імператор придушив польське визвольне повстання. І указом від 19 жовтня 1831 року змусив мешканців Гродненської, Подільської та Віленської губерній (сучасна Білорусь) переселятись у Дике Поле і Таврію. Таким чином, імператор відправив частину дрібної польської шляхти подалі, аби ті знову не підбурювали народ до повстання.

У районі також можна відвідати Античне городище «Скелька» – місце, де розроблена низка туристичних маршрутів. Адже тутешні землі за античних часів були частиною Ольвії – грецького поселення. Сліди могутньої цивілізації, застиглі у вічності, можна знайти й зараз.

Великолепетиський район

Це одна з історичних сцен Таврійського краю, природа до якого виявилася лагідною, чого не скажеш про історію, у котрій домінує тема чужоземного поневолення й боротьби з ним. Розгортаючись на неозорій, відкритій і щедро прикрашеній сцені, ця історична епопея була довгою, барвистою, сповненою бурхливих подій із давніх-давен аж до новітніх часів.

Такий довідник покликаний відобразити історію Великолепетиського району з метою знати, вивчати, пам’ятати свою історію. Історію – у камені. Пам’ятки археології є неоціненним скарбом про давнє минуле. У Великолепетиському районі такими є окремі невеличкі стоянки мисливців кам’яного віку, поселення та залишки стійбищ скотарів (доби бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя), пізньоскіфське городище, ґрунтові могильники. Більшість пам’яток археології представлені поховальними комплексами – курганами. Усі стоянки та стійбища є місцями короткочасних або відносно нетривалих зупинок мисливців та скотарів.

Пам’ятки археології району охоплюють досить великий відрізок історії, що становить понад 10 тисяч років. Найдавнішим свідченням заселення території Великолепетиського району є пункти нечисленних знахідок доби пізнього палеоліту, котрі засвідчують перебування тут мисливців ще за часів пізнього плейстоцену, у т. ч. й льодовикової епохи.

Цей етап заселення регіону датується проміжком між 20-ма та 11-ма тисячами років по тому. Не представлена стоянками наступна доба – мезоліт. Поодинокими є стоянки неоліту (VІ–V тисячоліття до нашої ери), поселення та стійбища скіфів (ІV ст. до н. е.). Є також поселення та могильник середньовіччя.

Унікальною археологічною пам’яткою є відкрите в 1946 році В. Г. Скрипниченком Великолепетиське пізньоскіфське городище – пам’ятка археології національного значення, площа якої становить 6,4 га. Міститься в межах смт Велика Лепетиха, на високому корінному березі Дніпра (наразі Каховське водосховище). Досліджувалося завдяки розкопкам в 1991 році на площі 157 кв. м.

Під час відкриття пам’ятки було простежено акрополь, обмежений валом, та передмістя. У ході розкопок виявили кам’яне будівництво, глинобитні підлоги приміщень, глибокі господарські ями, вирубані у вапняку.

Серед археологічних матеріалів віднайшли й фрагменти керамічного посуду. Абсолютно переважає амфорна тара. Специфікою є нечисленність ліпного посуду та висока пропорція червоно-лакових посудин, що вказує на добробут населення городища. Знайдено зернотерку античного типу, прясла та скляне намисто. Виявлено намистини з єгипетської пасти у вигляді священних скарабеїв.

На превеликий жаль, у першій половині 1970 року пам'ятку частково знищили кар’єром по видобутку вапняку, а з початком 2000 року – приватною забудовою.

Великоолександрівський район

Серед найцікавіших пам’яток мальовничого Великоолександрівського району потрібно виокремити природню – Інгулецький ботанічний заказник (Інгулецький лиман, як його ще називають), котрий набув статусу місцевого значення в Україні 1983 року.

Це – один з об'єктів природно-заповідного фонду Херсонської області, розташований між селами Микільське та Садове Білозерського району і є смугою вздовж акваторії Інгулецького лиману (річка Інгулець). Охороняється рослинність, включена до Зеленої книги України: водяний горіх, зарості якого збереглися на околиці села Микільське, сальвінія плаваюча, латаття біле, глечики жовті і плавун щитолистий.

Інгулецьким лиманом відає ДП «Херсонське ЛМГ».

Верхньорогачицький район

Існує на території району пізньоскіфське городище, а біля села Первомаївка – досліджене половецьке святилище. Сам же термін Рогачик, напевно, з'явився в золотоординські часи, коли тут постало однойменне місто, руїни якого зафіксовані на карті Річчі Занноні 1767 року.

Центральна частина сучасного Верхнього Рогачика зберігає архітектурні пам'ятки вікової давнини. Усі вони зведені з червоної цегли місцевого виробництва.

Дивом зберігся давній парк дерев’яних скульптур у селі Нижній Рогачик.

Частина земель графа Воронцова знаходилася на лівому березі Дніпра, а саме у Верхньорогачицькому районі. Економія Воронцових – у селі Пролетарка, де й донині збереглися її залишки, зокрема адміністративний корпус економії та кілька хат, що з початком XX ст. надавалися під тимчасове житло робітникам-сезонникам.

За часів свого заснування економія являла собою великий багатопрофільний сільськогосподарський комплекс. Тут вирощували пшеницю, овочі й фрукти, займалися вівчарством та конярством (працював великий кінний завод). Через засушливість клімату у структурі сільського господарства краю в XIX ст. переважало тваринництво.

Воронцов М. С. активно розвивав рослинництво у своїх маєтках і доклав чимало зусиль, щоб заохотити до цього місцевих землевласників. Він намагався наблизити рівень розвитку економіки краю до європейського: виписував із-за кордону насіння тютюну, олійних рослин, виноградні лози. Для розвитку садівництва запросив до економії іноземних садоводів-фахівців. У цьому маєтку працювала також школа, відкрита Воронцовою-Браниською для селянських дітей.

Знавцям героїчного минулого українського народу буде цікаво відвідати печеру часів Другої світової війни, що вирили для переховування солдатів та розвідки.

З початком 2011 року у привітному селі Зелене відкрили зоопарк, що вже прославився на теренах усього Таврійського краю.

У 2013 році в селі Бабине Верхньорогачицького району відкрили історико-ландшафтний музей просто неба «Світло Оріяни» та музей-садибу з експонатами. Ініціатором створення став житель села Бабине, колишній генеральний директор музею-заповідника «Хортиця» Костянтин Сушко.

Тут гості мають можливість оглянути чимало предметів українського побуту різних часів, елементи військового спорядження, архітектурні композиції та почути цікаві розповіді про минуле рідного краю. Справжнім оазисом для незабутнього відпочинку є Рогачицька затока Каховського водосховища.

Високопільський район

У Високопільському районі пам’ятками археології є кургани, котрих у ході останньої інвентаризації виявили 151. Їх узято під державну охорону спеціальним розпорядженням Херсонської облдержадміністрації. Археологічні ґрунтові могильники, стоянки мисливців, поселення та городища землеробів, стійбища скотарів на території Високопільського району не виявлено.

Містечко Високопілля багате на німецькі традиційну культурну спадщину й історичні пам’ятки. У 1869 році колоністи з Молочанска (Молочної) поселилися на території сучасного Високопільського району, заснувавши тут групу німецьких поселень із центром у колонії Кронау, що в 1915 році дістало офіційну назву – Високопілля.

Тому саме тут займаються відродженням і розвитком німецьких й українських національних культурно-мистецьких традицій та зв’язків. Під час фестивалю в учасників буде можливість не тільки продемонструвати свої вокальні, хореографічні, театральні здібності, але й ознайомитися з німецькими пам’ятками селища Високопілля (німецьке кладовище, млин Торліна, Кірха, школа, музей, житлові будинки).

Хотілося б трохи розповісти про Свято-Миколаївський храм, зведений у 1796–1806 роках, що, без сумніву, привабить туристів.

Заснування першої церкви датують 1644 роком. Потім вона була повністю зруйнована в 1711 році під час набігів татар. За описом Високопільського священника отця Василя, храм Святого Миколая відновили в 1717 році. Завдяки зусиллям майора Заварикіна та місцевих селян у 1806-му звели кам'яний.

Колезький радник Петро Костевський у 1827 році покрив дах будівлі металом. Пізніше, у 1841-му, його вдова, Наталія Миколаївна, зробила ремонт, подарувала начиння на 430 карбованців сріблом, а в 1842 році у ході будівництва нової цегляної дзвіниці пожертвувала матеріалом та грошима до 800 карбованців сріблом. Селянин Павло Ус перед смертю залишив храму до 330 карбованців сріблом. Автором проєкту трапезної при мурованій церкві був харківський архітектор Володимир Немкін.

На відміну від інших сіл України, старовинний Свято-Миколаївський храм не тільки зберегся, а й увесь час діяв. Навіть використання будівлі як кулеметного гнізда та німецької конюшні під час військових подій 1941–1943 років дозволило їй залишитися неушкодженою.

За радянських часів храм успішно функціонував поруч із сільським клубом, приймальним пунктом заготкооперації, буфетом, школою, дитсадком. Мелодійний передзвін у християнські свята досягав до найвіддаленіших куточків села.

Генічеський район

Геніченський район – справжня перлина Херсонщини, адже тут є море. Дізнаємося разом, чим же, окрім пляжного відпочинку, туристів вабить цей регіон.

Для того щоб помилуватися рожевою водичкою, відчути невагомість та оздоровитися солями й мінералами, сучасним чумакам варто відправитись у селища Щасливцеве або Приозерне (що на Арабатській стрілці) Генічеського району Херсонької області. З початком ХХ століття на цих берегах велися соляні промисли, а видобуті солі були відомими на весь світ та навіть перемагали на виставках у Парижі.

Гниле море, як його називали через їдкий запах ілу, багате на солі хлористого і бромистого магнію та калію, йодистого натрію та різного виду мінерали. Своїм рожевим кольором води завдячують особливій мікроводорості Dunaliella Salina, відомій антиоксидантними властивостями та різновидами каротиноїдів.

Поговорімо про більш маштабну рекреаційну зону. Наразі Азово-Сиваський національний природний парк є зоною, незайманою рукою людини. Вона простягається на 94 кілометри завдовжки та на 33 завширшки і займає 57,4 тисячі гектарів. Завдяки м'якому клімату й солончаковому ґрунту, тут переважають степові види рослин, серед яких трапляються рідкісні, занесені до Червоної книги: шавлія, червець сиваський, деревій. Літають також великі птахи: беркут, сокіл, боривітер.

Однак найбільш «заселеною» територією заповідника є коса Бирючий острів. За це її називають «Ноєвим ковчегом». Рідкісні види тварин і птахів, які живуть на острові, на материку вимерли або перебувають на межі зникнення. Тут є акліматизовані благородні олені, лані, кулани, муфлони. Така концентрація копитних – рідкість навіть для африканської савани. Однак побачити цю красу й удихнути солоне морське повітря донедавна не можна було: Азово-Сиваський національний парк не приймав відвідувачів.

Для екскурсій і відпочинку його відкрили кілька років по тому й організували три екскурсійні маршрути – два сухопутних і морську прогулянку катером. Окрім того, кришталево чисте море, свіже повітря, тварини й птахи, за якими цікаво спостерігати у природних умовах, приваблюють сюди багатьох відпочивальників. Тут можна облаштуватися у спеціальних будиночках.

Ще одне місце, що варте уваги – Арабатська стрілка. Араба́тська – піщана коса-півострів у західній частині Азовського моря, в АР Крим і Херсонській області, що відокремлює Сиваш від Азовського моря.

На півночі Генічеською (Тонкою) протокою відокремлюється від материка, на півдні прилягає до Керченського півострова. У північній частині коси розташовані села Щасливцеве та Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

Стрілка спершу повністю входила до складу Кримської АРСР та Кримської області РРФСР та УРСР. Але 3 березня 1955 р. північна частина коси була передана до складу Херсонської області УРСР.

Завдовжки Арабатська стрілка – 115 км, завширшки – від 270 м до 7,5 км. Поверхня низовинна. Складається з піщано-черепашкових відкладів. Характерна солончакова рослинність (солонець, кермек, сарсазан). Район рекреації. У південній частині – Арабатський заказник. У північній, більш підвищеній і широкій частині Арабатської стрілки, розташовані озера Чокракське й Генічеське; в останньому добувають сіль.

Уздовж Арабатської стрілки проходить ґрунтовий шлях із Генічеська на Керченський півострів, прокладений у 1835 році як поштовий тракт.

Під час анексії Криму Росією 5 березня 2014 р. російські війська вторглися на територію Арабатської стрілки, після чого південна її частина була окупована та приєднана до Росії як частина сформованого суб'єкта – Республіки Крим. Облаштований в односторонньому порядку т. зв. кордон Росії та України став проходити по межі між АРК та Херсонською областю.

При цьому з 15 березня по грудень 2014 р. окрім кримської, росіяни контролювали й дещо херсонську частину стрілки. Межа контролю проходила тоді південною межею с. Стрілкове Херсонської області. Наразі північна частина стрілки належить Генічеському району Херсонщини, південна – Ленінському (Єдикуйському) району АР Крим.

Голопристанський район

Найбільш цікавою пам’яткою в районі сміливо можна назвати Чорноморський біосферний заповідник. Окрім того, він є одним із найбільших в Україні, де під охороною перебувають рідкісні види рослин та тварин, пристосованих для цього клімату. З метою уникнення шкоди для флори й фауни, заказник закритий для відвідування туристів, частково відкриті лише окремі його ділянки.

Проте в музеї, розташованому в Голій Пристані, можна побачити копію Чорноморського біосферного заповідника, заснованого 14 липня 1927 року як складової частини Надморського заповідника, що 1933 року став самостійною природоохоронною і науково-дослідною установою, метою якої було вивчення особливостей природи узбережжя Чорного моря.

1993 року заказник унесли до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. 2004 року неподалік від села Бехтери, що територіально розташоване в межах заповідника, виявили цілюще джерело. З-під землі б'є гейзер, температура води якого становить 65 градусів Цельсія. На його основі створили басейн цілющих ванн, що допоможуть при захворюваннях опорно-рухового апарату, щитовидної залози та нервової системи.

На території Чорноморського державного заповідника знаходиться лікувальне джерело. Для відвідувачів його відкрили порівняно нещодавно. Воно складається з трьох басейнів із лікувальною водою і гряззю. Вода, що виходить з глибокої свердловини, за своєю природою має лікувальні властивості, оскільки її насичено такими мінералами, як бор, бром і йод.

Температура води в купальнях становить близько 70°С. Це джерело нерідко порівнюють з ізраїльським Мертвим морем: тут вода так само насичена сіллю й буквально виштовхує тіло на поверхню. Завдяки водним процедурам, успішно лікують захворювання опорно-рухового апарату, захворювання системи кровообігу та нервової системи, щитовидної залози, псоріаз, себорею.

Варто зауважити, що є суворі обмеження щодо відвідування гейзера вагітними й людьми, які не переносять йод. Наразі сервіс розвивається, але це не заважає приймати не лише співвітчизників, а й гостей із далекого та близького зарубіжжя. Джерело рекомендується відвідувати не більше двох-трьох разів на тиждень. На території лікувального гейзера обладнано кабінки для переодягання, а також масажний кабінет. Джерело працює протягом року.

Є в районі й оповите легендами озеро Соляне, де колись загоювали свої рани запорізькі козаки. А в ХІХ столітті тут відкрили лікарню, що з часом стала відомим санаторієм «Гопри», де лікують безпліддя, допомагають відновити кістково-м`язову, ендокринну й нервову системи. Примітно, що після процедур усі відпрацьовані бруд і ропа знову повертаються в озеро. Але, звичайно ж, після спеціального очищення.

Мало хто пам`ятає, що ця водойма – реліктовий залишок стародавнього русла Дніпра. Нині це дрібне озерце, тому тут безпечно плескатися разом із малечею. Максимальна глибина досягає всього 1,2 метра. А ось берег, на жаль, поріс очеретом.

Ще одна унікальна пам’ятка в Голопристанському районі, що наразі пустує і повільно руйнується, – сімейний склеп унікального заповідника Асканія-Нова, засновника й мецената Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна, який спорудив його після смерті своєї молодої дружини. Передбачалося, що його й самого тут поховають разом з іншими членами сім'ї, коли прийде час.

Але сталася революція. У 1919 році все майно сім'ї, включаючи заповідник Асканія-Нова, було націоналізовано, а меценат змушений був тікати від радянської влади. Помер у Берліні, де й похований. В Україні залишилася тільки мати Фрідріха, яка таємно від усіх перепоховала залишки його дружини. Відтоді архітектурний і культурний пам'ятник пустує і ніхто за ним, на жаль, не доглядає.

Усипальниця була зведена на кургані біля Круглого озера в 1897 році. І являла собою кам`яну православну каплицю-мавзолей. Огорожею слугувала цегляна стіна з 12-ма гранями, а воротами – будинок доглядача, споруджений близько до склепу. Першою тут знайшла вічний спокій баронеса Софія Фальц-Фейн, а в 1908 році поряд із нею спочив чоловік.

Горностаївський район

У Горностаївському районі такими пам’ятками є окремі невеличкі стоянки мисливців кам’яного віку, поселення та стійбища скотарів (доби бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя), ґрунтові могильники доби бронзи та середньовіччя. Більшість пам’яток археології представлена поховальними комплексами – курганами. Усі стоянки та стійбища є місцями короткочасних або відносно нетривалих зупинок мисливців та скотарів. Пам’ятки археології району охоплюють досить великий відрізок історії, що сягає 20 тисяч років.

Найдавнішим свідченням заселення території Горностаївського району є стоянки та пункти нечисленних знахідок пізнього палеоліту, котрі засвідчують перебування тут мисливців ще за часів пізнього плейстоцену. Цей етап заселення регіону датується проміжком між 20-ма та 11-ма тисячами років по тому.

Поодиноко представлено стоянки пізнього мезоліту та неоліту (VІІ – V тисячоліття до нашої ери). Більш численними є поселення та стійбища доби бронзи (ІІІ та ІІ тисячоліть до нашої ери), поселення й стійбища скіфів (ІV ст. до н. е.). Є також поселення та могильник середньовіччя.

Чудовими археологічними пам’ятками були Каїрське скіфське поселення, Каїрське пізньоскіфське городище, Каїрське поселення та могильник давньоукраїнського населення ХІІ–ХІІІ століть. На превеликий жаль, їх уже повністю знищено Каховським водосховищем.

Видатною пам’яткою археології було й Горностаївське пізньоскіфське городище, від якого залишилася невелика частка, більшість же площі була знищена не стільки Каховським водосховищем, скільки житловою забудовою ХХ століття.

Іванівський район (Херсонська область)

Цікавою пригодою стане відвідування Агайманського урочища – заповідної зони площею 25 гектарів, що перебуває під охороною. Розміщене воно в селі Агаймани Іванівського району. У нижній частині урочища є штучно поглиблена водойма. Рослинність – болотно-лугова, переважає очерет південний, куга озерна, рогіз вузьколистий.

Заповідник створили в 1983 році. Він є залишком центральної частині Агайманського пода, що займає площу близько 100 кілометрів у межах Причорноморської низини.

Каланчацький район

На території Каланчацького району розташовані 29 пам'яток історії; 6 – культури. Крім того, цей регіон багатий на такі пам'ятки археології, як стоянки мисливців кам'яного віку, місця стійбищ та кургани скотарів. Каланчацький район – один із найбагатших на Херсонщині за кількістю давніх курганів.

Найдавнішим свідченням заселення території Каланчацького району є дві пам'ятки часу пізнього палеоліту біля сіл Бабенківка Перша та Червоний Чабан. Єдиною пам'яткою національного значення серед усіх об'єктів історико-культурної спадщини регіону є Новокиївське поселення.

Каховський район

Херсонська область – величезний курорт, котрий не може не дивувати своїми адміністративними одиницями, і Каховський район не є виключенням. Тут можна побачити цікаві пам’ятники, величні споруди на зразок гідроелектростанцій. А наразі – детальніше про Каховську ГЕС. Каховська гідроелектростанція входить у десятку найбільших ГЕС України і є шостою сходинкою в каскаді гідроспоруд на річці Дніпро.

ГЕС і водосховище дозволяють постачати електроенергію і питною водою, що гостро потребують водні ресурси регіонів України – Херсонська і Миколаївська області. Для будівництва й обслуговування ГЕС збудували місто Нова Каховка на місці села Ключове. Каховська ГЕС є стратегічним об`єктом особливої важливості та знаходиться під охороною Національної Гвардії. На її території заборонено проводити фото- і відеозйомку.

За однією з легенд, під водою штучного моря знаходиться могила прославленого в переказах й оспіваного в народних піснях кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка, непереможного воїна, мага-характерника, який володіє древніми знаннями і вміє обертатися сірим вовком.

Одним із найбільш відвідуваних місць у Херсонській області є парк у Новій Каховці. Парк з`явився одночасно з містом у 1950 році під керівництвом Фалдзінского, ім`ям якого й названий.

Архітектор особисто займався випискою саджанців із різних розплідників України та зарубіжних країн, збагаченням місцевого пісчаного грунту чорноземом і ще багатьма питаннями, завдяки правильному вирішенню яких нащадкам залишився у спадок цей чудо-парк. А на честь 50-річчя міста озеленювачів міста встановили біля Будинку культури пам`ятник у вигляді листка.

Парк є улюбленим місцем відпочинку і ігрищ дітей, адже у ньому багато скульптур героїв улюблених мультфільмів, зокрема – відважних і дотепних козаків.

Нижньосірогозький район

У районі, у селі Новопетрівка, знаходиться цікава архітектурна пам’ятка – стародавній костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, що здивує своїм виглядом будь-якого туриста. Споруджений із початком ХХ століття та відновлений із початком ХХІ.

Нововоронцовський район

У Нововоронцовському районі такими пам’ятками є стоянки мисливців кам’яного віку, поселення землеробів та залишки стійбищ скотарів (енеоліту, доби бронзи, залізного віку, середньовіччя), ґрунтові могильники доби бронзи та залізного віку. Більшість пам’яток археології представлена поховальними комплексами – курганами. Кілька археологічних об’єктів є пам’ятками національного значення (Гаврилівське городище, Ганнівське городище, Михайлівське поселення, стоянка-поселення Леонтівка, Золотобалківський могильник) відтак знаходяться безпосередньо під охороною центральних органів державної влади України.

Комплекс пам’яток археології району визнається одним із найцінніших археологічних скарбів України. Вони охоплюють великий відрізок історії, що сягає 40 тисяч років. Найдавнішим свідченням заселення території Нововоронцовського району є стоянки, що засвідчують перебування тут мисливців ще за часів палеоліту. Кілька крем’яних знахідок можуть свідчити про перебування на території цього сучасного регіону неандертальців (ще за часів середнього палеоліту, понад 35 тисяч років тому).

Пізній палеоліт представлений уже кількома стоянками, у т. ч. такою унікальною, як фінальнопалеолітична стоянка Леонтівка. Цей етап заселення району датується проміжком між 30-ма та 11-ма тисячами років тому. Поодиноко представлено стоянки мезоліту (11–9 тисяч років тому) та стоянки й поховання неоліту (VІІ – V тисячоліття до нашої ери).

Є поселення й могильники енеоліту (V – ІV тисячоліття до н. е.). Поселення, стійбища та могильники доби бронзи (ІІІ та ІІ тисячоліть до нашої ери) на території району – численні. Є поселення й стійбища, а також рідкісний ґрунтовий могильник скіфів (ІV ст. до н. е.). Непогано представлені пам’ятки черняхівської археологічної культури кінця античної доби (ІІ – ІV ст. н. е.).

Є також окремі пам’ятки середньовіччя. Широкої (у т. ч. й міжнародної) слави набули такі археологічні пам’ятки, як Михайлівське поселення, Гаврилівське й Ганнівське городища, Золотобалківські поселення й могильник, стоянка Леонтівка. На превеликий жаль, частину з них уже повністю або частково знищено Каховським водосховищем.

Новотроїцький район

Новотроїцький район – один із найбагатших у Херсонщині за кількістю та різноманітністю пам’яток археології, котрими є стоянки мисливців кам’яного віку, місця стійбищ та кургани скотарів (енеоліту, доби бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя). Більшість пам’яток археології на цій території представлена поховальними комплексами – курганами.

Археологічні ґрунтові могильники та місця довготривалих поселень землеробів на території Новотроїцького району не виявлено. Усі стоянки та стійбища є місцями короткочасних або відносно нетривалих зупинок мисливців та скотарів.

Найдавнішим свідченням заселення території Новотроїцького району є досить значна кількість пам’яток часу пізнього палеоліту. Це – кілька чудових стоянок, місцезнаходжень та пункти нечисленних знахідок, що засвідчують перебування тут мисливців ще за часів пізнього плейстоцену, у т. ч. й льодовикової епохи.

Цей етап заселення району датується проміжком між 29-ма та 11-ма тисячами років тому. Добре представлена стоянками й наступна доба –мезоліт. Вік пам’яток цієї епохи датується в межах 10–8 тисяч років тому. Виявлено та досліджено їх як у присиваській зоні, так і в межах подів та подових долин.

Пам’ятками кам’яного віку Новотроїцький район представлений найкраще на Херсонщині. Менш чисельними пунктами є стоянки та стійбища доби неоліту та енеоліту – VІ-ІV тисячоліття до н. е. Більше виявлено стійбищ доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.).

Вони представлені пам’ятками тільки катакомбної, сабатинівської та білозерської культур. Специфікою археологічних відкриттів на території району є слабка представленість стійбищ залізного віку та середньовіччя. Нечисленні пам’ятки належать скіфам (ІV ст. до н. е.), сарматам (І–ІІ ст. н. е.) та середньовічним кочовикам.

Олешківський район

В Олешківському районі такими пам’ятками є стоянки мисливців кам’яного віку, поселення та стійбища скотарів (енеоліту, доби бронзи, залізного віку, середньовіччя), ґрунтовий могильник доби бронзи, бронзоливарні майстерні, скарби, давні поховальні комплекси – кургани. Два археологічних об’єкти є пам’ятками національного значення (Брилівський ґрунтовий могильник та Олешківська Запорозька Січ) відтак знаходяться безпосередньо під охороною центральних органів державної влади України.

Комплекс пам’яток археології району є унікальним за своєю кількістю та типологічним і хронологічним розмаїттям. Вони охоплюють великий відрізок історії, що сягає до 20-и тисяч років. Найдавнішим свідченням заселення території Нововоронцовського району є нечисленні стоянки мисливців часу пізнього палеоліту.

Цей етап заселення регіону датується проміжком між 20-ма та 11-ма тисячами років тому. Великою кількістю представлено стоянки пізнього мезоліту та неоліту (VІІ – V тисячоліття до н. е.).

Поселення, стійбища та могильники доби бронзи (ІІІ та ІІ тисячоліть до н. е.) на території району – дуже численні. Є стійбища скіфів (VІ – ІV ст. до н. е.). Непогано представлені пам’ятки середньовіччя. Широкої відомості набули такі археологічні пам’ятки, як поселення Великі Копані 1”в”, Брилівський ґрунтовий могильник, Олешківська Запорозька Січ, а також бронзоливарні майстерні доби пізньої бронзи.

Скадовський район

Ще один так званий морський район – Скадовський. Головною родзинкою є, звичайно ж, море. Тому основні найцікавіші пам’ятки регіону будуть пов’язані з водною стихією. Насамперед хотілося б розповісти про Джарилгацький національний природний парк – найзнаменитішу українську заповідну територію.

Розмаїття тваринного світу, екскурсії екостежками, чудернацький маяк, що збудував учень знаменитого Ейфеля 1902 року, та чисті пляжі ваблять сюди туристів. Заповідна територія в 10 тисяч гектарів отримала свій унікальний статус 11 грудня 2009 року. До парку належить найбільший чорноморський острів Джарилгач і затока, що його омиває.

Дістатися сюди можна рейсовим теплоходом або катером зі Скадовського причалу. Головною місією заповідника є збереження цілісності унікальних природних та історико-культурних комплексів Північного Чорномор’я. З усіх представників тваринного світу острова 81 вид занесено до Червоної книги України.

Парк також має важливу міжнародну роль, оскільки він є частиною міграційного ланцюжка перельотів птахів із Європи до Азії. Рекреаційну значущість острова створюють його клімат і дика природа. Мілководне узбережжя з мінералізованими водами, рідкісна комбінація морського та степового повітря й сонячне тепло мають лікувальну та оздоровчу цінність. На заповідній території є безлюдне морське узбережжя та гарні умови для тихого спокійного відпочинку.

Наразі хотілося б розповісти про найцікавіші місця, що входять до складу заповідної території. Насамперед – про однойменний острів Джарилгач, що споконвіку приваблював учених та природознавців завдяки багатству флори й фауни. Притягує він, немов магніт, і звичайних мандрівників, адже є одним з таких куточків дикої природи, яких у світі залишилося не надто багато.

Острів відділений від материка Джарилгацькою затокою. Він має видовжену форму з заходу на схід. На заході продовжується довгою піщаною косою, що ніби з'єднує острів із берегом. Насправді ж косу від суходолу відділяє вузька протока, що час від часу пересихає, і тоді Джариглач ненадовго стає півостровом.

Маяк Ейфеля стоїть на крайній східній точці безлюдного острова Джарилгач. Проєкт належить Олександру Гюставу Ейфелю, автору відомої вежі в Парижі. Острів є безлюдним, але держава його визначила як частину біосферного заповідника «Асканія-Нова», тому ця територія має статус національного природного парку.

Визначною пам’яткою острова є маяк, збудований за проєктом Олександра Гюстава Ейфеля, який був автором відомої Ейфелевої вежі. Споруда має вигляд залізної вежі заввишки 24 метри з циліндричною центральною частиною, що нагадує паризьку вежу. Маяк привезли сюди і встановили в 1902 році. Прослугував він понад 90 років – до 1997-го. Тепер неподалік стоїть новий маяк, що орієнтує судна, котрі входять до Скадовського порту.

Чаплинський район

Найцікавішою пам’яткою в районі (та що в районі – в усій області) сміливо можна назвати Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна – найстаріший степовий резерват світу, одне з 7-и природних чудес України, що входить в сотню найвідоміших заповідних територій планети й уже відсвяткував своє сторіччя.

Він по праву є старим степовим Біосферним заповідником планети і найкрупнішим серед європейських степових заповідних територій. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500-т видів вищих рослин і більше 3000 видів тварин.

Територія була заселена ще здавна. Тут віднайдено мідні прикраси доби пізньої бронзи, виявлено поховання кочівника з конем, кілька кам’яних баб XI –XIII століття. Неподалік сучасного селища пролягав один із чумацьких шляхів, що в цьому місці перетинався з поштовою дорогою, котра прямувала з Мелітополя на Олешки. На їх перехресті й виникло поселення Чаплі, що вперше згадується в документальних матеріалах 1822 року.

Після закріплення Російської імперії на узбережжях Чорного та Азовського морів наприкінці XVIII століття почалося заселення цієї території. Необжиті землі царський уряд роздавав за невисокими цінами. 1828 року німецький герцог Ангальт-Кетенський придбав тут 42,3 тис. десятин. Через 13 років у степу поблизу Чапель виник хутір, названий герцогом на честь свого маєтку Асканія в Німеччині Асканією-Новою.

На своїх землях власник почав розводити мериносових овець, але господарство з часом занепало і 1856 року він продав маєток іншому колоністові – Фейну, який згодом поріднився ще з одним німецьким поміщиком – Фальцем. Скуповуючи навколишні землі, Фальц-Фейни швидко стали «королями вівчарства» на півдні України. У маєтку налічувалося близько 200 постійних робітників, усього тут мешкало 312 осіб. 1831 року була відкрита школа. Посезонно на літніх польових роботах працювали сотні найманих робітників.

Засновник Асканійського заповідного комплексу (1874), нащадок королів вівчарства, юний Фрідріх Фальц-Фейн був широко освіченим біологом і вмілим організатором. Спочатку він ставив за мету збереження диких тварин, а у 1887-му було створено ботанічний сад. У 1898 році Фальц-Фейн відкриває приватний заповідник.

Декретами Ради Народних Комісарів УРСР Асканія-Нова 1 квітня 1919 року була оголошена народним заповідним парком, а 8 лютого 1921 – Державним степовим заповідником УРСР. На Асканію-Нову було покладено завдання зберігати й досліджувати природу цілинного степу, а також акліматизувати й вивчати можливо більше число видів тварин і рослин, що мають народногосподарське значення.

При Асканії-Новій було створено станції (науково-степова, зоотехнічна з племінним господарством, фітотехнічна) та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад. Нині до складу заповідника входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк.

Сучасна назва – Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства. У заповіднику розпочиналася наукова діяльність багатьох учених, зокрема С. І. Медведєва, І. К. Лопатіна.

Тут діють 13 відділів (у тому числі ботанічного парку та заповідного степу й зоологічного парку), 9 лабораторій, науковий музей; веде експериментальне господарство і 4 племінні заводи сільськогосподарських тварин.

Інститут є центром науково-дослідної роботи в галузі породоутворення, великою базою племінного тваринництва.

У 1983 році заповідник Асканія-Нова реорганізовано в біосферний.

У 1984-му його включено до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

1989 року у складі УНДІТ «Асканія-Нова» було відокремлено в самостійну держбюджетну установу Біосферний заповідник «Асканія-Нова».

1993-го Україна підтверджує статус заповідника.

У 1995 році біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна став самостійним (можливо, від Інституту тваринництва).

1998-го виходять монети, присвячені 100-річчю біосферного заповідника «Асканія-Нова».

Чаплинка – одне з найкрасивіших містечок степової України. Можливо, саме тут селив своїх героїв відомий український письменник, драматург, представник «розстріляного Відродження» Микола Куліш. Щоб краще пізнати історію міста, пропонуємо відвідати Краєзнавчий музей Чаплинки. Наразі його експозиції розмістили у восьми залах. У музеї представлена історія краю від найдавніших часів, революції, Другої світової війни донині. В одному з залів відтворено інтер'єр сільської садиби степової України.

Тут знаходиться постійно дієва експозиція під назвою «Хроніка комуністичної інквізиції», присвячена жахіттям 1932–33 років. Також у музеї часто проводять лекції, зустрічі з метою виховання та ознайомлення з історією краю. Відтак, до краєзнавчого музею в Чаплинці приїздили автор «Собору» Олесь Гончар, син Миколи Куліша, Володимир, теж письменник.

Місто Херсон

Тихе і спокійне південне місто відрізняється унікальним устроєм життя, адже тут навіть у центрі не відчувається тієї метушні, що вже давно стала відмінною рисою багатьох обласних центрів. Але, незважаючи на це, знайти цікаві місця, куди варто вибратися навіть у літню спеку, тут нескладно, адже край був у самому епіцентрі багатьох історичних подій.

Найцікавішими туристичними місцями в обласному центрі сміливо можна назвати ті, про які йтиметься надалі. Катерининський собор – це визначна пам'ятка історії й архітектури, розташована в Херсоні, де він став першим кам'яним храмом міста і прийняв роль духовного й культурного центру.

Цей храм був свідком незвичайних історичних подій, як і багато інших православних святинь. Його хроніка наповнена великою кількістю таємничих легенд і чудес. Катерининський собор відомий не тільки могилою відомого правителя князя Потьомкіна– Таврійського. Літопис церкви розповідає про події, згадуючи куди більшу кількість історично важливих імен.

Іван Єгорович Старов – головний архітектор проєкту цього собору й видатний майстер своєї справи, який працював у стилі російського класицизму в кінці ХVІІІ століття. Представником цієї епохи і є ця будівля. Процесом її зведення керував Іван Матвійович Ситников.

Наступною, не мерш значущою, візитівкою міста є розташований у самому центрі Херсонський обласний художній музей, будівля якого має неповторний архітектурний вигляд і є своєрідною візитною карткою міста, що користується заслуженою увагою відвідувачів. Протягом багатьох років мешканців та гостей Херсона приваблюють не тільки художні експозиції, але й інтер`єри, багато оформлені різьбленням по каменю й ліпниною.

Музей заснував у 1890 році археолог і громадський діяч Віктор Гошкевич за власні кошти, а в 1909-му, залишаючись керувати в ньому, подарував заклад місту. У 20-30-і роки колекція музею поповнилася творами не лише російської, а й західної графіки, живопису, а також прикладного мистецтва.

Напередодні Другої світової війни фонди музею нараховували більше 700-т унікальних експонатів. Проте в роки фашистської окупації з Херсона до Німеччини було вивезено значну кількість музейних цінностей. У повоєнний час заклад не лише відновив свою роботу, а й поповнив фонди творами класичного російського, українського живопису та картинами молодих авторів.

У 1976 році музей отримав унікальні експонати, заповідані йому колекціонеркою Марією Корніловською. Колекція налічувала понад 500-т творів образотворчого мистецтва, а також унікальний книжковий фонд і старовинні рами. Крім того, музею було передано безліч експонатів із фондів Спілки художників СРСР та України.

У 1981 році закладу присвоїли ім`я відомого українського живописця й уродженця Херсона Олексія Олексійовича Шовкуненка. Приводом стала передача вдовою художника в дар музею 60 його картин. Сьогодні зібрання робіт Шовкуненка налічує 155 експонатів і є одним із найвизначніших в Україні. Наразі художня колекція музею становить близько 11000 експонатів. Дістатися до нього можна на будь-якому громадському транспорті, що проходить вулицями Соборною (Леніна) і Комунарів. Їхати необхідно до зупинки «Художній музей».

Херсонська фортеця – фортифікаційна чудо не лише Херсона, а й усього Причорноморського берега України. Її будівництво датується кінцем ХVІІІ століття. Головна мета – захист стратегічно важливого, з геополітичного погляду, у той період, міста Херсона.

Зведення фортеці розпочали 8 вересня 1778 під керівництвом архітектора М. Ветошкина за сприяння І. Ганнібала, І. Германа, К. Гаку. Керівником проєкту виступав князь Григорій Потьомкін. У 1787 році завершили будівництво фортеці, приурочивши цю подію до приїзду в місто імператриці Катерини ІІ. Твердиня цілком відповідала всім вимогам в організації фортифікаційних споруд того часу: навколо неї насипали потужний земляний вал, вирили рів. Саме ці дві умови унеможливлювали потрапляння за стіни фортеці ворожих атак. Особлива форма твердині дозволяла солдатам вести вогонь з будь-якої точки.

Будинок з атлантами – одна з небагатьох будівель Херсона, що змогла зберегти свою старовинну архітектуру. Історія цієї двоповерхової споруди розпочинається з кінця ХІХ століття. Спочатку вона належала одеському правлінню Бесарабсько-Таврійського Земельного банку. А в 1905 році садибою став володіти дворянин Ю. П. Куликовський – видатний херсонський діяч і нотаріус.

Після революції споруда перейшла у володіння херсонського агентства Донецького державного кам`яновугільного тресту. Але цікава не стільки історія будівлі, скільки її зовнішній вигляд.

Будинок прикрашає оригінальна ліпнина, що надає садибі аристократизму. Основною «родзинкою» є скульптури міфічних істот. Балкон над головною в`їзною аркою прикрашають атланти, що міцно його тримають на своїх могутніх плечах. Створюється враження, що вони утримують на собі весь будинок.

Ось уже більше 100 років атланти символізують міць і надійність цієї споруди. Звичайно, сучасність унесла деякі зміни в загальний вигляд цього будинку. Багато років він не реставрувався. Також варто побачити чудову архітектуру будинку Блажкова.

Двоповерховий архієрейський будинок, збережений донині, – це ще одна цікава споруда в місті, зведена в 1820 році в класичному стилі. Її будували в якості житла для начальника адміралтейства міста. У ході спорудження застосували поєднання культової і житлової споруди.

У 1827 році адміралтейство було розпущено і приміщення залишилося покинутим. З часом будівля почала слугувати сховищем для архівних документів. Лише в 1846 році духовенство зібрало кошти на її покупку й ремонт. У 1874 році приміщення перебудували в домову церкву, котру того ж року й освятили, хоча сам ремонт завершився тільки через рік. З 1925-го споруда слугувала спеціалізованим інтернатом, а потім тут розташовувався туберкульозний санаторій для дітей. Лише в 1992 році будівлю повернули церковній православній громаді.

На вулиці Соборній міста Херсона є будинок номер 34, де в далекому минулому знаходилася Міська дума. А сьогодні тут – Херсонський художній музей імені А. Шовкуненка. У теперішнє приміщення заклад «переїхав» у 1977 році, а ім`я херсонського художника йому присвоїли 1981-го.

Нерідко змінювалася назва музею та ще частіше доповнювалися його експозиції. У 1935 році тільки художній відділ налічував понад 675 експонатів. Під час окупації майно музею значно скоротилося: частина експонатів вивезли, а частину – загубили. По закінченню війни деякі твори вдалося повернути. Наразі кількість творів мистецтва становить 8000 експонатів.

Прогулюючись центральною частиною Херсона, неможливо обійти стороною пам'ятник Потьомкіну, адже це одна з головних визначних пам'яток міста, оскільки людина, яка для його історії має велике значення, увічнена. Біля цього пам'ятника завжди багато народу, туристи з радістю фотографуються, а місцеві жителі нерідко призначають там один одному зустрічі.

Резиденція губернатора – це одна з визначних пам'яток Херсона, виконана в стилі неокласицизму, зразок офіційної парадної резиденції. Будівля є пам'яткою архітектури і має для міста величезне значення. Ця споруда і парк біля неї – найулюбленіші місця туристів. У 1917 році в резиденції проходив губернський з'їзд, де було визнано, що Херсонщина є невід'ємною частиною УНР, а найвищим органом влади у країні є Центральна Рада.

Після того, як у Херсоні встановилася радянська влада, у будівлі розташовувалися перша Рада профспілок і Союз робітничої молоді. У 1963 році приміщення було надано дітям міста. Наразі в колишній губернаторській резиденції розміщується Херсонський міський палац дітей та юнацтва.

«Резиденція губернатора» в Херсоні обов'язково повинна входити в програму пішохідної екскурсії містом, адже її розташування є дуже зручним: вона знаходиться недалеко від центру міста, і до неї можна потрапити без жодних проблем.