АР Крим

Бахчисарайський район

Найяскравіші пам’ятки Бахчисарайського району, як би банально це не звучало, знаходяться в районному центрі – Бахчисараї, колишній столиці Кримського ханства, розташованій у центральній частині Криму.

Розпочнемо з Бахчисарайського палацу – шедевру османської архітектури XVI – XVII століть, що зберігся донині. Це – історико-архітектурний пам'ятник світового значення.

Бахчисарайський палац став початком Бахчисарая, що знаходиться на місці селища Салачик, та зробив його столицею Кримського ханства. До цього будівля слугувала родовим гніздом ханської династії Гераїв (Гіреїв) – правителів Криму, їхньою резиденцією, що знаходилася в мальовничій долині Ашлама-Дере, чудовим видом якої ми можемо милуватися.

Хто не знає історію, той ні за що не здогадається, що тут розташовувався палац перших правителів незалежної від Золотої Орди Кримської держави. На жаль, не збереглося не те що жодної споруди, навіть натяку на ханську обитель.

Поблизу міста спорудили ще п'ять малих ханських палаців, що слугували заміськими ханськими апартаментами: Девлет-Сарай, Улаклі-Сарай, Алма-Сарай, Качи-Сарай, Сюйрень-Сарай. За значимістю вони не могли зрівнятися з Бахчисарайським палацом – осереддям усього життя Кримського ханату.

Саме тут, у Бахчисараї, вирішувалися важливі політичні, економічні й культурні питання – усе, що стосувалося державного устрою кримських татар.

На території Бахчисарайського палацу є ще одна усипальниця – дюрбе Діляри-бікеч, розташована в саду за Південними воротами, віддалік від усіх палацових споруд, напевно, щоб ніхто не турбував вічний сон Діляри-бікеч – улюбленої дружини хана Крим Гірея.

Ще одна надзвичайна пам’ятка – Чуфут-Кале – древнє печерне місто, розташоване всього за 3,5 км. від Бахчисарая. Справжня туристична перлина. Достеменно невідомо про дату заснування пам’ятки.

Одні вважають, що фортифікаційне укріплення тут існувало вже у V–VI століттях, інші називають більш пізню дату – ІХ–Х століття. На жаль, збереглося дуже мало письмових відомостей, щоб можна було робити однозначні висновки. Першими жителями міста вважають аланів, предків нинішніх осетин.

Будівництво укріпленого об'єкту на плато було просто-таки життєвою необхідністю, адже лише таким чином жителі могли оборонитися від набігів кочівників. Місце вибрано дуже вдало: майже з усіх боків плато оточують неприступні круті схили, зі сходу воно з'єднується з горою Бешик-Тау. Внизу є ущелина. У 1299 році золотоординський хан Ногай захопив фортецю та практично знищив її.

Наприкінці XVI – початку XVII століть кримські татари остаточно йдуть із міста. Залишається тільки основне міське населення – караїми, які активно заселили Кирк-Ор ще в XIV–XV століттях. Відтоді місто перейменовується спочатку в Кале («фортеця»), а потім у Чуфут-Кале («Єврейська фортеця», або «Іудейська фортеця»).

Від колишньої величі міста-фортеці Чуфут-Кале залишилися тільки фрагменти. Особливий інтерес викликає добре збережений мавзолей Джаніке-ханим – усипальниця дочки золотоординського хана Тохтамиша – кам'яна восьмикутна будівля з різьбленим порталом, що датується XV століттям.

Поблизу села Соколине знаходиться незвичайної краси водоспад, що приваблює навіть закордонних туристів. Виглядає він так, ніби змальований із казкових сторінок. Дійсно природна краса.

А так звана шапочка з моху придає місцю більшої казковості та чарівності. Називається не менш цікаво – «Срібні струмені», адже складається враження, що це не водоспад, а справжнісінький музичний інструмент. Словом, за казкою – до села Соколине.

Якщо подорожувати Кримом, то просто необхідно зазирнути до невеликого села Берегово, адже тут знаходиться справжнісінька антична пам’ятка, що місцеві жителі тісно пов'язуюють із безліччю легенд.

Скеля Іфігенія – перлина, нерозгадана загадка античної епохи. Місцеві жителі пишаються такою визначною пам'яткою і вважають її своїм символом. Давньогрецький міф «Іфігенія у Тавриді» пов'язують із цією скелею, тому вона й отримала таку назву. Побувавши тут, відчуваєш дух стародавньої Греції.

Наступна перлина, що вражає не менш, – Бахчисарайський Свято-Успенський чоловічий монастир, котрий також величають Кримською Лаврою. Розташована на околиці Бахчисараю в Маріампольській ущелині або Мар’ям-Дере (Майрам-Дере), що в перекладі з татарської означає «ущелина Марії».

Відомо, що заснували святиню в ХІ–ХV столітті. Приводом для створення храму стало явлення ікони Божої Матері, яка згодом отримала назву Бахчисарайської.

Відомо, що з ХVІІ ст. Успенський монастир став резиденцією Готфсько-Кафських митрополитів, які відповідали за греків та нащадків численних племен та народів Кримського півострова, котрі прийняли православ’я.

У 1774 р. в Добруджі (Болгарія) було підписано вигідний для Росії Кючук-Кайнарджийський мирний договір, відповідно до якого Кримське ханство перейшло під протекторат Росії, однак частина місцевих жителів повстали проти цього.

Навпроти Успенського монастиря донині збереглися залишки поселення Маріамполь (вірогідно, похідне для назви Маріуполь) – зруйновані наземні будівлі, кам’яні сходинки у скелі, підрубки для дерев’яних конструкцій, печери господарського призначення, здичавілі фруктові дерева.

Успенський храм Бахчисарайського монастиря став приходським, і в 1781 р. в ньому почав служити грецький священник Костянтин Спіранді, якого запросив хан Шагін-Гірей на прохання нечисленної християнської общини Бахчисараю.

Білогірський район

У Криму – мальовнича природа. А ще він багатий на різноманітні пам’ятки як місцевого, так і національного значення. І Білогірський район є тому яскравим підтвердженням.

У самому містечку Білогірськ знаходиться унікальне місце – Великий, чи Верхній Таш-Хан, що, за деякими джерелами, був зведений в XV ст. за велінням і, можливо, на кошти великого візира з роду Ширинів.

Будівля за розмірами і виглядом скидалася на фортецю. Периметр її кам'яних стін, за свідченням Евлії Челебі, становив 400 великих кроків. Значить, площа хану досягала 10000 м2.

Усередині цього красивого й потужного укріплення з бійницями, двома залізними воротами й чотирма кутовими сторожовими вишками, що в небезпечні моменти могли перетворитися на оборонні вежі, розташовувалися на двох поверхах 120 кімнат для приїжджих, колодязь із питною водою, склади і красива мечеть без мінарету.

Це прямокутна у плані будівля з західного боку мала масивну арку-в'їзд, над якою на висоті другого поверху знаходилося прямокутне вікно. Гладкі стіни заввишки у два поверхи були ретельно викладені з каменів неправильної форми.

Нижній поверх – глухий, а верхній мав бійниці. Товщина стін другого поверху доходила до 150-и см. Усередині караван-сараю знаходився обширний двір, по периметру якого розташовувалися у два поверхи склепінні приміщення: нижні призначалися для тварин, верхні – для житла.

Неподалік від Великого Таш-Хану був Малий або Нижній Таш-Хан Ширін-бея –споруда XVII ст., зведена за планом візирського ринку, але значно менших розмірів.

На його північному боці, у центрі, стояли ворота у вигляді арки кульовидної форми. На рівні другого поверху – вікно з ґратами. Стіни були викладені з каменів неправильної форми, а кути – тесаним камінням.

У стінах другого поверху знаходилися бійниці, над північно-східними й південно-східними кутами височіли вежі, дах покривала черепиця. У караван-сараї зосереджувалося все торгове життя міста.

Тут продавали хліб, вино, зброю, багатий одяг, килими, тканини, посуд, але найбільше – продукти тваринництва. Товари привозилися й розвозилися численними караванами.

Карасубазар (Білогірськ) розрісся завдяки торгівлі так, що наприкінці XVI ст. за кількістю населення перевершував усі міста Кримського півострова.

Іллінська церква та монастир – ще одна визначна пам’ятка національного значення, розміщена на півострові, а точніше – біля села Багате. Збудована в X–XIV ст. (XIV ст.). Являє собою зразок поєднання вірменської (план), мусульманської (портали) і західноєвропейської (хрестові склепіння на нервюрах).

Археологічні роботи велися в 1979 році. Тоді були досліджені всі долини річки Кучук-Карасу (притоки Біюк-Карасу), Церква Іллі, Церква Спасителя, келії, господарські приміщення та фонтан XV–XVII століття, від якого залишився лише підмурок.

Єдиною спорудою монастиря святого Іллі (Сурб-Хач), що вцілів, є Церква Святого Спасителя, проте її назву часто плутають із назвою монастиря.

У 1927 році обитель закрили та невдовзі зруйнували. Келії та огорожа монастиря знаходилися північніше церкви та досліджувалися археологічною експедицією. Це було постійне приміщення заввишки 12 метрів з аркою-входом. Насправді монастирським джерелом був фонтан, що знаходився за 60 метрів від церкви (виміри 1956 року). У 1960-х його розібрано.

Одним із перших про монастир згадує Мінас Медіці, який розповідає про святиню – хрест-камінь, вивезений із міста Ані та освячений апостолом Тодеосом (проповідував християнство у Вірменії).

Після переселення вірмен у Приазов'я (1778) реліквія зберігалася в Ростові, а згодом була перевезена в Санкт-Петербург. За три версти від монастиря знайшли камінь із зображенням хреста і датою 1031 (вірменської ери, що відповідає 1582 року).

У 1883 році про обитель згадував Г. Караулов, який стверджував, що нові її будови мають за основу древній фундамент.

Проєкти реставрації готувалися в 1955 та 1983 роках.

Церква не має аналогів у Криму: завширшки – 8.30 метрів, завдовжки – 17.90. Примітні були рельєфи-ікони, розп'яття, «Агнці Божії», та «Воскресіння» (втрачений). Будівля прямокутна, з типовим християнським орієнтуванням із заходу на схід.

Абсида – внутрішня, з двома приміщеннями з драбинами. Оштукатурені стіни церкви складені з бутового каменя, а склепіння, покрівля й портали – з обробленого. Будівля має три входи, кожен із них обрамлений різьбленими лиштвами.

Двері виділялися нішовими порталами. У них відчувається вплив притаманних мусульманській архітектурі піштаків. Середина церкви перекрита хрестовими склепіннями на нервюрах, інша – стрільчастими склепіннями на підпружних арках. Дах двосхилий і покритий плитами. Його було переплановано після добудови фронтону.

У північному приміщенні є сходи, що ведуть на дах, а південні східці прямують у залишки крипти. Церква має контрфорси, котрі також є романським запозиченням. Інтер'єри святині були вкриті різноманітними різьбленнями.

Ще одна цікава пам’ятка – Катеринівська миля, розташована на ділянці 30 км шосе Сімферополь-Феодосія. Установлена в 1787 році.

Джанкойський район

На території Джанкойського району Криму нараховується 67 пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення, з них 55 – у місті Джанкой.

У районі зареєстровані пам'ятники археології: 16 курганів епохи бронзи, скіфського періоду й середньовіччя; установлені 28 монументальних пам'ятників, зокрема сількору Ф. Приходько в смт Азовське, який загинув від рук куркулів.

Кіровський район

Подорожуючи Кримом, закономірно внести в маршрут і Кіровський район, адже тут зосередженна просто колосальна кількість археологічних пам’яток, котрими особливо багате м. Старий Крим, на території якого існувало поселення епохи бронзи (II тис. до н. е.); руїни пізньоскіфського городища на р. Агармиш; залишки античного поселення (IV–III ст. до н. е. – перші століття н. е.).

Про найцікавіші пам'ятки історії та архітектури, на які варто звернути увагу, мова йтиме далі.

У м. Старий Крим знаходяться Руїни мечеті Бейбарса, що, як відомо, зведена в 1287–1288 роках за сприяння єгипетського султана Ал-Малік Бейбарса. Також цікавим місцем є будівля 1314 року часів правління Узбека – хана Золотої Орди.

Ще одна, не менш унікальна місцина, про котру збереглося дещо більше відомостей – руїни мечеті Куршум-Джамі XIV століття – Свинцевої мечеті. Відомо, що назва ця відображає важливу конструктивну особливість: для більшої міцності вмільці скріпляли облицювальні камені свинцевими перемичками.

Важливою особливістю архітектури цієї споруди є кам'яні контрфорси з обох боків. Такі ж вертикальні виступи, що укріпляли зовнішню стіну, були в мечеті Ель-Акмар, збудованої 1125 року в Каїрі.

Вона мала три мінарети – 45, 30 і 16 м. Дах виконаний із кованого заліза та оброблений позолотою. Споруда мала три виходи. З 1398 р. тут розташували текіє дервішів, що 1474 р. відвідав відомий мандрівник Афанасій Нікітін й описав його в «Подорожі за три моря».

Текіє діяло до 1572 р., потім із невідомих причин мечеть спорожніла. Уже зруйновану будівлю описував 1575 р. польський дипломат Мартін Броневський. Подальшого пошкодження вона зазнала 1625 р. під час міжусобної сутички. Зруйнувала Куршум-Джамі 1944 р. авіабомба. Сьогодні мечеть обнесена бетонним парканом.

Крім вище згаданих пам’яток, варто звернути увагу й на руїни середньовічної церкви (Х–XII ст.), караван-сараю (заїжджого двору) другої половини XIII–XIV ст., вірменського монастиря Сурб-Стефанос (XIII–XIV ст.), а також монастирський комплекс Сурб-Хач (XIV століття, про який хочеться розповісти більш детально.

Заснування обителі, зародження в ній Єпархіального престолу Вірменської Апостоль-ської Церкви датується серединою XIV століття.

Дослідники пов'язують цю подію з масовою міграцією вірменського населення з корінної Вірменії у Крим і релігійною політикою генуезців, спрямованою на окатоличування підданих Генуезької Газарії, значну частину яких становили вірмени.

Турецьке вторгнення 1475 р. не перервало духовної і культурно-просвітницької діяльності монастиря. У XVII – XVIII ст. обитель неодноразово перебудовувалася, що якнайповніше відбито в будівельних написах, збережених на стінах обителі.

Заснування обителі, зародження в ній Єпархіального престолу Вірменської Апостоль-ської Церкви датується серединою XIV століття. Дослідники пов'язують цю подію з масовою міграцією вірменського населення з корінної Вірменії у Крим і релігійною політикою генуезців, спрямованою на окатоличування підданих Генуезької Газарії, значну частину яких становили вірмени. Турецьке вторгнення 1475 р. не перервало духовної і культурно-просвітницької діяльності монастиря. У XVII – XVIII ст. обитель неодноразово перебудовувалася, що якнайповніше відбито в будівельних написах, збережених на стінах обителі. Наприкінці XVIII століття зусиллями духовенства Вірменської Церкви монастир відроджує-ться.

Красногвардійський район

У Красногвардійському районі Криму налічується 57 історичних пам'яток місцевого значення. Це говорить про те, що мешканці глибоко шанують свою історію. Крім того, тут знаходяться й пам'ятки археології: курган V–IV ст. до н. е., «кам'яні баби», курган XI–XIII ст.

На території району встановлений меморіал і 35 пам'ятників воїнам, які загинули за часів Другої світової війни.

Красноперекопський район

Ще один район нашого прекрасного Криму, що, безперечно, має, чим похизуватись. Насамперед скажемо, що тут налічується 22 пам’ятки, проте всі вони місцевого значення. незважаючи на те, що регіон відносно невеликий за розмірами.

Однак, без сумніву, головною принадою району є можливість поплавати в морі.

Ленінський район

У Ленінському районі Криму нараховується 115 пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення. Крім того, регіон багатий на археологічні пам’ятки. Є тут численні поселення, а також певна кількість курганів та городищ. Безперечно, дослідження місцевості дає змогу ширше розуміти всю велич історії краю.

Крім того, у районі розташовані 5 рекреаційних зон (Арабатська стрілка, Казантипська затока, о. Чокрак, г. Опук, мис Чауда) та створено 2 заповідника.

Розповідаємо про них більш детально, адже ці природні дива варті уваги.

Розпочнемо з Арабатської стрілки – піщаної коси-півострова, що в західній частині Азовського моря. На півночі Генічеською (Тонкою) протокою відокремлюється від материка, на півдні прилягає до Керченського півострова. У північній частині коси розташовані села Щасливцеве та Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

Стрілка спершу повністю входила до складу Кримської АРСР та Кримської області РРФСР та УРСР. Але 3 березня 1955 р. північна частина коси була передана до складу Херсонської області УРСР.

Завдовжки Арабатська стрілка 115 км, завширшки – від 270 м до 7,5 км. Поверхня низовинна. Складається з піщано-черепашкових відкладів. Рослинність тут солончакова (солонець, кермек, сарсазан). Район рекреації.

У південній частині Арабатської стрілки – Арабатський заказник. У північній, більш підвищеній і широкій частині, –озера Чокракське й Генічеське. В останньому добувають сіль.

Уздовж Арабатської стрілки проходить ґрунтовий шлях із Генічеська на Керченський півострів, прокладений у 1835 році як поштовий тракт.

Назва походить від фортеці Ребат (Арабат) XVI–XVIII століть. Арабське слово «рабат» означає «військовий пост». Інша версія: тюркське слово «арибат» означає «передмістя». Військовий пост (фортеця), розміщений на південному кінці Арабатської стрілки, збудований для захисту Криму від козацьких нападів на Крим.

Разом із фортецями Перекоп та Єні-Кале арабатська твердиня прикривала Крим від нападів із півночі та сходу. Проте, незважаючи на існування Арабату, запорізькі козаки, а пізніше донці та російські війська, неодноразово вторгалися у Крим, проходячи Арабатською стрілкою.

Звичайним місцем переправи був брід навпроти впадіння річки Салгир до Сивашу. Особливого розголосу набули походи запорізьких козаків по косі у Крим під керівництвом Івана Рога в 1667 році, Івана Сірка – у 1675-му, похід російських військ під керівництвом фельдмаршала Лассі – у 1737 році. Руїни фортеці Арабат збереглися донині поблизу села Кам'янського на березі Азовського моря.

Під час анексії Криму Росією 5 березня 2014 р. російські війська вторглися на територію Арабатської стрілки. Після чого південна її частина була окупована та приєднана до Росії як частина сформованого суб'єкта – Республіки Крим.

Облаштований в односторонньому порядку так званий кордон Росії та України став проходити по межі між АРК та Херсонською областю. При цьому з 15 березня по грудень 2014 р. опріч кримської, росіяни контролювали й дещо херсонську частину стрілки.

Межа контролю проходила тоді по південній межі с. Стрілкове Херсонської області. Наразі північна частина стрілки належить Генічеському регіону Херсонщини, південна – Ленінському (Єдикуйському) району АР Крим.

Казантипська затока – ще одна перлина не лише району, а й Кримського півстрова. Мілководна, розташована в південній частині Азовського моря, між мисами Казантип та Чагани в північній частині Керченського півострова Криму.

Назва в перекладі однієї з тюркських мов Криму означає «Дно Казана» (це пов'язане з центральною пласкою низовиною – природним котлом).

Казантипська затока в літній сезон охоче відвідується відпочивальниками. Велика частка її бережини є черепашково-піщаним пляжем, уздовж якого густо зростають дерева маслинки й білої акації, що утворюють гарну тінь. Збереглася низка рідкісних натепер видів неораних сухих степів із притаманним їм богатющим світом комах і дрібних звірів.

Завдяки розмаю мешканців моря (у прибережних водах зустрічаються бичок-кругляк, глось, осетер руський та инші цінні види риб) розвинене рибальство. У більшій своїй частині затока має глибину 7-8 метрів; дно – піщане. У зимові місяці вона може вкриватися кригою.

А мис Чауда – геологічна та гідрологічна пам’ятка природи, справжня перлина Чорного моря, де розташований Чаудинський маяк 1886 року, що обслуговує південно-західну акваторію Чорного моря та випробувальний полігон Державного науково-випробувального центру ЗС України «Чауда». Тут знаходиться найбільший із європейських та українських осередків тюльпану двоквіткового.

Нижньогірський район

У регіоні є державний ботанічний заповідник «Присиваський», розташований на території Пшеничненської (356,6 га) та Ізобільненської (647,6 га) сільських рад, і два парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва, що на землях Ізобільненської (8,0 га) та Лиственської (2,5 га) сільрад.

Є всі можливості займатися спортивно-любительським полюванням. З цією метою за сільгосппідприємствами закріплені мисливські угіддя загальною площею 94,9 тис. га, із яких 88,9 тис. – польових і 5,4 тис. – водно-болотних. Площа зарибнених ставків у районі становить 1131,0 га, що дає можливість займатися рибною ловлею, а озеро Сиваш – прекрасне місце для заготівлі мотиля.

Первомайський район

У Первомайському районі Криму нараховується 22 пам'ятки історії місцевого значення.

Сімферопольський район

Мальовнича ділянка в долині річки Західний Булганак з обривом корінних порід, у нижній частині якого утворена порожнина, звідки витікають ґрунтові води, називається «Плакуча скеля». Схил укритий лучними травами, чагарниковими та лісовими угрупованнями.

Річка Західний Булганак – завдовжки 49 км. Не має постійних приток, і внаслідок забору води для зрошення в нижній течії протягом року практично безводна. У верхній течії – перегороджена греблями для збирання води.

Заказник створений навколо Плакучої скелі, де вздовж лівого берега річки Західний Булганак на 110–120 метрів простягається виступ-обрив корінної скельної породи, що заввишки до 6–8 метрів і складається з пісковиків та вапняків, завдяки чому крізь карстові тріщини в нижній частині скелі тонкими струменями просочуються ґрунтові води у вигляді крапель, що нагадують людські сльози.

Краплі утворили жолоб у нижньому карнизі скелі, де збирається вода та витікає до водойми в підніжжі скелі, порослої мохом (Bryophyta) та лишайником (Lichenes). Крім Плакучої скелі, тут утворився невеликий грот. Також заказник включає ділянку цілинного степу та урочище, заросле платанами (Platanus), ялівцем (Juniperus), чагарниками барбарису (Berberis).

Чорноморський район

Надзвичайний Крим постає в усій красі. Це – Чорноморський район, що так і вабить любителів надзвичайної первозанної природи. Чого лише вартий півострів Тарханкут! Ця його частина найменш освоєна туристами, слабо розвинена курортна й туристична інфраструктура.

Відповідно, тут буває значно менше відпочивальників, ніж у традиційних курортно-туристичних центрах Криму. Саме тому природа цього краю зберегла свою первозданну красу й чистоту. Сьогодні це найбільш екологічно чиста акваторія Чорного моря.

Розташований на півострові Тарханкут однойменний мис є західною точкою Кримського півострова зі скелями, печерами, найчистішим морем, таємничим підводним світом, що чарує погляд і невпинно притягує любителів активного відпочинку й екстремального туризму.

Найдивовижніше на Тарханкуті – це море. Такого прозорого, яскравого на північно-чорноморському узбережжі більше ніде не зустрінеш. Обов’язково потрібно мати при собі маску і трубку, адже підводний світ тут просто вражає.

Надзвичайно красиве на Тарханкуті й саме узбережжя: строго вертикальні лінії вапнякових скель обриваються біля самого моря.

Наступна цікава точка – маєток, де наразі розташована «Сонячна долина», що звів колись граф Воронцов, – один із найбільших землевласників півдня України. Потім садиба перейшла у власність до його прес-секретаря – таємного радника ще при кабінеті Катерини ІІ, начальника канцелярії князя М. Долгорукого, генерала В. С. Попова, якому на Тарханкуті належало 22,5 тисяч десятин землі.

Сюди, в околиці татарського села Караджа, з початком ХІХ століття він переселив понад дві тисячі кріпаків з іншого свого маєтку – Василівки (наразі – райцентр у Запорізькій області). Було зведено палац – оригінальну й ефектну споруду – і розбито парк, що й сьогодні захоплює відвідувачів різноманіттям південних деревних культур (особливо це актуально на фоні навколишнього степу). Але не кожен може відвідати парк та маєток, а лише ті, кому довелося відпочивати в пансіонаті – найдорожчому, однак не найкомфортнішому закладі Оленівки.

Озеро поблизу Оленівки називається Лиман (хоча дехто його називає Тарханкут). Це відносно велика водойма, що має солоність значно більшу, ніж море. Її дуже поважають любителі вінд-серфінгу.

Тут завжди гарний вітер та спокійна вода. А в Оленівці є декілька закладів, де можна взяти напрокат усе необхідне для занять цим, поки що досить екзотичним для України видом спорту. Крім того, у селі є можливість найняти інструктора.

Озеро Лиман надає Оленівці статусу своєрідного бальнеологічного курорту. Грязі цієї водойми мають дуже гарні лікувальні властивості. Крім того, у озері гарно ловляться бички та креветки, але, на жаль, вони невеликі й ловити їх не дуже комфортно – заважає спекотливе сонце.

Поціновувачам античності радимо вирушити до Калос-Лімен. Відомо, що давньогрецьке місто на північному заході Криму існувало з IV ст. до н. е. по I ст. н. е. на місці сучасного селища Чорноморське в районі Вузької бухти.

Назва перекладається з давньогрецької як «Чудова гавань». Перші розкопки на цьому місці зробив директор Херсонеського музею Л. А. Мойсеєв у 1929 р. Дослідження такого цікавого пам'ятника продовжуються досі.

Калос-Лімен заснували греки-іонійці в IV ст. до н. е. Місто площею близько 4 гектарів оточувала фортечна стіна з чотирикутними вежами. Навколишні землі були розмежовані на наділи, у центрі кожного з яких зазвичай знаходилася садиба або округла житлова башта, або ж (якщо господарі не боялися набігів степових кочівників) прямокутна споруда з центральним двориком, навколо якого розташовувалися житлові й господарські приміщення.

Основу економіки Прекрасної Гавані становило землеробство. Сільськогосподарська територія Калос-Лімена, його власна хора (сільськогосподарська околиця античного поліса) знаходилася по сторонах Ак-Мечетської бухти в радіусі приблизно 2 км.

Нині на території стародавнього міста розташовується республіканський історико-археологічний заповідник «Калос Лімен», заснований у 1997 році Міністерством культури України для вивчення й популяризації цього унікального археологічного об'єкта.

На чолі території стоїть доктор історичних наук В. А. Кутайсов. У центрі Чорноморського (найближчий до розкопок СМТ) є музей «Калос Лімен».

Також на території стародавнього городища Калос Лімен група студентів із Росії під керівництвом Кутайсова В. А. щорічно проводить розкопки. Уже відкрито вежу й дещо фортечну стіну. Значна частина стародавніх укріплень знаходиться під водою.

Алуштинська міська рада

На території Алуштинської міськради нараховується 50 пам'яток історії, що перебувають на обліку. 26 із них містяться в Алушті. Одна з пам'яток має статус національного значення, інші – місцевого.

Крім того, тут можна побачити справжні перлини півострова. Головну гряду Кримських гір на схід від масиву Чатир-даг прорізає Ангарський перевал (752 м над рівнем моря), через який прокладена найжвавіша й найкрасивіша дорога Криму (мабуть, і України), одне з небагатьох місць для зимового спорту й відпочинку.

Сніг (30–50 см) тут гарний для катання з січня до початку березня. Будь-яким транспортом, включаючи тролейбус, сюди прибувають тисячі людей. Окремі траси обладнані для саней і снігокатів, громаків й автомобільних камер, навіть для любителів найвідважнішого спуску на поліетиленовій плівці.

Теплого сезону сюди з'їжджаються любителі гірського туризму, зокрема на велосипедах МТВ. Обладнано 5 трас, де відбуваються змагання з підйому вгору й по швидкісному спуску.

Є тут і ботанічний заповідник державного значення, розташований на нижньому Карабі-Яйлинському карстовому плато Головної Кримської гряди. Вапнякова поверхня, усіяна карстовими воронками й котловинами, зайнята нагірним луговим степом із рідкісними деревами й чагарниками (бук, граб, груша, ліщина, шипшина).

У заповіднику виростає близько 500 рідкісних і корисних видів рослин, зокрема більше 50-и лікарських (глід, буркун, чабрец, звіробій, чистотіл, шавлія та інші). Більше 10 видів занесено в Червону книгу.

Мабуть, як і море, приваблюють Кримські гори. Хотілося б розповісти про прекрасну вершину гору Демерджі, підняту на 1240 метрів над рівнем моря. Рівний майданчик покритий густою високою травою, що налаштовує на відпочинок.

Часом у результаті землетрусів на схилах гір, що вивітрилися, відбуваються грандіозні обвали, котрі утворюють величезні кам'яні хаоси, один із яких і виник по сусідству з Долиною привидів у результаті обвалів 1894, 1968 і 1982 рр.

Обширна територія вздовж крутого схилу Демерджі виявилася захаращеною хаотичним навалюванням загострених конгломератних глиб; деякі з них – величиною з триповерховий будинок. Загальний же об'єм хаосу глиби перевищує 4 млн. кубометрів. Це – ціле кам'яне «море». Великий науковий інтерес представляє галька й валуни тутешніх конгломератів.

Це найдавніші породи віком у 800 мільйонів – 1,1 млрд років. Вони зустрічаються лише тут, що і є загадкою геологічної історії і передісторії Криму. Урочище Демерджі незмінно привертає своєю первозданною красою і вчених, і туристів, і кінознімальні групи.

Саме тут розташована ще одна з твердинь, котра входила в систему укріплень кримського православного князівства Феодоро – однієї з найсильніших держав XV століття, що вело постійну боротьбу з Генуєю, не менш сильною у Криму.

У фортеці знайшли плиту з п’ятьма гербами. Чотири з них – родові герби князів, а п’ятий – візантійський символ, що став пізніше гербом Російської імперії. Плита з двоглавим орлом відома в археологічному світі, її зображення увійшло в десятки книг зі стародавньої історії.

Тим дивовижніше було побачити цю знахідку притуленою до стародавньої кладки, лежачою біля входу у фортецю просто неба. Ви й самі зможете сфотографувати її, якщо приїдете до Фуне. Сама фортеця практично зруйнована під час одного з кримських землетрусів.

Частину стін змели валуни, що котилися з Демерджі, частина сповзла у прірву разом з укосом, де стояла твердиня. Але й наразі ви зможете побачити стародавні кладки, бійниці, оцінити розміри кімнат. Головна перевага Фуни для туристів – для її відвідин не потрібно далеко їхати.

Проїжджаєте мимо фортеці, коли рухаєтеся з Сімферополя до Алушти. Витративши півтори години часу, ви зможете побувати в справжній середньовічній фортеці і зробити шикарні фотографії.

Євпаторійська міськрада

На території Євпаторійської міськради знаходиться 30 пам'яток історії. Про найцікавіші з них детальніше й охоче розповімо далі.

Євпаторійський театр імені О. Пушкіна – головний у місті Євпаторія. Розташований на Театральній площі. Завдяки трьох'ярусній структурі залу, заклад може вмістити до 1000 осіб. Відомо, що звели споруду 1910 року у стилі модерн за спільним проєктом архітекторів: міського – Адама Генриха й вільного – Павла Сеферова.

Цивільний інженер А. Л. Генрих (ймовірно, випускник Інституту цивільних інженерів у Петербурзі) був прихильником популярного тоді стилю «модерн», а П. Я. Сеферов, який закінчив архітектурне відділенння Московського училища живопису, скульптури і зодчества, був представником академічної школи, продовжувачем традиції руського класицизму.

Тим не менше, архітектори органічно доповнили один одного, унаслідок чого зведену споруду за витонченістю порівнювали з театром в Одесі. Первинно в закладі облаштували ложи і 750 глядацьких місць. Після ремонту залу розширили до 900 місць.

Ну і звичайно, окрім архітектури, у Євпаторіїї є море, котре, як ніщо інше, вабить величезну кількість туристів до нашого Українського Криму.

Керченська міська рада

Керченська міська рада займає вузьку смугу уподовж Керченської протоки на крайньому сході півострова. Вона включає лише один населений пункт – місто Керч. Однак це не заважає території мати статус справжньої туристичної перлини Криму. На що ж подивитися в Керчі? Наразі визначимося.

Насамперед – це Християнська церква Іоана Предтечі. Судячи з дати, залишеної на одній із колон, учені роблять висновок про те, що ця святиня – найбільш древня серед християнських храмів України. Цікавим є той факт, що архітектурні особливості будівлі являють собою змішання кількох художніх напрямків у будівництві.

Будівництво церкви Іоанна Предтечі велося одночасно з білої та червоної цегли. Їх кладка систематично чергується та надає унікальний мальовничий вид споруді. У ХІХ столітті тут звели ще одну частину комплексу, а за часів радянської влади церква мала статус важливого архітектурного пам'ятника, тому й збереглася. У 70-х роках ХХ століття у храмі провели реставраційні роботи і комплекс повернувся вірянам.

Крим – античний. Тут знаходиться безліч досліджених пам’яток. А скільки ще недосліджених... Однак дещо ми все-таки можемо побачити.

Саме в центрі сучасної Керчі знаходяться руїни древнього античного міста Пантікапей – столиці Боспорської держави, що існувала в античну епоху на берегах нинішнього Керченського й Таманського півостровів.

Її назва, можливо, має іранське або фракійське коріння й у перекладі означає рибний шлях. Існує ще інша версія щодо йменування. Вважають, що місто назвали ім'ям річки.

Невелика колонія Пантікапей набула світового значення за епохи розквіту Афін, добробут яких був тісно пов'язаний із пантікапейськими грецькими колоніями. Афіни пов'язані з Боспором і підтримували стосунки з ним. Це впливало не лише на культуру, але й на внутрішній устрій міста-держави.

За античними масштабами Пантікапей був великим населеним пунктом і займав у період розквіту територію до ста гектарів. Різні люди прибували морем і милувалися пагорбом акрополя з білокам'яними храмами на вершині. На схилах гори, на широких терасах, красувалися розкішні палаци.

Розкопки велися протягом багатьох років, у результаті чого зібрали велику колекцію амфорного матеріалу, клейм, розписної кераміки всіх типів, монет; знайшли багато неоціненних епіграфічних документів; дізналися про культуру, релігію Боспору. Наразі Історико-археологічний музей Пантікапея – найгарніший і найстаріший у країні.

Створений у 1826 р. як старовинний. Експонатами закладу стали археологічні знахідки, знайдені при перших же археологічних розкопках. На горі Мітрідат для музею збудували спеціальне приміщення, що відтворює афінський храм Тезея, зруйноване за часів Кримської війни під час бомбардування міста англійськими кораблями. Під час розкопок тут знайшли й багато прекрасних художніх виробів із дорогоцінних металів, особливо золотих.

Сакська міська рада

Саки – місто республіканського значення, що отримало свій статус у 1952 році. Розташоване в північно-західній частині Криму, за 5 км від берега Каламацької затоки Чорного моря.

Сучасну назву місто отримало від об’єнання трьох сіл: Сак татарский, Сак німецький, Сак російський. Тут знаходиться унікальний і найстаріший кримський курорт, відомий за глибокої давнини – Сакське цілюще озеро з грязями та джерелами мінеральних вод.

Крім того, у Саках є чудовий парк, що стане в нагоді любителям тиші та природної краси. Дерева тут висадженні надзвичайно цікаво: таке відчуття, ніби вони кількаповерхові. Територія парку сягає близько 50-и гектарів. Тут знайшли свою домівку рослини з усіх куточків світу, і, як не дивно, гарно прижилися.

А як же без однієї з принад міста – Сакського озера (лиману), що утворилося завдяки відмежуванню частини моря широким (до 800 м) пересипом? Водойма штучно поділена на два басейни: східний лікувальний та західний промисловий.

Живиться морською водою, що йде через канал та не замерзає. Дно озера вкрите грубим шаром мінерального мулу, що, як і ропа, має лікувальні властивості. У водоймі відбувається природне осідання кухонної солі, зрідка – хлористого магнію і глауберової солі. Над озером – місто Саки.

Сімферопольська міська рада

Сімферополь – адміністративний центр, місто республіканського значення – знаходиться на тимчасово окупованій Росією території Криму.

Розпочати так звану екскурсію містом хотілося б із природних красот. Гори – окраса нашої держави, місце спокою та придавання сил. І тут вони є. Наприклад, Чатир-Даггірський масив Кримських гір, найвища точка якого – гора Еклізі-Бурун заввишки 1 527 м – на 18 м нижча за Роман-Кош і п'ята серед гір Криму. Розрізняють Верхнє й Нижнє плато Чатир-Дагу, а також Чатир-Даг-яйлу та гірський хребет Чатир-Даг.

На верхньому плато є дві вершини: східна – Ангар-Бурун (1453 м) і західна – Еклізі-Бурун (1525 м, за іншими джерелами 1527 м). Плоскогір'я з півночі на південь завдовжки 10 км, завширшки із заходу на схід – близько 4 км.

З 1980 року частину території Чатир-дагу оголошено заповідним урочищем «Яйла Чатирдага (Палат-Гора)». Рослинність тут дуже багата: на його яйлі росте більш ніж 500 видів рослин, зокрема такі рідкісні, як тис ягідний, троянда Чатир-Дагу, ендемічні жовтеці та інші. За кількістю ендеміків Чатир-Даг утримує першість серед яйл півострова: рослин, що зустрічаються лише тут, налічується близько 60-и, 13 із них – реліктові.

Є у Сімферополі й місце, що буде цікавим як дорослим, так і малюкам. Ітиметься про музей шоколаду, що розповість відвідувачам про історію його виникнення. Цікавим є те, що вся експозиція виготовлена зі справжнісінького шоколаду без домішок та барвників.

Приємно, що кожен відвідувач отримує солодкий квиток. Приваблює те, що до кожного свята заклад готує прекрасну експозицію, що здивує навіть найприскпливіших відвідувачів.

Також необхідно відвідати й найстарішу будівлю міста, зведену в далекому ХVІ столітті. Спочатку її вінчав купол, що обвалився в XVII столітті (відновлений під час останньої реставрації). Мечеть неодноразово перебудовувалася. У 1736 році сильно постраждала внаслідок пожежі. Відбудована в 1740 році.

Споруда дивом уціліла після анексії Кримського ханства Російською імперією і «заснування» Сімферополя. Капітально перебудовувалася в 1907 році. Була дієвою до 1930 року, після чого перетворена радянською владою на склад. Після проголошення незалежності України мечеть реставрували й повернули вірянам.

Судацька міська рада

На території Судацької міськради знаходяться пам'ятки: архітектурні (22), історичні (21) та архітектурно-археологічні комплекси, з яких 6 – національного значення.

Те, що Судак – справжня знахідка для туристів будь-якого напрямку, не виккликає жодного сумніву. Отож, розпочнемо нашу подорож. Крім того, що Судак – це відомий курорт, тут можна знайти безліч інших розваг.

До містечка веде Долина Троянд. Із заходу воно приховується лісистою горою Перчем, на сході – Юрою Ай-Георгій і хребтами Карадагу. Недивно, що в Судаку кращий у Криму мікроклімат, здебільшого наближений до середземноморського.

Розпочнемо оглядати місто з Генуезької фортеці, спорудженої з 1371 по 1460 рік. Твердиня знаходиться на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці – майже 30 гектарів.

Перші фортифікації Сугдеї збудували візантійці у VI – VII століттях. Окремі оборонні споруди («Приморське укріплення» на березі бухти с. Уютне) звели задовго до приходу сюди Візантії ще в IV ст. н. е.

Згодом фортецею заволоділи хозари, у X–XII століттях – знову візантійці. У XIII столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. У 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглися донині, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».

У місті знаходилися житлові будинки, склади зброї, храми, таверни, офіційні установи. Усередині самої твердині збереглося декілька споруд різних історичних періодів.

Це – прямокутна цистерна і круглий басейн, занурені в землю сховища для води, склад провізії, храм із аркадою (прямокутна цистерна – будівля для зберігання води на випадок посухи чи облоги). Ємність – 185 м³. Вода в цистерну надходила водоводами (керамічними трубами) із джерел на схилах гори Перчем за 3 км на північ від фортеці, зведеної в 1375 році при генуезькому консулові Лодісіо ді Монтальдо.

Стіни цистерни встановлені на фундаменті, спорудженому в хозарський період у ІХ столітті; мечеть Падишах Джамі розташована у східній частині твердині, імовірно, зведеній турками-сельджуками у 20-і роки XIII століття. Згодом вони її перебудували у православний храм, а генуезці потім – у католицький.

Коли Судак взяли османи, святиня знову перетворилася на мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут послідовно були православна військова та вірмено-католицька церква, німецька кирха. Наразі там розташований історико-археологічний музей.

З 1958 року Судацька фортеця є відділом Національного заповідника «Софія Київська».

Після анексії Криму твердиня фактично контролюється росіянами-окупантами як «Державна бюджетна установа Республіки Крим «Музей-заповідник «Судацька фортеця».

Невід’ємною привабливою частиною Судака є курортна архітектура ХІХ століття, що має неповторний вигляд.

Не можна не згадати й про місцеві пейзажі, котрі не залишать нікого байдужими.

Феодосія

Ще одне курортне місто, що недаремно вабить натовпи туристів. Розберімося, чим же унікальна ця морська перлина. Фортеця Кафа – ще одна твердиня, зведена генуезцями. Розташована на березі Феодосійської затоки в південній частині міста. Слугувала цитаделлю середньовічної Кафи.

Сьогодні залишки фортеці є історико-архітектурним заповідником. Цитадель зведена навколо Карантинного пагорба, на крутих у бік моря схилах, що могли слугувати первинною перешкодою для ворога. Будівництво велося з 1340 по 1343 рік, повна добудова тривала ще протягом десяти років.

Твердиня складена з вапняка на вапняному розчині з ретельно затертими швами. Спеціальних каменоломень Кафа не мала: будівельні матеріали для фортеці добувалися зазвичай у місцях виходу на поверхню скельних порід на схилах навколишніх гір або з дна моря.

Укріплення складалося з посилених дванадцятьма баштами фортечних стін заввишки 11 м і 2 м завширшки. До середини вели шість брам. Завдовжки стіни цитаделі становили 718 м. Фортеця також мала декілька пристаней.

Під кріпосними стінами пролягав глибокий рів, наповнений водою. Це була не тільки оборонна споруда: канал також відсікав Кафу від схилів гір і відводив зливові стоки в море.

У цитаделі розміщувалися консульський палац, казначейство, резиденція латинського єпископа, будівля суду з балконом для оголошення консульських ухвал, контори для перевірки вагів, склади й магазини особливо цінних товарів – коштовних каменів, хутра, шовків.

У ХІХ столітті більшість споруд розібрали. Донині збереглася південна (з двома баштами – святого Климента і Кріско) і частина західної стіни цитаделі, а також пілони головних воріт. Загальна довжина збережених стін – 469 м:

- Івана Предтечі (ХІІІ – ХІV століть);
- св. Івана Богослова (ХІV ст.);
- св. Георгія (ХІV ст.);
- св. Дмитра (ХІV ст.).
Башти:
- святого Климента (1348 рік);
- Кріско (ХІV ст.).

У Феодосії знаходиться один із найстаріших художніх музеїв України – Феодосійська національна картинна галерея імені І. К. Айвазовського, основою зібрання якої були 49 картин, заповіданих місту відомим мариністом Іваном Айвазовським. Нині експозицію відкриває меморіальний розділ, що знайомить з основними моментами життя і творчості митця, етапами розвитку й діяльності картинної галереї.

У сусідній споруді, будинку сестри художника, зібрані картини Айвазовского на міфологічну й біблійну теми, роботи іноземних мариністів XVIII–XIX століть, сучасників великого художника – М. Волошина, Л. Лагоріо, Богаєвського Костянтина Федоровича, учнів автора – М. Латрі, А. Фесслера, А. Куїнджі, твори радянських художників.

У 1930 році перед галереєю встановили пам'ятник Айвазовському – робота скульптора І. Я. Гінцбурга з написом «Феодосія – Айвазовському». 29 липня 1980 року жителі й гості міста урочисто відзначили 100-річчя картинної галереї ім. І. Айвазовського.

У зв'язку зі 100-річчям від дня заснування й за активну діяльність президія Верховної Ради СРСР нагородила заклад орденом Дружби народів. У 2007 році Феодосійській картинній галереї ім. І. Айвазовського надано статус Національного та присвоєно ім'я художника.

Є у Феодосії і пам’ятка архітектури національного значення – Сурб Саркіз (Сурб-Саркіз, церква Святого Сергія) - середньовічна вірменська церква Святого Сергія.

Усипальниця Івана Айвазовського (Ованеса Айвазана), видатного українського художника-мариніста та баталіста вірменського походження.

Церква споруджена в 1330 році вірмено-григоріанською громадою на території міської цитаделі. Традиційно вважається найдавнішим вірменським храмом міста. У ХІV – ХVІ століттях Сурб Саркіс був центром вірменської вченості та культури.

При храмі діяв один із найбільших тогочасних вірменських скрипторіїв, розвивалося мистецтво мініатюри і гравюри. Тут творили відомі художники, філософи, поети й історики: Симеон, Бабердеці, Степанос, Карнеці, Аветіс, Аракел, Крістосатур, Авраменц.

Рукописи зі скрипторію Сурб Саркіс (зокрема 29 – із підписом Нікогайоса Цахкарара (†1693), вірш «Історія країни Крим» поета ХVІІІ століття Мартроса Кримеці, рукописне Євангеліє 1649 року) зберігаються в Національній бібліотеці Парижа, бібліотеках вірменського Патріархату в Єрусалимі та вірменських мхитаристів у Відні, фондах Матенадарану.

З 1811 року (часу утворення Феодосійського музею старожитностей) у церкві накопичувалися кам'яні плити з написами, що стали у ХХ столітті основою лапідарію Феодосійського краєзнавчого музею. У зв'язку з підтопленням церкви восени 1986 року експонати вивезені в основне музейне приміщення.

У 1888-му постраждалу від пожежі церкву відбудували коштом її прихожанина Ованеса Айвазяна. Життя великого художника-мариніста нерозривно пов'язане із храмом: тут його хрестили в 1817 році, тут вінчався, тут його відспівали й поховали в церковній огорожі 1900 року. За заповітом Айвазовського церква і школа при ній отримали 50000 рублів.

За радянської влади святиня реставрувалася протягом 1965–1970 років. Під час будівництва житлових приміщень на прилеглій території в 1970 році порушили старовинну дренажну систему, унаслідок чого храм почали підтоплювати ґрунтові води, що спричинило загибель залишків фрескового розпису. Наприкінці 1980-х розпочалася нова перманентна реставрація, що фактично триває досі.

Інтер'єр було розписано фресками, проте навіть збережені станом на другу половину ХХ століття фрагменти втрачено внаслідок підтоплення 1970 року. У вівтарі зберігається хрещальна купіль, прикрашена кам'яним різьбленням.

Перед церквою знаходиться дзвіниця, влаштована під час реконструкції 1888 року у збереженій частині порталу входу, що раніше становив із храмом єдине ціле.

«Дзвіницю-портал» споруджено в XV столітті у вірмено-малоазійському стилі. Виконано у вигляді альтанки-ківорії. Чотири масивні стовпи з'єднані стрілчастими арками й перекриті хрестовим склепінням. Фриз із північного та південного боків прикрашено з'єднаними в пояс різьбленими розетками.

Біля церкви з часів Середньовіччя ховали найгідніших представників вірменської громади міста. Збереглася надгробна плита художника-мініатюриста ХVІІ століття Нікогайоса Цахкарара. Біля західної стіни храму знаходяться склепи Айвазовського та його дружини Ганни Микитівни.

Крім вищезгаданих пам’яток, є у Феодосії єдиний у світі унікальний Музей дельтапланеризму.

Ялтинська міська рада

На території Ялтинської міскої ради є дійсно велика кількість пам’яток. Собор Святого благовірного князя Олександра Невського – головна православна святиня Ялти, одна з визначних архітектурних надбань.

Храм звели на честь російського імператора Олександра II, який загинув від рук народовольців. Будівельний комітет, створений 1 березня 1890, очолив відомий ялтинський інженер і краєзнавець О. Л. Бертьє-Делагард. Великі суми пожертвували знатні городяни Б. В. Хвощинський та І. Ф. Токмаков, ділянку землі подарував барон А. Л. Врангель. Архітекторами були Н. П. Краснов і П. К. Теребєнєв, проєкт яких особисто затвердив імператор Олександр III.

У закладці першого каменя 1 березня 1891, у день десятої річниці загибелі імператора, брала участь імператриця Марія Федорівна. Освячення собору відбулося 4 грудня 1902 у присутності імператора Миколи II, його сім'ї та свити.

Двох'ярусний, з відкритими галереями ялтинський собор збудований у давньоруському стилі і прикрашений численними декоративними елементами: пілястрами, кіотцями, порталами, сердечками, шатровим ґанком. Ошатного вигляду йому надали біло-рожеві тони.

Поруч із храмом спорудили трьох'ярусну дзвіницю, 11 дзвонів для якої відлили в Москві. Ікони для собору написали майстри із Мстери у Володимирській губернії.

Інтер'єр оформив архітектор С. П. Крошечкин, іконостас, купол і стіни розписав київський художник І. Мурашко. Мозаїку з образом святого князя на зовнішньому боці храму виконали учні венеціанця А. Сальвіаті. Куполи храму були вкриті золотом.

Поруч із собором у стилі давньоруського терема за проєктом архітектора М. І. Котенкова в 1908 році завершили спорудження церковного триповерхового будинку, де розмістилася церковно-приходська школа на честь цесаревича Олексія, притулок для хворих на туберкульоз, зал для зборів православного Олександро-Невського братства, що займалося благодійною діяльністю, організацією церковно-парафіяльних шкіл та місіонерською діяльністю, а під час Першої світової війни також і допомогою пораненим й облаштуванням лазаретів і санаторіїв. Першим настоятелем собору був А. Я. Тернівський, до того він служив при ялтинській церкві Іоанна Златоуста.

У 1938 році храм закрили, дзвони відправили на переплавку. У соборі влаштували спортивний клуб, а в шкільному будинку – Будинок учителя.

Богослужіння у святині відновили 1942 року після встановлення німецької адміністрації в Криму. Після звільнення півострова храм зареєстрували як фактично дієвий.

Ще одна духовна пам’ятка Ялти – вірменська апостольська церква, зведена в 1909–1914 роках за проєктом архітектора Р. Тер-Мікелова. Споруда нагадує древній храм Ріпсиме (VII–XII ст.) в Ечміадзіні. Кошти на величну будівлю дав бакинський нафтопромисловець Погос Тер-Гукасян.

Церква споруджена на згадку про дочку, яка рано пішла з життя й похована в родинній усипальні в основі храму. Пізніше тут поховали і двох синів Гукасяна. Збереглася легенда про те, що один із них загинув за невідомих обставин, інший нібито наклав на себе руки, програвши значну суму в карти.

Ще одна красива будівля, що в центрі Ялти, – церква Святого Іоана Златоуста, котра знаходиться на Полікурівському пагорбі. Зведена в 1832–1837 роках за особистим клопотанням генерал-губернатора Новоросійського краю графа М. С. Воронцова за державний рахунок як соборний храм майбутнього міста, на церемонії відкриття якого був присутній російський імператор Микола І і його дружина Олександра Федорівна. Відразу після цього послідував указ вище про надання Ялті статусу міста.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці – церква у Лівадії, споруджена на замовлення Великого князя Костянтина Миколайовича Романова в 1885 році. Пам'ятка національного значення. Виконана у грузинсько-візантійському стилі за проєктом академіка архітектури Олексія Авдєєва.

Храм прикрашений мозаїками італійця Антоніо Сальвіаті. У будівництві брали участь князь Г. Г. Гагарін, колишній Віце-президент Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, академіки Д. І. Грімм, М. В. Васильєв.

Наприкінці XIX – початку XX ст. храм вважався одним із найгарніших на Південному березі Криму. У ньому служив Іоанн Кронштадтський, причащалася княгиня Єлизавета Федорівна. Починаючи з Олександра III, у церкві молилися всі члени сім'ї імператора.

Лівадійський палацовий комплекс – пам'ятка історії національного значення, ще одна прекрасна споруда, що знаходиться в смт Лівадія Ялтинської міськради Автономної Республіки Крим.

Маєтком став у 1790-х роках. Першим власником був грек Ламброс Кацоніс, який назвав садибу на згадку про своє рідне місто Лівадію. Упродовж першої половини XIX століття звели палац, розбили парк.

У 1860-х будівлю купила імператриця Марія Олександрівна. Після перебудови маєток слугував літньою резиденцією російських імператорів, місцем проведення Ялтинської конференції 1945 року.

Історія виникнення Лівадійського палацу розпочалася в 1790-х роках, коли грецький офіцер російської служби Ламброс Кацоніс заснував тут свій маєток і назвав його на честь свого рідного міста Лівадії, що в Центральній Греції. Після смерті в 1804 році його поховали на території садиби. Також у місті встановили погруддя героя.

Під час російської окупації й анексії Криму путінський режим 18 жовтня 2017 року встановив на території палацу скульптурний пам'ятник російському царю Олександру III. Автор 4-хметрової фігури з бронзи – «народний художник» Росії Андрій Ковальчук.

Виготовлений сидячий цар є копією пам'ятника йому в Санкт-Петербурзі, але без коня. Постамент урочистою промовою відкрив Путін. Пролунав гімн РФ, промарширували військові. При цьому не обійшлося без притаманних путінській пропаганді історичних фальсифікацій.

Лівадійський палацовий комплекс складається з Великого Палацу (Білий Палац), Світського корпусу, палацу міністра двору барона Фредерікса, палацової церкви Воздвиження Чесного Хреста й італійського дворику.

Воронцо́вський пала́ц – пам'ятка архітектури й історії в м. Алупка. Бажання мати парадну резиденцію спонукало володаря розпочати створення палацово-паркового ансамблю.

Англійські родичі графа Воронцова дозволили вийти на королівського архітектора Британії Едварда Блора, який і створив проєкт із включенням уже збудованих частин (арабська ніша південної центральної частини палацу). Сам Блор до Криму не приїжджав, але був добре обізнаний із рельєфом місцевості й етапами будівництва.

Воронцо́вський пала́ц – пам'ятка архітектури й історії в м. Алупка. Бажання мати парадну резиденцію спонукало володаря розпочати створення палацово-паркового ансамблю. Спочатку роботи розпочалися на південному схилі. Первісні будови вели архітектори Франц Боффо і Томас Гаррісон.

Англійські родичі графа Воронцова дозволили вийти на королівського архітектора Британії Едварда Блора, який і створив проєкт із включенням уже збудованих частин (арабська ніша південної центральної частини палацу). Сам Блор до Криму не приїжджав, але був добре обізнаний із рельєфом місцевості й етапами будівництва.

На відміну від застиглих форм пізнього класицизму, що панував у Росії, палац споруджено з використанням історичних стилів Англії (пізня готика, тюдорівський стиль ХVІ–ХVІІ століть, тобто романтизм початку ХІХ ст.).

У стилі класицизму збудували лише павільйон «Чайний будиночок» у Нижньому парку. Матеріалом став місцевий камінь вулканічного походження – сірий діабаз. Дуже твердий, більш ніж відомий граніт, він надав будівлям особливого колориту середньовіччя.

Спорудження тривало в 1828–1848 рр. Одно- і двоповерхові будівлі розташовані на осі схід-захід із двома брамами. Західна – головна, східна – менша за розмірами, але краща за естетичними ознаками. Північний фасад палацу виходить у маленький двір, звідки відкривається панорама гори Ай-Петрі.

Найбільший обсяг земляних робіт припав на період 1840–1848 рр., коли військові саперного батальйону зробили тераси перед південним фасадом будівлі.

Особливості місцевості (брили каміння, маленький потічок, рідкий ліс на півночі ділянки) були вдало використані при створенні пейзажного парку на північному боці території. Серед садівників, які працювали тут, були К. Кебах, В. Гунт, М. Третьяков, Бишкович, Глущенко.

Нижній парк має регулярніше планування, а припалацова територія насичена скульптурами й фонтанами (мармурові леви скульптора з Італії Джованні Бонанні, фонтани Амурів, Трільбі, Мушля).

Кожна зала палацу має своє оздоблення. На додачу особливої атмосфери надають меблі англійських, французьких майстрів ХVІІІ–ХІХ століть, годинники, світильники, дзеркала, ліхтарі. Шедевром дерев'яного різьблення є шафа в Китайському кабінеті палацу.

Парадний вестибюль подібний до таких, що є в аристократичних замках Британії. Стіни прикрашені портретами О. Браницької 1781 року (художник Річард Бромптон, 1734–1783, Англія), князя Григорія Потьомкіна (невідомий художник ХVІІІ ст.) тощо.

Зокрема портрет Браницької вдалий. Бромптон працював у Російській імперії всього близько трьох років і помер у Петербурзі. На теренах України це майже єдиний його парадний портрет, датований і підписаний майстром.

Парадна їдальня оздоблена балконом для музик, камінами, колекціями порцеляни, кришталю, визолоченої бронзи, а також великими полотнами художника з Франції на ім'я Гюбер Робер. Сюжети – фантастичні пейзажі Робера на теми давньоримських будівель Італії.

У колекції порцеляни увагу привертають витвори Імператорського порцелянового заводу в Петербурзі: змонтовані з окремих частин дві великі вази заввишки 60 сантиметрів у формі давньогрецьких кратерів. Бічні сторони прикрашені реалістично створеними пейзажами, що викликало подив сучасників, звиклих до пейзажів олійними фарбами на полотні.

Повагу викликали розміри й віртуозно створений морський пейзаж на порцеляновій основі непрямокутної форми.

Серед рідкісних оздоб інтер'єрів – солом'яні шпалери з кольоровими вишивками доби класицизму. Подібні були особливістю дворянських маєтків Росії і майже єдині, що збережені в Україні.

Серед оздоб залів – вироби з декоративної бронзи і стародавні годинники майстрів Франції П'єра Філіпа Томіра, Л. С. Равріо, П. В. Русселя, Ледюра. Витвори Томіра поціновувалися найбільше, бо саме вони прикрасили збірки палаців: Тюїльрі в Парижі, Зимового палацу в Петербурзі, палацу Демідова у Флоренції, замку Фонтенбло.

Окрасою будівлі став Зимовий сад.

Аристократичну споруду неможливо уявити без колекції живопису. Власну добірку картин має і Воронцовський палац в Алупці.

Англійське виховання власника будівлі графа Воронцова спричинило появу в палацовій збірці меблів і картин англійських майстрів, що було рідкісним на теренах Російської імперії.

Але домінували мистецькі шедеври художників Фландрії, Голландії, Італії, Франції. Тут зберігають твори П. Снейєрса, К. Нетшера, Карло Маратті, Вільяма Гоґарта, Джорджа Доу.

У парадному вестибюлі представлено декілька портретів родичів Воронцових різних майстрів (художник Річард Бромптон та ін.).

Палацова бібліотека налічувала 25 000 томів. Після революції 1917 року її вивезли в Росію.

Нікі́тський ботані́чний сад – комплексна науково-дослідна установа, одна з найстаріших у Східній Європі, що займається роботою з питань плодівництва й ботаніки.

Дендрарій саду є унікальним зібранням рослин з усіх континентів, а відтак –популярним місцем відпочинку та екскурсій. Розташований на площі 1100 га на Південному березі Криму між селищем Нікіта та Чорним морем, що за 7 км від Ялти.

Нікітський ботанічний сад заснований у 1812 році ботаніком Христіаном Христіановичем Стевеном. Простягається берегом Чорного моря на кілометр і прямує вгору схилом на висоту 200 метрів.

Станом на 1964 рік у верхньому парку росли пальми, що витримували морози -14 °C і давали насіння, типові італійські сосни з високою кроною у формі розкритої парасолі, ліванські кедри (найстарішому в 1964 році було 120 років, а висота сягала 20 м), кедр гімалайський, кедр атласький, кедр плакучий, гінкго дволопатеве, лавр благородний, вавилонська верба, кам'яні дуби (у тому числі біля входу в Нижній парк), пробкові дуби (на 1964 рік їм – понад 130 років);

гай різних бамбуків, що в місяць виростають до 6-и метрів чи на 20 сантиметрів на добу, тис (екземпляру було 500 років), алея пірамідальних кипарисів, секвоя гігантська («мамонтове дерево» посадили в 1885 році і станом на 64 рік її висота сягала 26 метрів з діаметром стовбура більше метра;

усього налічувалось 11 екземплярів), секвоя тисовидна (Sequoia sempervirens) заввишки близько 20 м; мексиканська сосна (у 1964 році їй було 90 років); тюльпанне дерево;

колекція ефіро-олійних рослин (лаванда, ірис, казанликська троянда, пеларгонія). У розарії було зібрано більше 1000 сортів троянд (гітлерівські війська вивезли найкращі сорти й цінний гербарій;

від колекції залишилося 302 сорти, а гербарій згодом знайшли й повернули), японський аїр; отруйний сумах із Північної Америки (викликає опік, що не загоюється), кизил, рускус колючий, 600 сортів винограду.

Севастополь

Хоч територіально Севастополь знаходиться у Криму, однак не є його адміністративною одиницею. Місто зі спеціальним статусом розташоване на південному заході Кримського півострова, на узбережжі численних (понад 30-и) бухт Чорного моря, найголовніша та найбільша з яких – Севастопольська, де знаходяться головна база для військово-морських флотів та крупні порти.

Із заходу й півдня омивають води Чорного моря. На території регіону беруть початок усі три пасма Кримських гір (Зовнішнє, Внутрішнє та Головне). Один із 27-и адміністративних регіонів України.

З березня 2014 року місто фактично перебуває під російською окупацією, що підтверджує Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про підтримку територіальної цілісності України.

На території Севастопольського регіону беруть початок усі три основні пасма Кримських гір: Південне – Балаклавськими висотами, Внутрішнє пасмо гряда – Мекензієвими горами, Зовнішнє пасмо – височина Кара-Тау. Помилково найвищою точкою міста вважають гору Тарпан-Баїр (Тарапан-Баїр, Трапан-Баїр) – 1094.4 метри над рівнем моря.

Однак її вершина знаходиться на території Бахчисарайського району. Тарпан-Баїр – це гора з куполоподібною оголеною вершиною; її південна частина переходить у схил долини Карадазький Ліс.

На південно-західній околиці центрального карстового плато Ай-Петринської яйли, у 4-х кілометрах на південний схід від села Родниківське. Найвищою точкою Севастопольської міської ради є гора Чуваш-Кой (1051,9 метри над рівнем моря), що знаходиться за 1,3 км на північний схід від гори Тарпан-Баїр.

Заповідні території Севастополя:

Козача бухта – загальнозоологічний, гідрологічний заказник всеукраїнського значення.

Мис Айя – ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

Мис Фіолент – ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

Прибережний аквальний комплекс мису Фіолент.

Прибережний аквальний комплекс біля Херсонеського заповідника – гідрологічний пам'ятник місцевого значення.

Сарич-Ласпінський прибережно-аквальний комплекс – гідрологічний пам'ятник природи.

Скелі Ласпі – заповідне урочище.

Ушакова балка – ботанічний пам'ятник природи місцевого значення.

Архітектурний вигляд Севастополя значно коригує горбистий рельєф та порізаність берегу морськими бухтами. Історичний центр міста зосереджений навколо центрального пагорба, окресленого центральним кільцем із вулиць Велика Морська, Леніна та проспекту Нахімова. Центр Севастополя відбудований у єдиному класичному стилі з білого інкерманського каменю. Місто багате на архітектурні пам'ятки.

Інші райони, що виникли після 1960-х, мають типовий вигляд міст пізньорадянської архітектури. З сучасних споруд можна виокремити архітектуру мікрорайону Омега-2, будівлю інституту Банківської справи.

Крім усього вищеперерахованого, варто зазначити, що в місті надзвичайна кількість пам’яток. Севастополь – ціла країна зі своєю стуктурою, адміністративно-територіальним поділом.

Музеї:

- Херсонеський Державний Історико-археологічний музей (з 1892);
- Севастопольський художній музей;
- Музей Чорноморського флоту;
- Музей Севастопольський героїчної оборони і визволення;
- Пам'ятник затопленим кораблям (скульптор А. Адамсон, 1905) і

Діорама «Штурм Сапун-гори 7.05.1944» (1959);
- 2 драматичні театри.

Релігія:
- Покровський собор;
- Володимирський собор на центральній гірці;
- Свято-Микільська церква;
- Володимирський собор у Херсонесі;
- Мечеть Ак'яр Джамі;
- Севастопольська кенаса (із культовою метою не використовується);
- Костел священномученика Климента Римського (із культовою метою не використовується);
- Солдатська синагога (зруйнована).

Література: Севастопольська Центральна міська бібліотека ім. Л. М. Толстого.