Донецька область

Авдіївський район

В одному з 18-и районів області є прекрасна рекреаційна зона. Мальовниче місце, що виникло внаслідок видобутку піску, адже кар’єр «Голубі озера» – результат діяльності людини – вражають своєю красою та ваблять відпочивальників.

Для поціновувачів архітектури православних храмів та просто для душевного спокою варто завітати до церкви Марії Магдалини. Відносно новий храм, збудований у 2003 році в класичному стилі виглядає так, як нині більшість православних.

Амвросіївський район

Назва промислового району Донецької області пов’язана з наявністю тут аж 14-и промислових підприємств. Є в регіоні й місто обласного підпорядкування – Іловайськ.

Як згадувалося вище, район здебільшого промисловий, але задля збереження природних ландшафтів та окремих об'єктів природи створені:

- Бердянський заказник, головною перлиною якого є урочище Бердянка;

- Балка Гірка – пам'ятка природи загальнодержавного значення, де росте еремурус величний льодовикового періоду. На території України ця рідкісна рослина зустрічається лише в трьох місцях;

- штучний ліс по річці Кринка – ландшафтний заказник місцевого значення;

- Пристенське – ботанічний заказник місцевого значення, де під охороною знаходиться душиця звичайна та інші рідкісні рослини;

- Балка Журавлева – геологічна пам'ятка природи, відслонення з виходом кам'яновугільних пластів. Є складовою регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж».

Поціновувачі археології можуть звернути увагу на той факт, що на території району, у балці Казенній, міститься Амвросіївська стоянка – пам'ятник археології епохи палеоліту. Подібне поєднання «костище зубрів – стоянка людини» є унікальним.

Бахмутський район

Багато хто звик називати регіони шахтарськими та промисловими, саме в Бахмутському районі області знаходиться найбільший у Східній Європі завод шампанських вин. Розташоване підприємство в районному центрі Бахмут.

Історія заводу відлічується ХVIII століттям, коли в місті стали розробляти гіпсові поклади, а в 1950 році на базі штолень створили виносховище та розпочали будівництво заводу. У 2005 році виробництво досягло 300 млн. пляшок за рік. У підземних штольнях на глибині більше 72-х метрів три роки витримуються одночасно 30 млн. пляшок. Під час відвідування алебастрових штолень можна скуштувати декілька сортів шампанського.

Ще одним унікальним місцем у регіоні, що знаходиться поблизу Бахмута, є найбільші в Європі соляні шахти Соледара – одні з найчистіших родовищ солі у світі. На глибині 300 метрів розташовані пласти віком 280 мільйонів років. Спускаючись у глибину цих шахт, потрапляєш до величезних соляних залів і галерей. За роки роботи кілька поколінь соляних шахтарів оздобили стіни цікавими барельєфами.

Деякі з прикрас створили професійні скульптори вже після закриття виробки. Серед цікавинок – соляна пальма Мерцалова, чи не єдина у світі соляна церква, музей історії соляних шахт. У 2003 році в камері 41-біс було встановлено світовий рекорд повітряного плавання, занесений до Книги рекордів Гіннеса.

Тут діє спелеосанаторій, де лікують захворювання дихальної системи та щитовидної залози, що особливо допомагає дітям. Також у соляних печерах унікальна акустика. Тому тут досить часто виступає симфонічний оркестр.

Частину району займає відомий національний природний парк «Святі Гори», про нього ми розповімо більш детально далі, адже саме в Бахмутському районі знаходиться невелика його частина.

Великоновосілківський район

У південно-західній частині Донбасу знаходиться район, відомий своєю історичною спадщиною. Тут є низка відомих меморіальних комплексів.

Саме в селі Нескучне є пам’ятник історії національного значення меморіальний музей-садиба Немировича-Данченка, заснований як відділ Донецького обласного краєзнавчого музею в 1992 році рішенням ради народних депутатів Донецької обласної адміністрації. Садиба започаткована в 50-х роках XIX століття та пов'язана з життям і діяльністю видатного педагога й просвітника, земського діяча барона М. О. Корфа (до 1883 р.) та його зятя Володимира Івановича Немировича-Данченка, всесвітньовідомого театрального діяча, засновника Московського художнього театру, народного артиста СРСР (з 1886 до 1917 рр.).

Створення й відкриття постійної композиції здійснено за підтримки Олега Миколайовича Єфремова, народного артиста СРСР, художнього керівника Московського художнього театру ім. А. П. Чехова та родини Василя Миколайовича Немировича-Данченко (онука В. І. Немировича-Данченка).

Ще однією значущою пам'яткою архітектури в районі є Церква Різдва Пресвятої Богородиці, що знаходиться в селі Андріївка Великоновосілківського району, збудована в 1795 році.

Будівля храму розташована на узвишші села, навкруги в радіусі 100 метрів. Територія вільна від забудови.

Дерев'яна однобанна церква з допоміжними спорудами становить 10*30 м. Внутрішнє оздоблення храму – фрески по штукатурці, різний іконостас, декоративна люстра, розпис.

Волноваський район

Цікавим місцем у районі є єдиний державний музей «лісового профілю», розташований у Волноваському районі на теренах Великоанадольського лісу, відкритий у будинку, спорудженому в 1852 році. Ця садиба належала засновнику Великоанадольському лісничому Граффу.

Експонати розповідають про історію заказника, де представлено зразки місцевої флори та фауни. Відвідувачам демонструють кімнату лісника, дендропарки лісного технікуму, будівлю покинутої школи та ділянки лісу, де ростуть дуби, висаджені його засновником.

Добропільський район

Нетиповою для регіону є розташована в селі Вірівка пам’ятка архітектурного мистецтва, що іменують маєтком графа Роговського. Збудований у далекому 1812 році, він і донині вражає своєю красою.

Родина Роговських переїхала до України задовго до революції. Граф придбав ці землі та збудував на них своє помістя. Жив у маєтку довгий час. Тут у нього народилися діти: доньки й сини.

При народженні батько дарував кожній дитині частину своїх земель. Головна економія розміщалася в Олександрівці, названій по імені старшого сина пана Роговського. У селі Вірівка знаходилася дача Роговських, збудована в 1912 році. Тут же був невеликий кінний завод, велика ферма, де вирощували корів та овець. За свідченням старожилів, кущі бузку та дерево південної акації, збережені донині, посадив сам Роговський, коли народилася наймолодша донька Віра.

На території с. Святогорівка дотепер збереглися назви тих поселень, що батько роздавав дітям: Іванові – Іванівка, Платону – Платонівка, Віктору – Вікторівка, Марії – Мар'ївка, Вірі – Вірівка.

Після революції 1917 року Роговські покинули свої землі та виїхали до Німеччини.

У 1921 р. у приміщенні маєтку знаходилася сільськогосподарська школа ім. Тімірязева, а з 1923 р. по 1935 рік – агротехнікум.

Зараз маєток стоїть пусткою і потребує реконструкції.

У Добропільському районі можна побачити найдавнішу збережену пам’ятку – церкву Успіння Пресвятої Богородиці (Церква Стрітення Господнього). У 1856 році на кошти поміщика Олексія Андрійовича в селі Добропілля збудували церкву Стрітення Господнього. Храм складений із тесаного каменю і має складну конструкцію.

Церкву кілька разів добудовували й перебудовували. Так під будівлею храму вирили підвальне приміщення, де знаходився паровий котел, що опалював святиню. На південний схід від будівлі церкви був зведений склеп – родова усипальниця родини Янченко.

Капітал церкви за відомостями 1908 року становив 2101 рубль 80 копійок, а капітал причта – 400 рублів. Службу в храмі правили священник і дяк, який отримував за службу 98 рублів і мав право користуватися квартирою від сільської громади.

Церкву доглядали як поміщики, так і жителі села.

З приходом до влади більшовиків храм закрили, частково перебудували й використовували як госпспоруду. Із проголошенням Незалежності України святиню знову відкрили.

Костянтинівський район

Костянтинівський район Донецької області розташувався в північній частині регіону, та зберіг такі основні пам’ятки. Передусім велика увага приділяється різноманітним меморіальним комплексам. А також у регіоні є цікаві пам’ятники, присв’ячені професіям. У селі Артемівка розмістилася унікальна пам’ятка природи – ландшафтний парк «Донецький кряж», площа якого становить аж 10000 га.

У зв’язку з бойовими діями в регіоні унікальний природній комплекс піддався значній руйнації. Маємо надію, що дуже скоро війна скінчиться, і всі пам’ятки вдасться відновити.

Ще одна унікальна геологічна пам’ятка природи місцевого значення Костянтинівського району – це скелеподібне оголення верхньої крейди, Крейдяні Білокузьминські скелі, розташовані за 500 м від центру села Білокузьминівка Костянтинівського району Донецької області, за 15 км на схід від Краматорська. Заповідна площа становить 0,35 га, під охороною знаходиться з 1972 року.

Археологами тут виявлена стоянка прадавньої людини, яку приваблювали розсипи кременів. В епоху неоліту такий кремінь був головною сировиною, з якої прадавня людина виготовляла знаряддя виробництва та зброю.

Унікальною пам’яткою регіону сміливо можна назвати дружківський кам’яний ліс. Нa cxилi бaлки, приблизнo в 150–200 мeтрax вiд кiнцeвoї oпoри кaнaтнoї дoрoги Дружкiвcькoгo мaшинoбудiвнoгo зaвoду, узятo пiд oxoрoну oгoлeння cкaм'янiлиx дeрeв. Цiкaвo, щo дeякi з улaмкiв збeрeгли нe лишe фoрму, aлe й внутрiшню cтруктуру рocлини, зa дoпoмoгoю якoї мoжнa упiзнaти aрaукaрiю – дocить рiдкicнe сьогодні вiчнoзeлeнe xвoйнe дeрeвo.

Дeрeвa–aрaукaрiї, вiкoм близькo 250 мiльйoнiв рoкiв, рocли в лici кaрбoнoвoгo гeoлoгiчнoгo пeрioду, пoтiм їх викорчував ураган, і вони впaли в рiчку, у водах якої знaxoдилиcя бeз кoнтaкту з пoвiтрям i тoму нe рoзклaдaлиcя. З чacoм нa мicцi лicу утвoрилocя мoрe.

Дружкiвcькi cкaм'янiлi дeрeвa виявилиcя пiд тoвщeю ocaдoвиx пoрiд, aлe мoрcькa вoдa, що прocoчувaлacя дo ниx, вимилa зі cтвoлiв oргaнiчнi рeчoвини, натомість нaкoпичилиcя мінерали. Окaмeнiння тривaлo тиcячi рoкiв. Тaкi пaлeoнтoлoгiчнi знaxiдки, пoдiбнi дo тиx, щo зaлягaють в тoвщi ocaдoвиx пoрiд пiд Олeкciєвo-Дружкiвкoю, зуcтрiчaютьcя нa зeмлi дужe рiдкo.

Як згадувалося на початку, у районі є велика кількість монументальних споруд, присвячених різноманітним подіям та професіям, найцікавішими з них є: пам’ятник борцям за радянську владу в Дружківці, пам’ятник робочим, курган слави та пам’ятники працівникам місцевих заводів. Останніх тут дуже багато. Крім них є й пам’ятник козаку Дружко.

У відносно молодому Музеї Природи міста Костянтинівка – найцікавішій пам’ятці району, відкритій у 2003 році завдяки спільним зусиллям місцевої влади, представників сфери освіти і Торецької регіональної екологічної інспекції, представлені флора та фауна регіону.

У Музеї Природи можна побачити опудала тварин, які мешкають у місцевих степах, птахів і комах. Є також зразки мінералів і гірських порід. Крім того, особливу цінність являє колекція метеоритів, знайдених у цих краях. Музей є справжньою скарбницею і природною спадщиною всього донецького регіону.

Мангушський район

Наша земля багата славетною історією, незабутніми великодуховними культурними надбаннями, своїми природними багатствами. Мангушський район –наймолодший у Донбасі (утворений 8 грудня 1966 року), але має багате історичне минуле.

Історія виникнення регіону пов'язана з переселенням з Криму в Приазов'я греків, які принесли з собою і назви тих поселень, звідки вони прийшли: Урзуф, Ялта. Вихідці з кримського села Мангуп заснували теперішній Мангуш. На півдні район омивається водами Азовського моря – природним раритетом планетарного масштабу – найменшим, найдрібнішим, найпрісноводнішим, найвіддаленішим від Світового океану на Земній кулі.

У межах регіону знаходиться 56-кілометровий берег моря з унікальними мілководними піщаними пляжами. На відпочивальників тут очікує м'який клімат узбережжя Азовського моря. Рекреаційний потенціал відповідає найвищим світовим стандартам: тепле мілководне море, комфортні ракушечно-піщані пляжі, сприятливі кліматичні умови (багато ясних днів), морські бризи, що несуть на узбережжя велику кількість чистого, збагаченого озоном, солями та мікроелементами повітря, запаси мінеральних вод та лікувальних грязей, вигідне географічне розташування, розвинута транспортна інфраструктура.

Мангушський район – прекрасний регіон зі своїми певними особливостями. Варто відзначити, що тут є парк «Меотида», створений з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів, що мають особливе значення для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, природоохоронну, оздоровчу, рекреаційну, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

До складу парку увійшли заказники загальнодержавного значення «Білосарайська коса» та «Приазовський чапельник», пам’ятка природи місцевого значення «Соснові культури», регіональний ландшафтний парк «Половецький степ».

Мар'їнський район

У місті Курахове Мар’їнського району розміщується прекрасна споруда – величний храм ікони Божої матері. Сакральне місце, що вабить своєю величчю та цікавою архітектурою, звели в 2004 році. Нині храм вважається одним із найкрасивіших у Донецькій області.

Нікольський район

У Нікольському районі Донецької області розміщується 35 пам’яток історії. Здебільшого це братські могили та пам’ятники воїнам-односельчанам. На території району, неподалік від села Назарівка, знаходиться заповідник «Кам’яні Могили», заснований 5 квітня 1927 року, як особлива природоохоронна територія місцевого значення. Його площа – близько 400 га. З них – 300 га в складі Донецької області й 100 га – Запорізької. Район урочища «Кам’яні Могили» в геологічному, біологічному, художньо-емоційному та історико-археологічному аспектах є водночас унікальним.

Різноманітний і цікавий тваринний світ заповідника. Тут живуть лисиці, зайці, їжаки, сліпаки та ін., багато ящірок і гризунів, зустрічаються степова гадюка, водяний і звичайний вужі. У заповіднику – близько 3000 видів комах. Зовнішній периметр Кам’яних могил огороджують сільськогосподарські угіддя, і лише в східній частині його надійною перешкодою слугує річка Каратиш, з півночі й півдня підкріплена глибокими ярами, з’єднаними з руслом, що охороняє садибу, стежить за збереженням унікальної пам’ятки природи.

З рукотворних же пам’ятників варто відзначити пам’ятний хрест на честь першої битви між русичами й монголо-татарами і маленьку капличку з чудотворною іконою Іллі Муромця.

Урочище «Кам’яні Могили» – це гірська країна в мініатюрі, що вражаюче контрастує з навколишніми степами своєю величною монументальністю. Тут можна побачити цілу купу природних скульптур і витворів із каменю, що сприймаються як фантазії художників. Є невеликі гроти. Мальовничі долини та ціла низка казкових краєвидів. Саме тут, у джерелах, виявлена найсмачніша вода в Приазов’ї. Ця місцевість бадьорить і заряджає відвідувачів цілющою енергетикою. Чарує незрівнянними ароматами та незайманістю степових трав.

Про територію заповідника розповідають декілька цікавих легенд. Одна з них говорить про те, що колись на місці цієї «гірської країни» було розташоване велике місто зі своїм королівством. Але за якихось обставин злий чаклун зачарував його. Є спосіб, як розчарувати це місто, але й досі ніхто з людей так і не зміг цього зробити.

Новоазовський район

Не можна не згадати прекрасну територію, що розкинулася в регіоні, – заповідник «Хомутівський степ», який був заснований у 1926 р. Заповідник входить до складу Українського державного степового природного заповідника. «Хомутівський степ» – це все, що залишилося від колись величезного Дикого поля, що займало південну частину України.

На його просторах з'являлися, розвивалися і зникали різноманітні народи: скіфи, печеніги, половці, сармати і багато інших, які хвилями прокочувалися безкраїм степом, залишаючи на часових кам'яних баб. Але ідоли минулого не змогли вберегти родючий степ від людини, яка розорала ці землі.

Сьогодні площа заповідника становить 1030,4 га, причому 90 з них є абсолютно заповідною ділянкою, ніколи не розораною і на якій 70 років не випасалася худоба і не було косовиці. Територія заповідника являє собою ділянку хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується до долу річки Грузький Єланчик. Місцевість перерізають розгалужені балки Брандтова, Климушевская, Червона.

Хомутівський степ слугує природним еталоном для вивчення ґрунтів, флори та фауни. Тут нараховується 560 видів рослин, 50 із яких рідкісних та ендемічних, а 15 – занесені в Червону книгу.

Нині в Хомутівському степу в рамках наукового експерименту розпочато роботи по розведенню коней та їх випасу. Це пов'язано з проблемою накопичення товстого шару відмерлих рослин, особливо на ділянках з абсолютно заповідним режимом.

Неподалік від селища міського типу Сєдове знаходиться Орнітологічний заказник місцевого значення «Кривокосский лиман» загальною площею близько 468 га, що входить до складу Національного регіонального ландшафтного парку «Меотида». Рішенням Донецького обласного виконавчого комітету місце отримало статус заказника в 1988 р. Заказник «Кривокосский лиман» – мілководний, з багатим і різноманітним тваринним світом.

Тутешні природні угіддя з кількома гектарами черепашкового пляжу є місцем гніздування й відпочинку під час сезонних перельотів для сотень тисяч птахів – головних господарів на цій території. Згідно з науковими даними, численні колонії гідрофільних птахів, що мешкають тут, – унікальні в масштабах Європи.

У літній період 2009 р. на Кривій косі з'явилася абсолютно нова колонія рябодзьобого крячка чисельністю близько сорока тисяч гнізд. Крім того, тут гніздяться косар, червоновола казарка, журавель сірий, скопа, огар, орлан-білохвіст та інші рідкісні птахи.

У Червону книгу України, серед водно-болотних птахів, які гніздяться в «Кривокосском лимані», занесені морський зуйок, ходуличник, кулик-сорока, тиркушки степова і лугова, вівсянка чорноголова і чорноголовий реготун.

Ще однією особливістю Кривокосского лиману є надзвичайні лікувальні грязі.

Слов'янський район

На території кількох населених пунктів, зокрема міст Святогірськ і Слов'янськ, розкинулася унікальна пам’ятка – перший на Лівобережній Україні національний природний парк «Святі Гори» площею в 40 тисяч гектарів, створений на базі ландшафтних заказників національного значення «Гори Атрема» та «Святогірський».

Перші історичні відомості про Святі Гори датуються 1526 роком. Австрійський дипломат Сигізмунд Герберштейн у своїй книзі «Записки о московских делах» згадує про місце Великий Перевіз біля Святих Гір де на пограниччі стояли мармурові і кам»яні скульптури-ідоли. Тут на пограниччі земель і оселилися монахи.

Коли і звідки прийшли ченці на ці землі, достеменно невідомо. За однією з версій, обитель організував інок Києво-Печерської Лаври, зруйнованої ордами Батия в 1240 році. «Врятувалися ж від меча татарського, – ідеться в одному з літописів, – віддалилися по навколишніх лісах і нетрях і заклали свої оселі в горах Дінця мальовничих».

За іншими переказами, Святогірську обитель заснував інок Святий Афонської Гори, що підтверджується способом поховання монахів за Афонським звичаєм. Існує ще думка про те, що Святогірськ виник як оборонний пункт на півдні країни і слугував нашим предкам захистом від набігів ворожих племен-кочівників.

Перше ж офіційне свідоцтво про існування обителі датується 1624 роком. Це Государева грамота на отримання монастирем щорічного змісту грошима та хлібом. У той час головним храмом служила печерна церква Миколи Чудотворця. Бурхливий розвиток монастирського комплексу на березі Дінця відбувався з початком XVIII століття завдяки попеченію відомого українського військового діяча, полковника Ізюмського слобідського полку Федора Шидловського.

Однак у 1787 році за указом Катерини II монастир закрили. Відновився він за 57 років завдяки діяльній участі князя Потьомкіна. У цей період спорудили нові настоятельский, братський, просфорний, економічний корпуси, готелі, трапезну. Також поновили храми й печерні церкви. Крім того, звели нову церкву з дзвіницею і заклали Преображенську церкву на вершині гори, Успенський собор і скітській храм Арсенія Великого.

У 1922 році Святогірська обитель була ще закрита, а на її території розмістили Будинок відпочинку для робітників Донбасу. Повоєнний час відзначено як період найбільших руйнувань. Але рівно за 100 років монастир відновили. Більшість унікальних пам'яток архітектури наразі відреставровано.

А 9 березня 2004 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви Свято-Успенському Святогірському монастирю було надано статус лаври. Відтепер він називається Свято-Успенською Святогорською Лаврою.

З моста через Сіверський Донець відкривається велична панорама крейдяних гір із двома пам'ятками різних епох на їх вершинах. На одній – унікальна Миколаївська церква, створена воєдино з крейдяною скелею і навколишнім природним ландшафтом. Саме про це місце святитель Філарет сказав: «Тут так близько від неба, і так далеко від землі! Якщо тут не навчишся молитися, то де?!.»

На іншій же горі – пам'ятник революціонеру Артему, виконаний 1927 року в стилі конструктивізму архітектором Георгієм Кавалерідзе. Пам'ятки не заважають одна одній, а навпаки – взаємодоповнюються, підкреслюючи різницю духовних світів. До обох ведуть звивисті дороги. Однак любителі гострих відчуттів можуть піднятися навпростець крутими схилами нагору по одній з численних стежок.

Прямо за мостом знаходиться іконна лавка, де, крім духовної літератури і всього необхідного для церковних обрядів, можна придбати й різноманітні сувеніри. Головний вхід на територію монастиря охороняють козаки, пильно стежать за відповідністю зовнішнього вигляду етичним устоями монашого життя.

Повз корпусів готелю шлях веде до Покровської церкви, зведеної в 1850 році за проєктом архітектора Костянтина Тона. Святиня, як і кілька століть по тому, залишається своєрідною обителлю. На дзвіниці встановлені Куранти виготовлені в монастирі майстром-самоучкою якого письменник Василь Іванович Немирович-Данченко назвав Святогірським Едісоном.

Кажуть, що дзвін чути і за десять кілометрів. До речі, зараз на п'яти монастирських дзвіницях зібрано 54 дзвони, а найбільший із них важить більше 6-и тонн.

Успенський собор, що вражає своєю пишнотою, – головний храм обителі, зведений у 1859–1868 роках за проєктом петербурзького академіка А. М. Горностаєва. Зверху він нагадує форму візантійського, а завершується російським цибулиннм куполом. Поряд з Успенським собором знаходиться Пещернік, або, як його ще називають, Нижній павільйон паломників.

Як і раніше, святиня приймає прочан, які відвідують печери крейдяної скелі. За Успенським собором знаходиться господарський двір з різними майстернями. Сьогодні вироби Святогірських ковалів прикрашають територію відродженого монастиря. Тісно притиснутий до скелі, храм є входом у підземну церкву Святих преподобних Антонія і Феодосія.

Вузький звивистий хід прямує в серці гори, на самий верх, де з майданчика Верхнього павільйону паломників відкривається мальовничий вид на лівий берег Сіверського Дінця, в півтора кілометрах звідси знову відроджується скит Всіх Святих Землі Руської. Протяжність цієї найдавнішої частини монастиря становить більше 800 метрів.

Дерев'яний храм, обнесениий частоколом, – мабуть, найунікальніша споруда Святогорів.

Варто звернути увагу на ще одну пам’ятку району – Гора Карачун, розташовану на північ від Слов'янська. Її висота становить близько 167-и метрів.

Гора стала широко відомою після боїв, що точилися за неї у квітні-липні 2014 року. Між українськими військами та так званою Донецькою народною республікою тривало протистояння за цю стратегічну вершину (із неї добре видно Слов'янськ).

Телевежа, що височіла на горі, після обстрілу впала. Коли українська сторона відновила контроль над Карачуном, прийняли рішення відбудувати телевежу, і 5 грудня 2016 року відбулося її урочисте відкриття.

У селі Прелесне розташована садиба поміщика Бантиша. У 1718 році ці землі в дар молдавській сім’ї Бантишів, що перебувала в родинних зв’язках з королем Кантемиром, передав Петро I. У 1858 році на цій території Бантиші звели двоповерховий палац у стилі класицизму.

Саме тут поміщик створив прекрасний парк на 66 га, де висадили близько 120-и видів дерев і кущів, проклали безліч стежок. Облаштовував парк садівник, якому за його труди поміщик установив пам’ятник.

Пам’ятка парку – маленьке озеро з кам’яним містком й острівцями. За легендою, тут втопилася донька пана Бантиша після заборони батька на одруження з письменником Григорієм Данилевським, в якого вона була закохана.

З приходом більшовиків спалили Василівську церкву, що стояла на території садиби. Палац спіткала б така ж доля, якби вчасно не втрутився сам поміщик. Будівля садиби вціліла дотепер. За радянських часів тут розташовувався санаторій, а згодом – піонерський табір. Наразі будівля потребує реконструкції.

Не справедливо було б не згадати про регіональні ландшафтні парки, що розташувалися в районі, адже їх тут кілька. У місті Краматорськ – парк з одноіменною назвою «Краматорський», а також парк «Слов’янський курорт». У селі Маяки є також ботанічна пам’ятка під назвою «Маяцька дача».

У селі Прелесне Слов’янського району знаходиться музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості. Комплекс розташований просто неба та включає в себе сільське подвір’я XIX століття: вітряк, хату, комору, ковальню, колодязь, вулики.

Тут відкрита експозиція зі зразками народної творчості Слобожанщини, а також єдиний в Україні музей дитячої творчості, створення якого розпочалося в 1983 році завдяки ентузіастам, які збирали предмети побуту зі всієї округи під час етнографічних експедицій.

Вітряку, привезеному з Харківської області, майже 200 років. Найцікавішим «експонатом» є дерев’яна хата з очеретяною покрівлею – типове житло Слобожанщини XIX століття. У ній піч, старовинний посуд, у коморі – інструменти, у ковальні – прилади коваля та металеві вироби.

Шахтарський район

Цікаве явище виокремлює район з-поміж інших. Справа в тім, що біля річки Нижня Кринка, неподалік від Харцизька, на поверхню через природню дегазацію надр крізь шпарину вугільного пласту, на думку екологів, виходить метан. Концентрація газу становить сто відсотків. На поверхні він згорає.

Висота полум’я сягає двох метрів. Природне багаття стало улюбленим місцем відпочинку рибалок, які гріються тут у холодну погоду.

На території Харцизької міськради Донецької області на обліку перебуває 29 пам'яток історії та монументального мистецтва.

Донецьк

Дуже хотілося б вірити, що скоро ми зможемо відвідати прекрасне шахтарське місто, домівку працьовитих та сильних. Плекаємо надію на те, що нам вдасться побачити перлини Донецька цілими та неушкодженими.

Почати знайомство з містом радять із бульвару Пушкіна, де знаходяться багато пішохідних доріжок, на одній із яких навіть установлена справжня алея зірок, відкрита у 2008 році. Утім, похвалитися відбитками рук знаменитостей Донецьк не може. Зірку на алеї може відкрити будь-яка людина, яка заплатила 5 тисяч гривень.

На бульварі Пушкіна ви побачите парк скульптур «Український степ», скульптуру-фонтан «Ріки Донбасу», пам'ятник знаменитому поету. Статус справжнього символу Донецька можна сміливо надати пальмі Мерцалова, точніше її точній копії.

Викувана з рейки наприкінці XIX століття ковалем Олексієм Мерцаловим, вона одержала гран-прі на Паризькій промисловій виставці в 1900 році. Розташована копія пальми просто в будинку Донецької облдержадміністрації.

Ще один символ Донецька, що охороняє будинок міськради, – цар-гармата, розташована на вулиці Артема. Погожого дня тут багато туристів і молодят. Це дуже популярне місце у фотографів.

Після того, як самі зробите кілька знімків, обійдіть споруду міськради – й потрапите в казку: тут розкинувся парк казкових персонажів. Ніде в Європі не можна зустріти такої кількість казкових фігур у людному місці – найкращому, як вважається, для подорожі з дітьми.

У центрі міста розташовується досить широке й повноводне Кальміуське водосховище – одне з улюблених місць для прогулянок донеччан і туристів.

Родзинка Донецька – стадіон «Донбас–Арена» – один із найкращих у Європі, розрахований на більше як 50 тисяч глядачів. Навіть якщо Ви байдужі до футболу, то все одно маєте його побачити.

Однією з головних визначних пам'яток на Ворошиловському районі міста є Парк кованих фігур, де всі композиції виготовлені виключно з металу. Сьогодні представлено 162 ковані фігури, причому різної тематики.

Пройшовшись уздовж по алейках, можна побачити улюблених персонажів із казок (Дюймовочка, Дроворуб, Колобок та ін), знайти свій знак зодіаку, помилуватися квітами, побувати в різних країнах світу (фігурки Ейфелевої вежі, Біг Бена, елементи Червоній площі), посидіти на лавці для закоханих і навіть злякатися кованої нечисті (фігурки Баби Яги, чортика, Шубіна та ін.) Здебільшого композиції залишаються в парку, як подарунок місту, після фестивалю ковальської майстерності. Так, напередодні «Євро 2012» з'явилася ще одна така ж алейка.

Є в місті розташований біля входу в банк цікавий пам’ятник гривні, зведений у 2005 році, відколи й користується популярністю в місцевих жителів і гостей міста. Існує повір`я: якщо доторкнутися навмання до цієї монети і загадати бажання, пов`язане з матеріальним благополуччям, воно обов`язково збудеться.

Оригінальний пам`ятник, що символізує українську національну валюту, – єдиний в Україні. Монета представлена на ступінчастому п`єдесталі й оточена золотим ореолом, що символізує її міцність і стабільність.