Дніпропетровська область

Апостолівський район

Апостолівський район Дніпропетровщини, один з 22-х районів в області, цікавий тим, що в ньому й досі знаходять так званих половецьких баб – намогильні кам'яні статуї половців (кипчаків, куманів), пам'ятки сакрального мистецтва ІХ–ХІІІ ст.

До сьогодні їх збереглося понад дві тисячі й знаходяться вони переважно на території України та Південної Росії. Половецькі баби символізували предків і ставилися в спеціально споруджені для них святилища, що зазвичай зводили на вершинах високих курганів чи пагорбів.

Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих у них предків.

Біля села Усть-Кам'янка археологи знайшли й дослідили кургани Сарматського часу. В Апостолівському районі відкрито слов'янське поселення, житла якого були глинобитними, а всередині їх містилися печі-кам'янки. Тут же знайдено зернотертки. Відкриті слов'янські поселення не мають укріплень.

Поблизу міста досліджено кілька курганів доби бронзи (III–І тис. до РХ).

В Апостоловому збереглася Церква Святої Покрови.

Працює Народний музей історії Апостолівського району.

Васильківський район

Район привабить своїм цікавим краєзнавчим музеєм, де зібрано велику кількість експонатів, що дають уявлення про історію, побут та місцеві звичаї.

Не можна не звернути увагу й на прекрасну пам’ятку сакрального мистецтва, що розташована в селі Рубанівське, – Свято-Покровський храм, споруджений у першій половині ХІХ століття.

Сьогодні тут зберігаються мощі ігумені Єлізавети та священника, замордованого більшовиками.

Разом із тим на територіях, що належать церкві, знаходяться поховання й інших служителів Господа, відреставровано й дзвіницю. Буяє тут прекрасний фруктовий сад.

Верхньодніпровський район

Серед привабливих місць у районі варто акцентувати увагу на прекрасній рекреаційній перлині – санаторії «Славутич», розташованому на мальовничому дніпровському півострові серед чудової природи й розкішних краєвидів.

У місті Верхньодніпровськ знаходиться Історико-краєзнавчий музей, примітний не тільки своїм віком (заснований у 1963 році), а й тим, що за п`ять років після відкриття йому було присвоєно звання Народного музею.

Тут зібрано археологічні знахідки, фотодокументи, всілякі предмети побуту й багато іншого, що говорить про розвиток регіону з часів палеоліту й до сьогодні.

У новому двоповерховому приміщенні площею більше, ніж 600 кв. м., де розташувався музей у 1988 році, експозиція істотно розширилася, додавши картинну галерею, для якої Заслужений художник СРСР А. І. Потапенко передав 11 своїх робіт;

зали – Бойової Слави, етнографії, стародавньої історії і козацтва, тематичний, Т. Шевченка, новітньої історії, меморіальний, присвячений уродженцю цих місць і видному державному діячеві В. В. Щербицькому;

а також діораму «Битва за Дніпро». Творці експозиційних залів доклали максимум зусиль, щоб не просто відтворити ту чи іншу епоху в житті рідного краю, а цілком занурити відвідувачів в атмосферу побуту й відчути себе у своєрідній машині часу, котра переносить усіх, хто бажає, у глибоку старовину.

Довга й кропітка робота співробітників музею була винагороджена: на Першому Всеукраїнському конкурсі на звання кращого народного музею історико-краєзнавчий народний музей Верхньодніпровська отримав почесне друге місце в номінації «Історія рідного краю».

Дніпровський район

У селі Чаплі Дніпровського району знаходиться курган, що вважається найвищим на Лівобережжі: висота його становить 170 метрів над рівнем моря. Під час дослідження тут знайшли знаряддя праці, залишки наземного житла. На жаль, жодних відомостей про курган знайти більше не вдалося.

Місто Дніпродзержинськ являє собою цікавий об’єкт, типове індустріальне місто Східної України, що зберегло значну кількість пам’яток, на які варто звернути увагу.

Передусім – це музей історії міста Дніпродзержинська, де можна ознайомитися з подіями, пов’язаними із його заснуванням, а також побачити цікаві знахідки, що дають уявлення про побут місцевих жителів. Адже недарма кажуть, що, не знаючи минулого, ми не можемо говорити про майбутнє.

Якщо мова йде про духовні перлини, то в місті є прекрасна архітектурна пам’ятка ХІХ століття – Дніпродзержинський костел Святого Миколая, споруджений у 1897 році для польської громади робочих Дніпровського заводу.

Це один із небагатьох уцілілих католицьких храмів на території центральної України. За радянських часів у будівлі костелу розміщувалися різні установи. У 1990-х роках храм реставрували й відновили в ньому богослужіння.

Велична будівля Римсько-католицького храму Святого Миколая сьогодні є однією з найбільш значущих пам`яток релігійної архітектури в Дніпропетровській області.

Не можна не згадати й про Кодацьку фортецю, а точніше про її руїни. Прикро, але якби не історик Дмитро Яворницький, ми б не мали навіть пам’ятного знаку на місці руїн, адже, вистоявши в козаччину, фортеця підлягла рунуванню через радянських науковців, які знайшли тут поклади граніту й поховали в кар’єрі величні фортечні мури.

У далекому минулому багатостраждальне фортифікаційне укріплення польського кордону, що відділяло українські землі у складі Польщі від запорізьких земель і неодноразово зазнавало руйнувань від рук козаків, потім перейшло в їхнє розпорядження.

Криворізький район

Цікавим є той факт, що місто Кривий Ріг вважається найпротяжнішим.

Власне обласний центр не має так званого туристичного статусу, однак тут є також місцини, котрі потрібно відвідати.

Якщо Ви – любитель романтики, то Вам передусім варто прокатитися 120-кілометровими дорогами, котрими так славиться місто.

Оскільки Кривий Ріг – індустріальне місто Східної України, то варто ознайомитися з місцевими шахтами, адже їх тут достатньо. А ще можна відвідати 5 кар’єрів, де видобувають залізну руду.

Є місця, куди можна під'їхати й подивитися, як виглядає кар'єр, всередині якого тягнеться навіть залізна дорога. Масштаби дійсно вражають. Так просто на кар'єр не подивишся, оскільки це небезпечно. Однак екскурсії проводяться, у тому числі й у шахти. Ризик обвалів мінімальний, оскільки шахта залізорудна.

Родзинкою міста сміливо можна назвати одну з найяскравіших вулиць Кривого Рогу, що світиться ілюмінаціями на деревах. Поряд – світло-музичний фонтан, що створює прекрасну атмосферу, особливо вночі.

Квітковий годинник – для селфі. Ця пам'ятка з'явилася в Кривому Розі нещодавно і претендує на звання чи не найбільшого квіткового годинника у світі.

У мікрорайоні Даманський просто неба знаходиться невеликий, але дуже цікавий музей гірничо-добувної техніки, де можна побачити справжні технології, що використовувалися для видобутку, переробки й перевезення руди.

Для поціновувачів сакрального мистецтва в Кривому Розі можна відвідати нещодавно споруджений (2003 р.) Свято-Преображенський собор.

Висота храму становить 50 метрів, а вмістити він може 3000 осіб. Особливість будівлі в тому, що в його дзвіниці – 22 дзвони, кожен із яких має свій унікальний звук.

Статус найвищої споруди області має Георгіївська дзвіниця. Їі розміри дійсно вражають, адже сягають аж 51 метр. Дзвіниця славиться своєю оглядовою зоною, адже, якщо піднімемося на висоту 30 метрів, перед нами відкриється прекрасний вид на місто.

Храм ікони Божої Матері розміщується на території Ювілейного парку й розташований недалеко від пам’ятника воїнів, загиблих в Афганістані.

Скелі МОДРу – унікальна пам'ятка природи, розташована в Центрально-Міському районі Кривого Рогу, що на Дніпропетровщині. Це рідкісний геологічний об'єкт загальнодержавного значення з колосальною площею у 62 гектари.

Виступи залізорудних порід, чим і є скелі МОДРу, розташовані вздовж річки Інгулець. Звідси відкриваються чудові краєвиди міста з різної висоти. Найвища відмітка сягає 50-и метрів.

Подейкують, що в ХVІІ столітті скеля «Мала Орлинка» приховувала таємниці козацької скарбниці. Адже це місце має природнє стратегічно вигідне розташування – захищене та укріплене з усіх боків.

Скельне утворення «Орлине гніздо» представляло Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі «7 природних чудес України» й отримало звання одного з кращих об`єктів.

У Кривому Розі на порогах річки Інгулець розташований водоспад Білі камені. Друга назва водоспаду, а точніше цілого каскаду водоспадів – Карачунівські – походить від однойменного водосховища, з греблі якого по гранітних уступах і стікають ці потужні водні потоки.

У місцевості водоспад з’явився одночасно з водосховищем – у 1932–1938 роках. Звідси й поставляється питна вода для жителів Кривого Рогу сьогодні. Розрізняють Західний і Східний водоспади.

Висота Західного досягає 12-и метрів. Узимку особливо цікаво спостерігати за водоспадом, коли знаходишся внизу: вода замерзає, утворюючи на каменях сталактити сніжно-білого кольору, що виблискують на фоні блакитного неба.

Є в районному центрі й низка цікавих пам’ятників. Один із таких – скульптура «Друг», творці якої підійшли до своєї справи дуже практично. На широкій лавочці, де може вміститися ще декілька людей, сидить Вовк.

Криничанський район

Подорожуючи Дніпропетровщиною, варто завітати до Криничанського району, адже тут знаходиться Свято-Троїцький храм, зведений у ХІХ столітті. Святиня збудована на честь перемоги вітчизняних військ над Наполеоном і розташована на мальовничому витоці ріки Базавлук.

У 1830 році до центрального храму прибудували другу частину з дзвіницею. 1942-го під час визволення села Адамівка від німецько-фашистських загарбників було зруйновано центральний купол храму.

Нікопольський район

Південним районом області можна назвати Нікопольський із центром у місті Нікополь, що приваблює відвідувачів чималою кількістю цікавих місцин.

Тут варто підійти до пам’ятника Нестору Махну. Адже саме Нікополь у 1919 році махнівці зробили своїм центром. Ще в місті є пам’ятник прототипу Остапа Бендера Осипу Шору.

Згідно з міськими легендами, для того, щоб покращити власне фінансове становище, необхідно присісти поряд із героєм.

Могила легендарного полководця Війська Низового Запорозького Івана Дмитровича Сірка, котра знаходиться на березі Дніпра за 1300 км на с. Капулівка поблизу Нікополя у підніжжя давнього кургану, – унікальний пам’ятник у Нікопольському районі, що мають відвідати всі поціновувачі козацтва.

З 1659 року і до своєї смерті Сірко 12 разів обирався кошовим отаманом. У боротьбі з турками, татарами та поляками він здійснив більше 50-и боїв і в усіх здобув перемогу. У 1676 р. Сірко підписав лист запорожців до турецького султана Мехмета IV.

Цей легендарний момент відображений Іллею Рєпіним на його полотнах. Могила весь час перебуває під пильним наглядом селян, але все ж таки прах отамана зазнавав кілька перепоховань, поки його не перенесли в 1967 р. на курган Баба-могила.

На сьогодні Чортомлик – невелика залізнична станція, де розміщується курган, що здавна дивував мандрівників, які бували в тутешніх місцях, своїми велетенськими розмірами (його висота досягала майже 20-и м, а коло становило близько 350 м!).

Конусоподібний, із плоскою вершиною, обкладений кам'яними брилами (крепідою), він стояв на рівнинному узвишші у верхів’ях річки Чортомлик, неподалік від Чортомлицьких хуторів, і здавався справжньою «степовою пірамідою», восьмим чудом світу.

У часи Василя Зуєва курган, возносячись над степовими просторами на висоту сучасного шести-семиповерхового будинку, здавався величним й урочистим. Місцеві жителі, за свідченням мандрівника, називали його Товстою Могилою. Варто зазначити, що наприкінці XVIII – середині XIX ст. на Нікопольщині й по усьому Північному Причорномор'ю налічувалося не менш ніж півтора десятка курганів з такою ж назвою, що зазвичай отримували завдяки формі своєї верхівки й характерним особливостям конструкції.

У той же час у Придніпров'ї налічувалося й чимало курганів із назвою Гостра Могила. Відомий український археолог Борис Мозолевський пише про ці назви так: «Нехай читача не дивує назва кургану – Товста Могила (мається на увазі курган Чортомлик – С. Т.).

Цю назву вже звикли пов'язувати з розкопками скіфського кургану поблизу м. Орджонікідзе на Дніпропетровщині, виконаними у 1971 р. Проте слід зазначити, що більшість великих курганів з плоскою або сферичною вершиною називалися колись для протиставлення гострим могилам товстими, і тільки після розкопок їм давалося інше ім'я – переважно по назві найближчого населеного пункту».

Єдиним подібним музеєм у місті Нікополь на Дніпропетровщині є аптека-музей номер 1, де представлені цікаві експонати аптечних принад різних епох, а саме: аптечний посуд, упаковки від ліків 50-60-х років.

Якщо є бажання ознайомитися з історією та звичаями краю, то конче необхідно відвідати Нікопольський краєзнавчий музей із його величезним музейним фондом.

Серед прекрасних природних родзинок краю сміливо можна виокремити так звану заповідну територію Панські кручі – місце, багате різноманітними містичними легенди.

Наприклад, «Панські кручі». Це мальовничий урвистий берег заввишки 25-30 метрів. Місце пристані давньогрецьких кораблів із товарами для скіфів.

Тут проводили свої дослідження етнограф та письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, історики Микола Костомаров, Дмитро Яворницький.

Ілля Рєпін та Валентин Сєров збирали матеріали для майбутньої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Згідно з розповідями місцевих жителів, через Панські кручі Нікопольським краєм мандрував Тарас Григорович Шевченко.

У листопаді 2013 року по закінченню підготовчих і будівельних робіт у сквері біля меморіалу загиблим воїнам-трубникам відбулося урочисте відкриття каплиці святих благовірних князів Петра і Февронії, Муромських чудотворців.

Ще одна духовна цінність, котра привабить своєю величчю та красою, – Спасо-Преображенський собор – одна з найстаріших церков Нікополя, будівництво якої завершилося в 1898 році.

На жаль, історія не зберегла імена архітекторів та будівельників. На дзвіниці церкви знаходиться унікальний нікопольський «цар-дзвін», відлитий на гроші братів-козаків Шиянів у 1793 році. У ХХ столітті Спасо-Преображенський собор закривали двічі й використовували не за призначенням.

7 квітня 1991 року, за збігом християнських свят Благовіщення й Великодня, у церкві відбулася перша божественна служба. З цього моменту відлічується час остаточного відновлення собору.

Ще однією сакральною пам’яткою Нікопольщини є споруджений у 1829 році Храм Різдва Пресвятої Богородиці – на сьогодні унікальна церква в класичному стилі з потужними доричними колонами, що прикрашають входи.

Це найстаріший уцілілий за часів богоборства храм Нікопольського краю, що охороняється державою як пам’ятка архітектури національного значення. На стінах церкви є розписи відомого художника Максиміліана Волошина.

Новомосковський район

Новомосковський район сміливо можна називати головною здравницею району. Два села – Орлівщина та Новотроїцьке – були визнані курортними зонами. На території розташовано 119 туристичних баз відпочинку та дитячих оздоровчих таборів.

Не можна оминути увагою споруджений ще за козацьких часів Троїцький собор – прекрасну родзинку духовної культури, розміщену на теренах Новомосковського району, а точніше – у районному центрі Новомосковськ.

Святиню збудовано без жодного цвяха на честь перемоги в російсько-турецькій війні. Новомосковський Свято-Троїцький собор – шедевр монументального дерев`янного мистецтва, унесений до державного реєстру культурної національної спадщини й визнаний ЮНЕСКО як культурний та історічний пам’ятник Православ’я.

У 2008 році Свято-Троїцькому собору виповнилося 230 років. Він є гордістю міста Новомосковська, історія якого налічує більше чотирьох сотень років.

Не менше важливим та прекрасним місцем для придбання душевного спокою варто назвати унікальне архітектурне творіння часів Запорізької Січі, що збереглося до сьогодні, – Самарський Пустино-Миколаївський чоловічий монастир, котрий прикрашає околиці Новомосковська на берегах ріки Самара. Час заснування святині точно не може назвати ніхто.

За одними даними, його заснували монахи-печерники та скитники, переважно греки, вихідці з Афонського монастиря. За іншими – у 1576 році, отримавши від польського короля Стефана Баторія грамоту з підтвердженням прав на володіння древніми вольностями, запорожці спорудили тут шпиталь із церквою святого Миколи і житлом для хворих та старих козаків.

Монастир називався військовим і залежав від Запорозької Січі. Роки Великої Вітчизняної виявилися, напевно, найтяжчими за все існування Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря: було зруйновано й спалено майже всі будівлі.

Надати їм більш-менш прийнятного вигляду вдалося в 1944 році, коли там розташували дитячий будинок. Після розпаду Радянського Союзу релігійні будівлі почали передавати їх споконвічним власникам.

У 1993 р. відродився спочатку прихід, а потім і монастир, але жіночий, котрому лише в 1996 р. повернули його споконвічне єство – було створено Самарський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир.

Місцем, де можна ознайомитися з історією, побутом і звичаями місцевих, є Новомосковський музей історії та краєзнавства імені Петра Калнишевського – останнього кошового отамана. У 1963-му музей перенесли до Троїцького собору.

Сьогодні його експозиція розміщується в 6-и залах : «Давня історія Присамарського краю», «Козацька доба та період кінця XVIII – початку XIX століття», «Історія Новомосковська у період 1861–1941р.р.», «Новомосковськ у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.», «Новітня історія Новомосковщини», «Виставкова зала».

У залах та архіві музею знаходяться п’ять тисяч експонатів основного фонду, серед них 14 є державною частиною музейного фонду України.

Для збереження природи в районі створено заказники й заповідники (ландшафтні, ботанічні, геологічні), що охороняються законом.

Павлоградський район

Дніпропетровська область багата на різноманітні археологічні пам’ятки. Близько тисячі з них розташовані в Павлоградському районі.

Неподалік від міста Павлоград, прямісінько посеред степу, знаходиться загадкове скупчення низин та пагорбів, що називаються Мавринським майданом.

Дослідники стверджують, що цьому утворенню вже понад п’ять тисяч років, проте дотепер ніхто не може пояснити ані походження, ані призначення дивної конфігурації. Ті, хто побував на Мавринському мвйдані, кажуть, що тут – особлива цілюща енергетика.

Цікава пам'ятка за своєю формою – геометрично правильний зрізаний конус з отворами на трьох його верхівках, спрямованими чітко на схід, захід та південь. На думку окремих дослідників, цей майдан – своєрідний храм, що знайшли наші давні предки.

За однією версією, він був місцем для молитов та жертвоприношення. Натомість, інші дослідники розходяться у своїх припущеннях щодо його походження.

Незважаючи на різні версії про походження Мавринського майдану, усупереч десяткам спроб науковців нарешті дійти до спільного висновку, земляні насипи дотепер зберігають свою таємницю і дивують усіх. Адже саме тут можна спостерігати, як неймовірно сходить і заходить сонце.

Для більшості з нас Павлоград – індустріальне місто, але це не зовсім так. Окрім численних заводів, фабрик, тут можна знайти безліч привабливих місць, одне з яких – Графський театр – старовинна будівля, споруджена в 1896 році.

До революції тут регулярно ставилися спектаклі. Подальша доля театру була такою ж, як і більшості «буржуазних» будівель: у приміщенні знаходився склад.

Наприкінці 50-х років театр віддали в управління місцевому будинку культури. Тут, під керівництвом Б. Захави, з 1974 року почав діяти драматичний гурток. На сцені театру грало чимало знаменитих акторів.

Про місто Павлоград можна говорити дуже багато, але тут варто побувати хоча б заради того, щоб відвідати численні храми, більшість із яких зведено сьогодні.

Одне з таких прекрасних місць – церква Похвали Божої Матері в Павлограді – найвищий собор у Павлограді, висота якого досягає 27-и метрів.

Перший камінь у будівництво нової святині заклав митрополит Іриней 20 квітня 2000 року. Це символічний храм, його звели на честь павлоградців, які загинули на виробництвах міста.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці, споруджений у 1896 році за активної участі місцевих жителів на пожертвування городян, є однією з найстаріших церков у Павлограді.

Святиню збудували наприкінці ХІХ століття. Розташована недалеко від центральної частини міста, на вулиці Харківській. Тут ведуться богослужіння. Місцезнаходження храму – район міського кладовища на невеликій височині – обрали не випадково.

Діяла церква більше 30-и років, проте в 30-х роках ХХ століття з приходом радянської влади її переобладнали під зерносховище. Лише в 1943 році двері церкви відкрилися для вірян і більше не закривалися. Храм не був розмальованим, лише на честь його 100-річчя було прийнято рішення прикрасити його стіни тематичним церковним розписом.

Роботи закінчилися в 1996 році. Святиня виконана в класичному стилі, що використовували для будівництва церков наприкінці ХІХ століття. Головна прикраса собору – два золоті куполи. Стіни храму пофарбовано в небесно-блакитний і білий кольори. Головна прикраса фасадів – дерев`яна різка. Перед входом найбільш декоративно оснащено ґанок.

Остаточно спорудження було завершено в 1898 році за активної фінансової підтримки почесного громадянина Павлограда Якова Глибоцького. Городяни часто називають церкву ім`ям її засновника – церква Глибоцького.

Трьохпрестольний собор спорудили з каменю. Із початком ХХ століття при храмі діяла бібліотека, у фондах якої налічувалося близько 307-и різноманітних книг.

Петриківський район

Петриківський район Дніпропетровської області – справжня культурна колиска українського народу, адже саме тут виник так званий петриківський розпис – орнамент, відомий на весь світ.

Для того, щоб ознайомитися з прекрасним мистецтвом, варто завітати до Центру народного мистецтва, що розташувався в містечку Петриківка, адже саме сюди з'їжджаються чимало туристів, щоб пересвідчитися в приголомшливій красі образотворчого мистецтва.

Саме в будівлі Центру народного мистецтва «Петриківка» демонструються роботи 40-а відомих митців, розташовані найкращі експонати та майстерні петриківського розпису.

Дехто з умільців є членами Національної спілки художників України та навіть переможцями мистецьких конкурсів в Україні та за її межами.

У Петриківському районі є незвичайний історико-етнографічний комплекс «Козацька Сотня», розташований на батьківщині знаменитого петриківського розпису в селі Петриківка, що на Дніпропетровщині.

Місце, де можна поринути в минувшину, дізнатися про побут і звичаї наших предків та взяти участь у цікавих майстер-класах. «Козацька Сотня» відкрита для відвідувачів із 2013 року.

Метою організаторів було передати автентику українського побуту та культури ХVІІІ–ХІХ століть. Умовно комплекс поділено на 2 частини, що являють собою територію Середнього Подніпров'я та Гуцульщини: Гуцульський колорит передає хата-ґражда ХVІІІ–ХІХ століть зі збереженими в ній тогочасними предметами сільського господарства, посуду, кераміки, меблів. Козацький придніпровський дух передає військове укріплення «Січ», де кожен, хто бажає, може позмагатися в стрільбі з лука та арбалета.

У селищі Петриківка є архітектурна пам’ятка національного масштабу. І це –Різдвяна церква. Роком її заснування, згідно з церковними записами, вважають 1772-й. Завдяки білим стінам, будівлю в народі ще називають «Білою церквою».

За ініціативи Петра Калнишевського, кошового отамана славної Запорізької Січі, храм Різдва Богородиці в 1772 році перенесли на місцевість нового селища з села Курилівки. До 1812 року церква вже стала кам’яною, у класичному стилі.

Храм умовно розділили на три престоли. До середини ХХ століття більшовики-окупанти вчинили розстріл священнослужителів, ікони скинули в колодязі, спалили цінні церковні книги, а в будівлі храму спеціально влаштували клуб.

Легенда розповідає, що коли церкву знову відкрили в 1941 році, на одній зі стін будівлі проявився образ Богородиці, хоч і пізніше зник. У 1961-му Різдвяну церкву підпалили.

Нині цей архітектурний пам’ятник національного надбання зруйновано, однак служба тут усе ж правиться. У 2009 році зусиллями місцевої громади поруч із Різдвяним храмом збудована і вже освячена дерев’яна церква Апостолів Павла і Петра.

Покровський район

Однією з найцікавіших пам’яток району є так званий Дуб смерті. Народна назва великого дуба, що ріс у Дібрівському лісі, котрий знаходиться в Покровському районі Дніпропетровської області.

Товщина його стовбуру сягала майже 5-ти метрів, радіус крони – понад 20 м. Вік дуба становив близько 400 років. На сьогодні Дуба смерті – важливої історичної пам'ятки – уже немає.

Легенди пов'язують його з кошовим отаманом Іваном Сірком, який неподалік розгромив татарське військо. По закінченню громадянської війни дуб почали називати «Дубом смерті» через те, що нібито на ньому махновці вішали людей, які боролися або співчували радянській владі.

Але чутки про страту людей на ньому керівником селянського повстанського руху Нестором Махном офіційно не підтвердились. Натомість, за спогадами місцевих старожилів, банда Петренка, котра діяла в Дібрівському лісі, розстріляла там 24-х жителів села Великомихайлівка.

Після її знищення поблизу дуба було знайдено 24 могили. У Дуб смерті неодноразово влучали блискавки, одна з яких розколола його навпіл. У 2002-му році дерево підпалили невідомі.

Зараз на честь Нестора Махна на місці Дуба смерті встановлено пам'ятний камінь.

У Покровську, як і в більшості населених пунктах, є музей – Покровський історико-краєзнавчий, що діє з 22 листопада1969 року. У червні 1971-го йому присвоєно звання народного. Розташований в окремій будівлі площею 315 кв. м.

У музеї знаходяться документальні, фотографічні й речові джерела з історії та етнографії району – усього 3300 одиниць музейних предметів. Тут працюють зали, що знайомлять з історичними подіями, культурою й сучасністю.

Синельніківський район

Синельніківський район славиться своєю незвичною родзинкою, адже таким привабливим місцем не може похизуватися жоден регіон Дніпропетровської області.

У селі Майське знаходиться страусина ферма – найбільша не тільки в Україні, а й у Європі. Сьогодні вона має статус племінного заводу з розведення чорних африканських страусів. Зараз на підприємстві налічується близько 2-х тисяч голів.

Чудовим місцем у регіоні, де можна насолодитися прекрасною природою, є іхтіологічний заказник місцевого значення, що називається Балка Ворона.

Солонянський район

Прекрасний Солонянський район Дніпропетровської області – регіон, багатий на різноманітні пам’ятки. Передусім варто завітати до Садиби Бергманів, збудованій у селі Солоне. Нерідко маєток ще називають будинком барона Енгельгардта, оскільки село було засноване у володіннях барона.

Після 1861 р. ці землі придбали брати Бергмани, менонітські переселенці з Німеччини. Тут вони займалися сільським господарством, а також спорудили завод по виробництву цеглини й черепиці, декілька невеликих підприємств харчової промисловості й будинок.

По приходу до влади комуністів майно націоналізували й фактично розграбили. Спадкоємці Бергманов, які залишилися в живих, у 1923 році емігрували до Канади, де й живуть досі. Зараз будинок Бергманов є музеєм історії Солоного.

Не можна не згадати, що в районі знаходиться найдавніший пам’ятник часів Київської Русі, збудований на честь завойовника Святослава Ігоровича, який загинув на цьому місці.

Зберігшись до сьогодні, він нагадує про ті великі подвиги, який звершив великий київський воєвода.
На гранітному валуні, що на березі Дніпра, там, де, можливо, загинув витязь, 1872 року було встановлено чавунну плиту з надписом: «У 972 році у дніпровських порогів поліг у нерівному бою з печенігами російський витязь князь Святослав Ігоревич».

Село Військове – місце, де радянські війська форсували Дніпро. Там спорудили меморіал «Дніпровський плацдарм». Тисячі мужніх солдатів Радянського Союзу покрили свої імена славою у важкій боротьбі за Дніпро.

Царичанський район

Неподалік райцентру Царичанка є прекрасна місцина – комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Урочище Лелія». Трьохсотлітні земляні вали Української оборонної лінії, споруджені ще запорозькими козаками на перепону кримським татарам, поросли степовими травами й перетворилися на мальовничі кручі.

Унизу розкинувся дубовий гай. Місцеві жителі кажуть: ця місцина, що оголошена заповідною територією, багата на червонокнижні рослини, зокрема, тут усе ще збереглися рідкісні види ковили та прибережник.

Дніпро

Місто-мільйонник з прекрасною історією та не менш цікавою сучасністю. Останнім часом Дніпро все більш популярне серед туристів. Звичайно, тут є маса визначних пам’яток, про які знає кожен мандрівник та, поряд із тим, у місті знаходяться й не звичні нам пам’ятки.

Хотілося б почати з духовної скарбниці регіону. Монастирський острів, парк ім. Т. Шевченка – улюблене місце відпочинку городян, – знаходиться в центрі міста і є частиною парка ім. Т. Г. Шевченка.

Таку назву острів отримав від нібито заснованого на ньому в ІХ столітті візантійського монастиря. За легендою, у стінах святині княгиня Ольга пережидала бурю, що здійнялася по дорозі до Царграду в 957 р. Зупинявся тут і київський князь Володимир Великий під час походу на Корсунь (Херсонес) у 988 р. У XIII ст.

монастир знищили татаро-монголи. За радянських часів острів називався Комсомольським. Тоді на ньому встановили пам'ятник Т. Г. Шевченку, відкрили зоопарк, парк дитячих атракціонів.

У 1999 р. тут з’явилася церква Святого Миколая – одне з визнаних символів міста –біла, із золотим куполом, котрий чудово видно звідусюди. За легендою, біля святині апостол Андрій Первозванний у I ст. встановив хрест.

Одна з найстаріших будівель Дніпра, що має високу архітектурно-художню цінність і до сьогодні майже не зазнала змін, – Свято-Преображенський собор, розташований у Нагірній частині міста, на Соборній площі.

Відповідно до проєкту архітектора Клода Геруа, святиня мала бути заввишки й за розмірами такою, як і собор Святого Петра в Римі. У 1786 р. імператриця Катерина ІІ власноруч заклала перший камінь фундаменту собору.

Тоді вдалося спорудити тільки фундамент – і будівництво припинилося на роки. Святиню збудували в 1830-1835 рр. уже на новому фундаменті, значно менших розмірів, за проєктом видатного російського архітектора А. Д. Захарова. Споруджений у класичному стилі, собор має Т-подібну конфігурацію. На старому фундаменті збудували огорожу з металевими гратами, спроєктовану архітектором М. Денисенком.

У 1930 р. святиню закрили «на прохання трудящих». З 1931 по 1941 рр. у приміщенні собору розміщувався антирелігійний музей. За часів Другої світової війни тимчасово велися богослужіння. По звільненню міста (1943) вони призупинилися, а приміщення собору перетворили на склад.

У першій половині 70-х рр. будинок колишнього собору, як визначну пам’ятку архітектури, реставрували й у 1976 р. тут відкрили музей історії релігії та атеїзму, що діяв до 1988 р. У 1992 р. храм було передано Українській православній церкві й розпочалася робота по його відновленню.

Миколаївська церква в Кодаках – пам'ятка архітектури національного значення та найдавніша церковна будівля в місті. Кам'яна святиню в стилі классицизму спорудили замість дерев'яної, що існувала тут із 1640 р.

Будівля за планом хрестовидна, її західна частина сильно витягнута з напівкруглою апсидою. В інтер'єрі храму збережено розписи, створені у ХХ ст. У Миколаївській церкві знаходилася чудотворна ікона Божої Матері «Самарська», що зараз знаходиться у Свято-Троїцькому Кафедральному соборі.

У 1933 р. храм закрили й використовували як складове приміщення. 1943-го його знову відкрили, проте лише в 1960-х рр. церква змогла відновити свій статус. У 2010-му було відзначено 200-річчя з дня побудови храму. Проведення деяких реставраційних робіт приурочили спеціально до цієї події. З'явилися нові куполи із золотими хрестами, загальний вигляд будівлі поновили.

Свято-Троїцький кафедральний собор – головний храм міста, збудований на місці невеликої дерев’яної церкви Казанської Божої Матері, освяченої ще в 1791 р. Але в 40-х рр. ХІХ ст. вона стала зовсім старою і потребувала заміни.

У 1845 р. за проєктом петербурзьких архітекторів Л. І. Шарлеманя і П. І. Віконті розпочалося будівництво нової кам’яної церкви в русько-візантійському стилі. Урочисте відкриття й освячення святині відбулося в 1855 р. Церква дістала назву Троїцької. П’ятиглава споруда за своєю архітектурою була дуже схожа на Успенську церкву, що зводили ті ж архітектори.

Наприкінці ХІХ ст. у розписі храму брав участь відомий український художник І. С. Їжакевич (1864–1942), відомий розписом Трапезної церкви Києво-Печерської Лаври. У 1934 р. Троїцький собор закрили «через відсутність парафіян», а його приміщення перетворили на склад.

Напівзруйнована споруда ожила під час німецької окупації. У листопаді 1941 р. тут відновили архієпископську кафедру й богослужіння, котрі продовжуються

Головна святиня храму – чудотворна ікона Божої Матері «Самарська».

Катеринославський бульвар у Дніпрі відкрили в 2004 році. Це пішохідна зона, розташована в самому центрі міста, котру неможливо обійти стороною. Бульвар став улюбленим місцем відпочинку городян.

Тут знаходяться торгові центри, кафе, ресторани, закусочні. Увечері місце набуває неймовірної краси, коли вогні вітрин і ліхтарів надають йому особливої привабливості.

Головна окраса Катеринославського бульвару – фонтани, бруківка, кам'яні лавки, на одній із яких – бронзовий пам'ятник Бізнесменові, поява якого довго була оповита таємницею і деякими легендами.

За деякий час до нього звикли і навіть з'явилися прикмети: потрете сигару в руці чоловіка – очікуйте грошового поповнення, а якщо присядете на коліна – весілля.

Одним з найунікальніших місць мегаполіса сміливо можна назвати центр Менора, розташований у самому центрі Дніпра на площі в 50 000 квадратних метрів.

Це найбільший єврейський комплекс у світі, основне завдання якого – відродження єврейської громади в Дніпрі й узагалі в Україні, а також підтримка ідеї толерантності до різних національностей.

У комплексі – сім веж, що символізують храмовий семисвічник – символ народу ізраїлевого. Стіни «Менори» облицьовані спеціально привезеним для цього єрусалимським каменем, що не має аналогів у світі.

Історичний музей імені Дмитра Яворницького, заснований 1849 року, – єдиний у Дніпропетровській області, де зосереджено унікальні експонати світового та національного значення.

У фондах музею налічується близько 250-и тисяч предметів старовини, серед яких – реліквії запорізького козацтва, друковані видання ХVІ–ХVІІ століть, культова колекція, зброя, меблі, пам'ятки східних культур.

Серед них – мумія єгипетської жінки з дитиною. Музей має найбільшу колекцію давньої кам'яної скульптури в Україні – усього 80 статуй. Найбільш унікальним є Керносівський ідол (ІІІ тисячоліття до н. е.) і, звичайно ж, половецькі статуї «кам'яні баби» (ХІІ–ХІІІ століття), віднайдені в південно-українських степах.

Відвідуючи місто, не можна не згадати Мерефо-Херсонський міст, що прямує повз Монастирський острів, – унікальну споруду, унесену до списку національних пам’яток архітектури. Це єдиний у Європі залізничний міст із криволінійною траєкторією. Спорудження дивує своєю виразністю. Загальна його довжина – одна тисяча шістсот двадцять сім метрів.

Головною визначною пам’яткою Дніпра називають найдовшу в Європі (більше 30-и км) набережну, поділену на три частини: Заводська, Січеславська і наб. Перемоги.

Тут знаходиться найвища будівля міста й житловий комплекс вежі-близнюки. Гуляючи вздовж річки, можна побачити безліч скульптур і пам’ятників. На особливу увагу заслуговує найдовша в Україні Сімейна лавка з безкоштовним доступом wi-fi, довжина якої сягає 50-и метрів.

Конструкція прикрашена інсталяціями, що символізують життєвий шлях сім’ї: зустріч двох людей, любов, союз двох сердець, поява дітей, турботу й те, що об’єднує родичів – спілкування. Ближче до річки розташовані паби, кафе й ресторани.

Ландшафтні дизайнери прикрасили місце квітковими композиціями. На набережній знаходиться Храм Іоанна Предтечі – перша в Україні церква, купол якої прикрашає скульптура Іоана Предтечі.

З урахуванням п’єдесталу висота статуї досягає 7,5 м. Щовечора о 21:00 з храму звучить дзвін, котрий починається першим рядком гімну міста «Дніпро – мій рідний дім».

Для того, щоб цілком змінити своє уявлення про металургійні заводи, варто відвідати Інтерпайп Сталь – дніпровський завод, що є найбільшою приватною інвестицією за всю історію незалежної України: у нього вклали 700 млн доларів.

Підприємство настільки популярне серед городян і туристів, що тут навіть проводяться екскурсії!

Так чим же унікальна ця споруда? Інтерпайп сталь створили за інноваційними технологіями, а його дизайн – це справжній витвір мистецтва, адже над скульптурами й картинами, що знаходяться на території заводу й прикрашають його фасад, працювали кращі європейські майстри.

Загалом, підприємство сповнене артоб’єктами: чого вартий лише скляний коридор!

Єдиний в Україні Музей АТО знаходиться в Дніпрі, недалеко від Історичного музею Дмитра Яворницького. Тут є кілька композицій (у приміщенні й під відкритим небом). Усі представлені експонати привезли з місць військового конфлікту.

За Дніпром міцно закріпилося звання космічної столиці України. Тому, опинившись тут, обов’язково відвідайте місцевий музей космонавтики, де побачите справжні космічні станції, супутники, бойові ракети, натуральні експонати агрегатів, що входять у різні ракетні комплекси.

Експозиція музею складається з двох розділів. Перший – огляд виставки в залі, а другий – огляд зразків ракетного озброєння на майданчику музею.

Прекрасним місцем для відпочинку та приємного проведення часу є розкидані по всьому місту дніпровські фонтани, котрі створюють неповторний ансамбль. Їх композицій на сьогодні – близько 10-и.

Любителям ландшафтного дизайну та рослинного світу вкрай необхідно відвідати заснований у 1931 р. завідувачем кафедри фізіології рослин професором Олександром Володимировичем Рейнгардом ботанічний сад Дніпровського національного університету, де зібрано різноманітну кількість унікальних рослин, що не залишать байдужим нікого.

Із 1933 р. він є структурним підрозділом Дніпропетровського університету (нині – Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). Дніпровський ботанічний сад слугував спеціальною науково-дослідною установою, що відкрили за кошти міського бюджету.

Засновник і перший його директор, О. С. Рейнгард, помер у 1945 р. За заповітом, похований у ботанічному саду. Недалеко від експозиційної оранжереї знаходиться невеличкий пам’ятник – гранітне деревце з обрубаними гілками.

Ботанічний сад – об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення площею у 27,2 га, діяльність якого передбачає довгострокову програму розвитку й реконструкцію території і насаджень. Колекція налічує 1 150 видів деревних рослин відкритого ґрунту, а також 800 – трав’янистих рослин.

Краще місце для пішої прогулянки в Дніпрі – парк ім. Лазаря Глоби, заснований наприкінці ХVІІІ століття. У центрі – озеро. Теплої пори року всі, хто бажає, можуть орендувати катамаран і здійснити водну прогулянку.

Поруч з озером розташований Літній театр, де за теплої пори року відбуваються концерти й фестивалі. На зимові свята в парку Глоби встановлюється центральна міська ялинка й атракціони.

З тридцятих років минулого століття по сьогодні повз парк проходить дитяча залізниця. У 2010 році до Дня землі дніпряни провели акцію й висадили зелену алею довжиною у вісімдесят метрів.

Біля входу в Парк Глоби з 2013 року знаходиться Центр інноваційних технологій «Парк ракет» – музейний комплекс, основою якого служать натуральні макети ракет, створені за різних часів на Південному машинобудівному заводі.

В ансамбль парку входить також виставковий зал, де для студентів читаються лекції з історії космонавтики і введення до спеціальності.